Віталій Тронь: Стати хазяїном у власному домі
Автор Сергій Яковенко   
05.11.2012 г.

ImageМи звикли, що ключові рішення у нашому суспільстві приймають представники влади або великого бізнесу,причому часто це одні й ті ж особи! А от що таке громадянське суспільство та громадська діяльність? З цього та ряду інших питань нас «просвітив» молодий, але вже відомий власною активною життєвою позицією та конкретними справами охтирчанин Віталій Тронь.

- Отже, Віталію, для початку декілька слів про твої головні життєві пріоритети і принципи.

- Це свобода і взаємодопомога, постійний саморозвиток і відкритість, ініціативність і відповідальність, ентузіазм і патріотизм.

- А які, на твою думку, найгостріші проблеми сучасної молоді?

- Вважаю, в першу чергу це житлова проблема.Мало хто з молоді без підтримки батьків може дозволити собі придбати житло в місті. Також гостро стоїть проблема зайнятості. Багато моїх знайомих були змушені виїхати в інше місто або взагалі за кордон у пошуках роботи.

- Чи пов'язуєш ти своє майбутнє з Охтиркою і взагалі з Україною?

- Так, зараз я не маю наміру виїжджати звідси.Хоча постійна самоосвіта відкрила переді мною такі можливості, про які два роки тому не міг і мріяти. Змінити країну проживання - це вже не те що можливо, це вже навіть не цікаво. Нещодавно мене запросили на роботу в США, місто Маямі, але я відмовився. Деякі знайомі не зрозуміли такий вчинок... Але не треба мати багато розуму, часу і сміливості для того, щоб втекти. Значно важче (але й конструктивніше) залишатися тут, попри все. На нашій планеті є країни, де люди живуть краще, ніж ми. Але є й такі, де живеться значно, значно гірше. Є країни,де люди масово вимирають від голоду, нестачі питної води, епідемій або стихійного лиха. Десятки мільйонів людей у гарячих точках не знають, чи доживуть до завтра... Такого жахіття в Україні поки що немає. І тому втеча звідси часто є втечею від своїх особистих проблем. Але це безнадійно, бо свої проблеми ми завжди носимо з собою. Можна ставити перед собою питання: "Хто винен у всьому цьому безладі?", "Куди краще втекти?", "Хто,скільки і коли вкрав?" тощо, але це все неправильні питання. На них немає відповіді. Правильне питання таке: "А що саме я зробив, щоб тут стало краще?". Оце вже значно конструктивніша точка зору.

Крім того, мені доводилося бувати в інших країнах, і я не побачив там настільки кращого життя, щоб туди переїжджати. У кожній країні є свої проблеми, котрих звідси не видно.

Також не хочу залишати Охтирку. Мені незатишно у великих містах. Моторошно стає, коли знайомі охтирчани розповідають, що у Києві, наприклад, їм доводиться півтори години добиратися до місця роботи. І додому теж півтори години. І так - щодня. На що вони витрачають своє життя? Хоч у великих містах справді більше можливостей, але кожній людині дане право створювати можливості там, де вона живе зараз. І це не так складно, як може здаватися на перший погляд!

- Як вважаєш, що варто змінити на краще в нашому місті?

- В першу чергу, це проблема культурного дозвілля, особливо для молоді. Я роблю свій посильний внесок у її вирішення. Також,на мою думку, у місті потрібно встановити більше безкоштовних туалетів. Або хоча б платних. Бо якось так складається, що на будівництво нових церков кошти знаходяться, а на безкоштовні туалети - ні. Але коли у людини не вирішені ось такі, цілком земні, питання, то про небесне їй, як правило, зовсім не думається...

Ще непокоїть проблема задимленості міста навесні та восени. Очевидно, у нашому місті ще є люди, яких дратує чисте повітря. Важко зрозуміти, що змушує їх підпалювати купи листя, котрі потім тліють один-два дні. І мало того, що в повітря викидається безліч отруйних речовин, так ще й хазяїн сам себе позбавляє цінного органічного добрива. Разом із листям він спалює третину свого майбутнього врожаю. І якби той хазяїн зацікавився передовим світовим досвідом садівництва та городництва, наприклад,методами органічного землеробства, він би це зрозумів.

Також потрібно провести нарешті вибори міського голови. Важко придумати гіршу рекламу тим народним депутатам і партіям, які поставили власні хуторянські інтереси вище законів України та не проголосували за відповідні законопроекти у Верховній Раді. Це настільки убога вистава, що далі й коментувати не хочеться.

- Загалом, чи займаєшся ти політикою, бізнесом, громадською діяльністю?

- Політика мене цікавить як спосіб домовлятися,спільно приймати рішення і працювати над їх втіленням у життя. У політику йти не хочу, бо політика роз'єднує. Зараз у політиці багато бруду...

Значно більше подобається громадська діяльність. Мені не все одно, що відбувається навколо. Тому я став активістом громадської організації "Родовід". Ми займаємося екологічною,культурною та просвітницькою діяльністю.

Наприклад, у нашому місті приблизно 10 шкіл,але сотні місць, де торгують тютюновими та алкогольними виробами. Разом з тим,практично немає можливості культурного дозвілля, в першу чергу для молоді. Але,повторюся, кожен має право створювати можливості там, де живе зараз. Тому ми створили кіноклуб "ТусовКІНО": культурний простір, вільний від мату,образ, паління та алкоголю. Щочетверга ми збираємося у кафе "Венеція" (навпроти школи №1) о 18:50 і крутимо цікаві фільми. Якщо ми вибираємо художній фільм, то, як правило, це шедевр світового кінематографу, що має декілька нагород "Оскар". Якщо це документальний фільм, то на актуальну тематику: про процеси, що зараз відбуваються у світі та Україні. Кіноклуб відкритий для всіх бажаючих, вхід безкоштовний. Детальніше про проект можна дізнатися на сторінці http://vk.com/tusovkino.Приєднуйтеся, ми будемо раді вас бачити! Також хочу подякувати власнику кафе"Венеція" за сприяння і підтримку нашої ініціативи з кіноклубом"ТусовКІНО". Про інші проекти ГО "Родовід" можна дізнатися на нашому сайті http://rodovid.in.ua/.

- А чому, власне, ти зацікавився громадською діяльністю?

- На те було кілька причин. Насамперед, це небайдужість до того, що відбувається навколо мене. А також спілкування з успішними громадськими активістами, які власним прикладом показали, що така діяльність дуже корисна як для тебе особисто, так і для громади. Звісно, були,є і будуть здивовані питання: "Ти тут шо, самий умний?", "Тобі воно більше всіх треба?" і так далі. На подібні закиди відповідаю, що принаймні так цікавіше. Життя занадто коротке, щоб пити дешеве пиво, як це поки що робить значна частина молоді.

Коли ти займаєшся громадською діяльністю, тобі постійно доводиться стикатися із однією проблемою. Вона полягає у тому, що мало хто чув про такий вид роботи. Роботи, яка корисна суспільству, але не приносить прибутку тому, хто нею займається. Тому деякі люди шукають якісь підводні камені, приховані мотиви. Через це іноді доводиться пояснювати, що ти - людина,а не верблюд. Хочеться вірити, що така реакція у людей буває просто з незвички.Але найбільше дошкуляє у громадській діяльності інше.

-Що саме?

Пасивність та байдужість більшості наших громадян. Мені довелося переконатися у такій пасивності на власному досвіді.

Так, наприкінці червня 2012 року ми, активісти ГО "Родовід", організували триденний виїзний табір у мальовничому місці Охтирського району, на березі Ворскли. Ми знайшли туристичне спорядження для учасників, організували харчування, домовилися за транспорт, запросили двох тренерів із Києва, розробили освітню програму. На таборі щодня було кілька занять на теми: "Як досягати своєї мети", "Як визначити свої справжні цінності", "Що таке маніпуляції та як їх виявляти", "Формальна та неформальна освіта", "Основи громадської активності" тощо. Тобто, ми намагалися сформувати таку навчальну програму,що допомогла б учасникам краще орієнтуватися у власному житті, у процесах, що відбуваються навколо кожного з нас. Під час підготовки табору лише я один розіслав близько 200 запрошень, інші активісти теж запрошували людей.Врешті-решт, на табір приїхало п'ять тренерів. Вгадайте, скільки було учасників? Їх було аж... двоє.

І така поведінка поки що є характерною для нашого суспільства. Хоча це можна зрозуміти: у нас останні 300 років представників інтелігенції та громадських активістів періодично відстрілювали або відправляли до Сибіру. У байдужих було більше шансів вижити. Тому і незалежністю,що звалилася нам як сніг на голову, ми ще не навчилися користуватися. Нашому суспільству ще треба стати хазяїном у власному домі.

- Бачу, громадська діяльність - це складно...

- Але разом з тим у ній є свої плюси, і дуже вагомі. Така робота об'єднує людей. Приносить неоціненне вміння спілкування з оточуючими, роботи у команді. Наповнює життя новими знаннями, новим досвідом(для когось навіть новим змістом) та новими контактами. Розширює світогляд,спонукає дивитися далі власного носа та відкриває нескінченний простір для саморозвитку. Вчить відстоювати свої інтереси, бути впевненим у собі, у власних силах. Дає можливість подорожувати по різних містах України та за кордоном,знайомитися з цікавими людьми. І найголовніше, приносить радість від успішно виконаних суспільно корисних проектів. Це таке відчуття, яке не купиш ні за які гроші!

- А якою б ти хотів бачити нашу нову газету?

Важко сказати, оскільки останнім часом все рідше я читаю періодичну пресу, а частіше - вузькоспеціалізовані статті в Інтернет.Але хочу побажати працівникам газети бути об'єктивними, висвітлювати кілька точок зору на проблему. Ще бажаю знайти в собі сили відмовитися від оціночних коментарів. Давати оцінки - це нелегка робота, залиште її читачам. Бажаю вам публікувати факти і тільки факти.

Питання задавав Сергій Яковенко