"Критика будь-якій владі потрібна"
Автор Газета "Город А"   
26.11.2011 г.

ImageНаш співрозмовник - виконуючий обов'язки міського го­лови Олександр Цілуйко - відразу виявив бажання надати коментарі по проблемам, які були порушені на шпальтах на­шої газети.

- Позиція міської влади - працювати для людей. Звісно, коли робиш, помічники знайдуться не зразу, а от "порадників" та критиканів, хоч греблю гати.

Назріло багато непопулярних, але не­обхідних для вжиття заходів. Хто візьме на себе відповідальність? В нашій країні, де завжди працюють з оглядкою на вибори, охочих робити непопулярні кроки - об­маль. Але якщо ми це не зробимо, то ста­немо врівень з тими, хто, боячись втратити прихильність електорату, нескінченно тягнув з підписом важливих документів.

Особисто я не підгадую час для прийнят­тя рішень. Якщо воно потрібно Охтирці, я ховатися від відповідальності не буду. І ду­же вдячний депутатам, які також майже одноголосно стають на захист інтересів охтирчан.

Передбачаючи ваше запитання - про решту, тих, хто голосував проти, скажу відверто: і такі люди, з особистою думкою, вони нам також потрібні, щоб, як кажуть, владу "не занесло".

Ці депутати представляють певних меш­канців нашого міста. За цих політиків віддавали голоси земляки. Але коли вирішуються господарчі питання, про політику потрібно вміти забувати.

Ми прислухаємося до кожної раціональ­ної думки, часом пускаючи "поза вуха" емоції, а інколи і взагалі некоректні заки­ди з боку невдоволених стосовно влади. Можливо, десь і потрібна така опозиція, що лякає навіть своїм видом. Але у нас в раді настільки конструктивна і ділова обстановка,що, мені здається, краще не ви­трачати час на емоції, а використовувати трибуну, щоб переконувати своїх колег-депутатів.

Рішення щодо реорганізації туберкуль­озної амбулаторії може бути "амораль­ним" лише в повністю хворій уяві. Жодна одиниця медперсоналу не скорочена. Хворим, яким дійсно потрібно пролежати два місяці на стаціонарі, ми не на­даємо, як було раніш, сурогат лікуван­ня, а пропонуємо спеціалізовану клініку.

Плануємо виділяти транспорт, щоб відвозив хворих на туберкульоз в Степанівку, де йде фінансування і на ліки, і на харчування.Останнє - надважливий чинник для одужання. Ми не замилюємо очі тим, що є тубвідділення в Охтирці, бо при тому рівні забезпечен­ня ми просто повільно вбиваємо хво­рих. Повноцінного лікування в Охтирці немає вже десятиріччя.Соромно виз­навати - але це дійсно факт.

Тепер стосовно критики щодо відкриття нами нових об'єктів.Опозиція вважає - що все це задля піару. Як на мене, хотів хтось би попіаритися за такі кошти, був би він банкротом у всіх відношеннях. Охтирчани і гості міста, які хочуть вкластися в розвиток нашої громади, отримували, отриму­ють і будуть надалі отримувати усіляку допомогу від влади і від мене особисто. То­му я вважаю, не змінюючи такого підходу до вирішення справ, у нас непогані шанси перерізати ще багато стрічок.

Закид щодо екзотаріуму - недоречний. Це майно нафтовиків.Якщо вони хотіли б віддати місту, я б все можливе зробив, щоб відновити його роботу. Але вони мали право не віддавати майно нам. НГВУ цим правом скористалося.

Далі. Шкірвендиспансер був не закри­тий, а переведений в центр міста, в нор­мальне приміщення з окремим входом. Медперсонал не скорочений. Що тут не­правильно? Завдяки економії в цьому та подібних випадках ми за 9-місячний термін бюджет виконали.

Ситуація з ДЮЦ дещо складніша. Всі гуртки залишилися. Тільки розташовані вони в різних місцях, наприклад в ЗОШ №6, де були порожніми три класи. ДЮЦ займав стару будівлю. У всього є термін життя. Будівлю по Гончаренка просочила пліснява. На одному об'єкті міста - хорео­графічному відділенні, ми цю біду вивели. Однак залізобетон це одне, а деревина - зовсім інше. Будівля була закрита сан­станцією, а не владою. Але жодний викла­дач ДЮЦ не був скорочений, жодний гур­ток. Навчальний процес не припинявся.

Школу №7 ми закривали свідомо і, як життя довело, рішення це вірне. Дітям по­добаються нові світлі класи ЗОШ №2. Не чув я ніяких претензій і від батьків та педа­гогів. За виключенням аварії опалення. Це ми визнаємо. Не важливо, що школа Л/82 з двома зламаними котлами нам дісталася від попередньої влади, провини з нас це не знімає. Придбали й встанови­ли котел ми в найкоротші терміни, але на­вчальний процес був перерваний. Це ду­же погано. Позицію я свою не змінюю - дітям ми намагаємося все зробити в пер­шу чергу. І якщо у нас щось в цьому напрямку не виходить - я вважаю таке осо­бистою поразкою.

Критику стосовно ремонту опалення та косметичного ремонту в міськвиконкомі справедливою не визнаю. На опалення роками витрачали божевільні суми замість того, щоб провести ремонт. Зараз і в кабінетах тепло, і коштують послуги теплостачання дешевше. Ну а вже коли подерли стіни, будь-який добрий господар зразу ж ушкодження ремонтує.

Я, на відміну від "крикунів", що лише во­лають:давайте заощаджувати, - приймаю дієвих заходів в цьому напрямку. Реор­ганізація,ущільнення, придбання якісних товарів та послуг, замість сурогатів - все це у комплексі дозволяє виконувати бюд­жет.

Так, є у місті невдоволені тим, що з'явля­ються нові лавки та клумби. Комусь не до вподоби споруджені дитячі майданчики. Але їх незначна меншість. Ми поважаємо їх думку, але орієнтуватись ми будемо ли­ше на більшість. Бо це і є демократія.

Наприкінці скажу про те, що мене дивує. Хтось вигадує плітки, що закривають то гімназію, то школу. Навіщо? От зараз ЗОШ №6 хтось закриває. Добре, що я постійно спілкуюсь з громадою. Сьогодні зустрічаю­ся з педколективом та батьками в ЗОШ №6. В четвер, згідно з планом, їду узнава­ти проблеми гімназистів. Тож зі школами ці "чорні" вигадки марні. Хай"доброзич­ливці" закривають в своїй уяві щось інше. Бо про школи я відразу ж дізнаюся.

Я ніколи не боявся критики. Сприймаю її адекватно і коли виказують в очі напряму, і коли пишуть листи. Особливо ж відповідально ставлюсь до критики, яка публікується через ЗМІ. Це сигнал того, що, можливо, ми не змогли роз'яснити до­ступно свою позицію, чи респондент не зміг достукатися у владний кабінет. Тому я відповів по кожному пункту, не уникаючи жодних, в т.ч. неприємних питань.

Я міг би банально видати: казати легше, ніж робити. Але це не так. За виключенням професійних бовтунів багатьом слова кри­тики видавити з себе важче, аніж вагон розвантажити. Єдине, що я б просив лю­дей такої поважної професії, як жур­налісти, надавати завжди можливість по­руч з критичною заміткою влади розміщу­вати хоч невеличкий наш коментар. Тому що людям потрібно знати не тільки які у нас в місті проблеми, але й яким чином вони вирішуються.

Бо я бачу: чим ближче до виборів, тим більше буде знаходитися негативу. Я навіть уявити собі не міг, що з безпреце­дентного за останній час по масштабам лікарняного будмайданчика хтось наколу­пає свою ложку бруду і спробує в чомусь звинуватити нас. Та читач зараз вдумли­вий і він, я впевнений, без проблем розбе­реться, з якою метою це робиться.

Андрій Міхєєв