Дорогою до Бога |
Автор Газета "Город А" | |
26.05.2013 г. | |
Іван Сушинський - мій давній шкільний товариш. Доля звела нас у той далекий час, коли довелося зменшити КІЛЬКІСТЬ ДИТЯЧИХ розваг і сісти за шкільну парту, аби гризти граніт науки. Чи міг тоді я здогадуватись, що братиму в нього інтерв'ю для своєї дипломної роботи? Напевно, що ні. Усе це дуже нагадує неписану істину, яку майже ніхто не наважується заперечити: шляхи Господні недовідомі. Нині Іван навчається в Івано-Франківському Богословському інституті, де почувається доволі комфортно. На заочному ж навчанні він перебуває в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти та газу. Неймовірне, здавалось би,поєднання. Особливо дивно від того, що в його родині (принаймні, наскільки мені відомо) не було священнослужителів. Невже це той випадок, коли вислів"Не хлібом єдиним" є, як ніколи, доцільним? - Вітаю, Ваню! Давно не бачились, хоча й спілкуємось телефоном. Настає час збирати каміння,тож маю написати підсумкову роботу за чотири роки навчання. Тему обрав непросту, пов'язану з релігією, можливо, I під впливом дружби з тобою. Тож і хочу задати тобі кілька запитань. Не відмовиш? - Ні, буду радий тобі допомогти. - Тож - як формувалася твоя любов до православної релігії? - Першим богослужінням для мене було таїнство хрещення. Після цього бабця почала водити до церкви, правда, спочатку я лінився туди ходити і навіть не любив там бути.Так тривало десь до восьми років. І лише після цього я зацікавився. - Тобто, ти вважаєш, що істинна віра в Бога є тотожною ходінню до церкви? - Так. Бог перебуває у кожному з нас, але люди грішні за своєю природою, тому ходити до церкви ми зобов'язані. Це як віддяка за ціле наше життя... - Але чи не вважаєш ти церковні обряди театралізованим дійством? - Зовсім ні.Церква - це зібрання віруючих, і кожного разу, коли я приходжу на службу, то відчуваю в ній те, чого інколи мені не вистачає. "Де двоє чи троє зберуться в ім'я Моє, там Я серед них" (Мт.18.20). Під час служби сходить Дух Святий, але для кожного із нас церква відрізняється: одні ходять, щоб молитися і перебувати з Богом, інші, щоб не відставати від сусідів, кажуть, так модно. - А яке місце займає Біблія в твоєму житті? - Біблія - це книга книг. Як на мене, це свята книга, яка писалася під дією Святого Духа.Читати її потрібно уважно і не поспішаючи. Це велике джерело інформації, через Біблію Господь розмовляє з нами. - Як поставилися твої батьки, брати та рідні до твого бажання стати священнослужителем? - Батько і мама завжди підтримували мій вибір. Зараз вони радіють, що я самостійно обрав свою дорогу в житті, втупивши до семінарії, думаю, що вони, як і всі батьки, бажають своїй дитині щастя. - Що ти очікував від духовної семінарії? Чи справдилися сподівання? - "Багато покликаних, та мало обраних". Я хотів навчитися, бо вік живи - вік учись.Семінарія навчила дивитись на світ іншими очима, духовними. Люди будуть приходити до священиків різні: і багаті, й убогі, з різними проблемами, інколи навіть іншого віросповідання, тому потрібно їм дати правильну відповідь або пораду, не відштовхувати їх, а наблизити або навернути. Я навчився бути більш відданим людям, дивитися не тільки на своє горе, а й на проблеми інших людей. Співчувати, молитися... А ще, як правильно проводити богослужіння.Думаю, навчання - це найкращі роки. Мені довелося побачити багато людей, що приходили на пораду до монахів, які їм допомагали щирим словом і доброю порадою. За цей час я дізнався багато нового. - А як щодо вільного часу? - Його в мене практично немає: ми, зазвичай, на богослужіннях або на послуху. Послух - це коли ми виконуємо те, що нам кажуть. Утім, час від часу випадає можливість пограти в футбол чи погуляти. Ми звичайні люди, яким теж потрібен відпочинок. - Ти обмовився про інші віросповідання. Як ти до них ставишся? - Добре, хоча трішки їм співчуваю, бо православ'я - це істинна віра, де людина спасається. - Чи суперечать,на твою думку, принципи навчання та виховання в семінарії християнським цінностям? - Не суперечать.Нас вчать, як жити, як правильно чинити, але потім усе залежить від нас: чи ми будемо так жити і вчити людей, чи ні. - А як щодо позицій, яким тебе навчають. Розділяєш їх повністю? - Інколи ні, тому що в кожного є свій погляд. Навчають одному, але все одно в житті трішки по-іншому складеться - може, й доведеться десь і грішити заради людини... - Чи траплялися під час навчання ситуації, свого роду дива, що не вкладаються у твоїй голові? - Багато таких траплялось. Одна із них: під час літургії один чоловік (він був психічно хворий) забіг у вівтар, саме під час євхаристичного канону, вихопив копіє і заскочив на клірос, там якраз перебувала матушка. Він на неї замахнувся і попав в плече, але добре, що вона була одягнена в теплі речі, і їй лише трішки пробило одяг. А, може, то воля Божа принесла випробовування і порятунок? Люди,які були у храмі, вивели цього чоловіка на вулицю... - Сподіваюсь, із ним обійшлися, як Христос заповів... Гаразд, а яким ти бачиш Бога? - "Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт. 5,48). Людина живе і розвивається. За цей час вона вчиться, вдосконалюється. У мене, як і у всіх, є взірець - це Ісус Христос. До нього ще дуже далеко, я зробив тільки один крок... - Можливо, певні відповіді приходять до тебе у віщих снах? Віриш у них? - Незавжди, але вірю. Одного разу приснилася історія, а через місяць усе так і сталося... - До речі, як ти ставишся до посту? Чи не шкодить він організму, особливо молодих людей? - Кожен по-своєму розуміє значення посту. Для одних цей відрізок часу немає ніякого значення,інші взагалі не розуміють або не хочуть розуміти його важливості. Піст для мене насамперед-це час примирення з Богом, підкорення своєї волі Божественній, час покаяння. "Скільки віднімете від тіла, стільки додасте до душі". У такі дні хочеться відмовитись від всього земного і залишитись наодинці зі своєю совістю. Подумати над сенсом життя і, можливо, внести в нього корективи.Під час посту людина не їсть ні молочних, ні м'ясних страв - цим вона очищає організм. Для деяких людей піст трішки послаблюється: для вагітних, подорожуючих,для студентів, які вчаться, або для тих, хто важко працює. - Чи допускаєш ти, що людина, яка зовсім не цікавиться релігійним життям, може бути більш моральною та пізнати Бога краще, ніж священнослужитель? - У житті церкви є багато таких прикладів. На думку одразу спадає Марія Єгипетська, яка вела розгульний спосіб життя, а потім навернулася до віри і жила в пустелі сорок років. Для кожної людини Бог відкривається по-різному. Є багато прикладів,коли під час Богослужіння Бог відкривав себе священнослужителеві, у житті все може бути, на те воля Божа. - А щоб ти хотів побажати своїм одноліткам? - Ходити до церкви, бо там наше спасіння. І, звісно ж, намагатися бути чесними, як перед собою, так і перед іншими. - Відкрий таємницю, уже вирішив, куди податись після навчання? - Та куди завгодно! Аби тільки більше не навчатись! (жартує) - Дякую тобі, Ваню, за розмову. Сподіваюся, як і раніше, ми будемо підтримувати товариські стосунки, незважаючи на обраний кожним з нас свій шлях - твій з вірою в Бога,добро, правду, справедливість, любов (хоча, у тебе ж дві освіти - хто знає, на яку стезю тебе поставить Бог), а мій, хоч і мирський, але теж не менш відповідальний - писати історію сучасності, своїм журналістським словом щодня творити добро, боротись за правду, справедливість, прищеплювати любов до ближнього... Успіхів тобі, витривалості і мужності у святій твоїй діяльності. Владислав Розторгуєв |