ОЛЕКСІЙ СУГАК: Менше слів - більше діла! |
Автор Газета "Город А" | |
28.04.2012 г. | |
Депутат Охтирської міської ради Сугак Олексій Вікторович. Народився 1982 року в селі Стара Іванівка Охтирського району. Закінчив Національну академію державної податкової служби (за фахом облік та аудит) та Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого (правознавство). Директор приватного акціонерного товариства "Сад". Одружений, має сина. Захоплення: за наявності часу, спорт, мисливство, рибальство, тварини. - Пропоную почати нашу розмову з традиційного питання: чому Ви вирішили йти в депутати? - Я люблю творчу працю. Власне, тому й пішов у сільське господарство. Тож, що таке робитися знаю. А от управлінська діяльність або, як я її називаю, бюрократія довгий час залишалася справою від мене далекою. Складалося враження, що бюрократія - це коли багато тексту і мало роботи. При цьому ніхто не хоче брати на себе відповідальності! Ось такий стан речей і хотілося поміняти. Принаймні, у нашому місті, а особливо по моєму округу № 10 (район школи № 7). Говорячи конкретно, я планував навести порядок у вивезенні сміття, сприяти ремонту доріг та мосту по вулиці Шмідта, відновленню освітлення вулиць. - І що ж із задуманого вдалося зробити? - На сьогодні спільними зусиллями вже покладений асфальт по вулиці Танкістів-Кантемирівців до колгоспного ринку. Відновлено освітлення по вулицях Шевченка, Шмідта, Добролюбова і частково по Танкістів-Кантемирівців. ПрАТ "Сад" виділяє техніку і людей на вивезення сміття зі стихійних звалищ по декілька разів на рік. Також на цей рік у міський бюджет вже закладені кошти на виготовлення проектної документації для будівництва мосту по вулиці Шмідта в розмірі 80 тисяч гривень. На цьому питанні я хотів би зупинитися дещо докладніше. Згаданий міст є власністю міста досить важливою для Охтирки транспортною артерією. За рахунок мого підприємства мінімум двічі на рік протягом близько двох десятиліть його ремонтуємо, виділяючи на це 10-15 тисяч гривень. Крім того, ще у минулі роки ми пропонували міській владі збудувати міст господарським способом - тобто оформити будівництво як ремонт і обійтися без дорогих проектів. Це було б на порядок дешевше (200-300 тисяч, а не близько 5 мільйонів згідно майбутнього кошториса). - А чого здійснити не вдалося і чому? - На жаль, не вдалося запобігти закриттю школи № 7, яке я вважаю великою помилкою. На момент закриття у школі навчалися 180 дітей. А могло бути і більше, оскільки питання про закриття піднімалося з року в рік, через що деякі батьки не хотіли віддавати туди дітей. Приміщення ЗОШ № 7 прекрасне - високі стелі, світлі класи. Закрили її нібито з міркувань економії, але, на мій погляд, подібні аргументи не витримують жодної критики. Дійсно, якщо міський бюджет щось і зекономив, то це лише 130 тисяч на газі та електроенергії. Адже дітей незалежно від місця їхнього навчання всеодно потрібно годувати, вчителям платити зарплату тощо. Між тим, котли для обігріву, які із ЗОШ № 7 передали іншій школі, там неефективні через свою малу потужність, а приміщення 7-ї школи тим самим прирекли на руйнування. Важливе зауваження: знаходячись в одній з великих шкіл міста, депутатська комісія навіть не звернула увагу, що крани, встановлені для регулювання обігріву на батареях, замазані фарбою і не функціонують. Це тільки одна ілюстрація того, що в наших закладах освіти практично відсутні енергозбереження та енергозберігаючі технології (а натомість ми закриваємо школи).А якби вони там діяли, за рахунок зекономлених коштів можна було б утримувати не одну 7-у школу! І ще один пов'язаний з цим момент: закриття школи мотивували, в тому числі, й відсутністю там внутрішнього туалету. Але я як директор підприємства був готовий фінансувати його будівництво особисто: по лінії відділу освіти вимагалося виділити тільки 7 тисяч! Для прикладу,облаштування туалету у 8-й школі обійшлося місту приблизно у 125 тисяч. До речі, шкільний паркан вандали частково вже розібрали. Одним словом, навіть у чисто фінансовому плані місто від цього закриття скоріше втратило, ніж зекономило! - Тоді навіщо і кому це було потрібно? І що з цим робити далі? - Можливо, вся справа у шкільній ділянці, котра розташована у дуже вигідному місці. Якщо приміщення колишньої школи передадуть на баланс управління житлово-комунального господарства, що відкриє шлях для його подальшого продажу, ось тоді й стане ясно, кому це було потрібно! Тепер про те, що робити. Головне зараз - зберегти будівлю колишньої школи на балансі відділу освіти. Тоді її роботу можна буде відновити у новій якості. Наприклад, перевести туди вечірню школу. Це, до речі,дасть можливість сформувати 80 місць у дитячому садку "Теремок", при тому, що дитсадків в Охтирці не вистачає! Також у приміщенні 7-ї школи можуть діяти різноманітні гуртки, експоцентр для виставок молодих талантів, музей охтирського радіо, виставки пошукових загонів і таке інше. І для всього цього потрібно не так багато - добра воля депутатів та міської влади загалом. - Це єдиний Ваш нездійснений задум? І що плануєте робити надалі? - На жаль, не єдиний. Не до кінця вирішеним залишається й питання вивезення сміття. Ми готові взяти на себе організацію майданчиків для його збору, але хто його буде вивозити? Адже можливості нашого підприємства не безмежні! І знову-таки нам не поспішають йти назустріч: ніби ніхто не проти, але ніхто й не за. Що ж до подальших планів, маємо намір і далі сприяти ремонту доріг, освітленню вулиць,будівництву мосту, спилюванню старих дерев тощо. Шкода тільки, що далеко не все тут залежить від нас. Бо депутатські повноваження обмежені по суті лише запитами та зверненнями! - Як Ви співпрацюєте зі своїми виборцями? - Я готовий допомагати не тільки мешканцям свого округу, а й взагалі всім, хто цього потребує.До речі, кожен рік ПрАТ "Сад" надає благодійної допомоги (наприклад,вивезення сміття, надання техніки, саджанців) на суму 50-100 тисяч по місту і на 600-700 тисяч по району, якщо враховувати сільради, де ми працюємо.Звичайно, важливо, щоб гроші при цьому йшли за призначенням. А ще буває прикро, коли в тебе просять допомоги, а потім за твій же рахунок"піаряться". Або ще гірше: поливають тебе брудом. Ось через це іноді бажання допомагати відпадає... Але, на щастя, позитивних прикладів усе-таки більше! Записав Михайло Трофименко |