| Фото - Микола, okhtyrka.biz | Цього понеділка у ресторані "Охтирка" (колишня назва - "Ворскла"), замість якого, подейкують, скоро з'явиться новий супермаркет (оскільки приміщення продали) зібрався музичний бомонд нашого міста. Найвідоміші музиканти та вокалісти, чиє творче життя так чи інакше пов'язане із цим закладом, вирішили зібратися разом і, як самі жартома кажуть, провести "в останню путь" ресторан, де свого часу грали на весіллях, днях народження і просто так. Грали не стільки заради грошей, а для душі.
Згадати молодість, пов'язану із рестораном "Охтирка", запропонував колегам ветеран місцевої естради, музикант Володимир Фоменко. На його пропозицію охоче відгукнулися інші - не тільки, так би мовити, ветерани, а й молоді музиканти та співаки. До їхнього товариства долучилися також музиканти із сусідніх міст - Сум, Полтави та Харкова - що теж свого часу грали у "Охтирці". Згадує Володимир Максимович Фоменко: "Більшість із тих, хто сьогодні прийшов провести "Охтирку", як ми між собою жартуємо, в останню путь, свого часу працювали у цьому ресторані - грали на весіллях, корпоративах, ювілеях поважних осіб. Я починав працювати тут ще у далекому 1978-му, грав на гітарі, співав. Ми тоді були молодими, завзятими... У 1980 я пішов з ресторану, але, як виявилося, не надовго. Повернувся 1983-го. Ми тоді, зазвичай, грали майже до опівночі, відвідувачів було надзвичайно багато. Це зараз ресторанів із концертними майданчиками "розвелося" чимало. А тоді була лише "Ворскла". Тут навіть у будній день ввечері важко було знайти вільне місце... Дізнавшись, що ресторан продали і на його місці з'явиться магазин, я запропонував колегам зібратися, аби, як мовиться, згадати молодість, пограти та просто поспілкуватися. Мені приємно, що і адміністрація закладу пішла нам назустріч. Період своєї роботи у ресторані Володимир Фоменко згадує з ностальгією. А тим часом до нашої розмови приєднується інший музикант-Валерій Дмітрієв. Продовжує Володимир Максимович: "З Валерою, що грав на бас-гітарі, свого часу працювали на танцмайданчику, що у народі "кліткою" зветься. Більше того, ми її відкривали. Це було наприкінці 70-х. Валерій Дмітрієв: "У ті часи не було такої апаратури, яка є зараз, не було ніяких наворотів. Разом з Володею та Костею Криницьким - нашим барабанщиком, ночами, пам'ятаю, репетирували на сцені районного будинку культури. Задля такої можливості Костя влаштувався туди на роботу - охоронцем. - Якій музиці віддавали перевагу відвідувачі ресторану у ті далекі роки, які пісні найчастіше замовляли, - цікавлюся у своїх співрозмовників. Валерій Дмітрієв: - Тоді музичних колективів було не так багато, як нині, вони були стабільними. Це "Пламя", "Веселые ребята", "Самоцветы", "Сябры", "Песняры", "Верасы". Нам так хотілося бути схожими на них. Пісні із їхніх репертуарів найчастіше і замовляла тогочасна публіка. - Чи змінилися нині музичні вподобання завсідників ресторанів та кафе? Володимир Фоменко: - Важко сказати. По-перше, усе залежить від публіки. Молодь найчастіше замовляє сучасні хіти, рідше - класику радянської естради. Люди старшого віку полюбляють шансон, тобто ліричні, душевні шлягери. Часто замовляють пісні із репертуару Павла Зіброва. Валерій Дмітрієв: - Нам і тоді хотілося, і зараз намагаємося робити так. аби відвідувачам того чи іншого закладу було приємно слухати музику, яку ми граємо. До речі, Володимир Фоменко, який користується заслуженою повагою серед колег та для більшості з них є авторитетом, на якого рівняються, - не корінний охтирчанин. Він народився у Карелії. 1955 року разом із батьками переїхав до Охтирки. Тут закінчив музичну школу, звідси пішов до лав радянської армії. Служив у головному штабі військ протиповітряної оборони у Москві. Після служби покликали працювати до Житомирської філармонії. Не сподобалося. Згодом влаштувався до Сумської, пізніше - до Сочинської, але... тягнуло в Охтирку. "У мене тут було багато друзів, знайомих, мене знала тутешня публіка. Саме тому й хотілося повернутися до Охтирки", - згадує Володимир Максимович. - І він повернувся. Спочатку грав на танцювальному майданчику у міському парку, згодом почав співати у місцевих ресторанах та кафе. - Вас, Володимире Максимовичу, заслужено називають корифеєм охтирської естради, авторитетним музикантом. Як ставитеся до такого статусу, - запитую свого співрозмовника. - Зараз сили уже не ті. На зміну нам, як ви кажете, ветеранам, приходить молодь - енергійна, талановита. Це не тільки музиканти, а й вокалісти. Хочете, познайомлю з одним із них? (кличе Олександра Пурєнка). Саша, без перебільшення, гарний вокаліст. Думаю, йому є що сказати. А я, з вашого дозволу, ненадовго покину ваше товариство. Нині Олександр Пурєнок - вокаліст гурту .. "Міранда", створеного, до речі, цьогоріч. У складі гурту - барабанщик Олександр Сорока, басист Андрій Лазебний. гітарист Діма Чумаченко, клавішник Андрій Шляпін. З "Мірандою" працює також відома співачка Ксенія Дунь. Співочу кар'єру дівчина почала будувати змалечку, свого часу відкривала концерти, присвячені Дню нафтовика. - Що особисто вас пов'язує з рестораном "Охтирка", ви грали тут свого часу, - цікавлюся у Олександра. - Власне, з рестораном мене пов'язує мало. Ми працювали тут кілька разів - грали на весіллях, днях народження. Я прийшов сьогодні, бо товаришую з багатьма місцевими музикантами, у тому числі й ветеранами, що свого часу відродили живу музику в Охтирці. - Кілька слів про ваш творчий шлях. Здається, колись ви виступали у складі популярної гурту "Еверест". - Так, дійсно. Гурт проіснував два роки. За цей час ми взяли участь у багатьох фестивалях і конкурсах. 2007 року від Харківської філармонії виступали на "Червоній руті", вийшли до фіналу, однак участі у заключному гала-концерті - не взяли. До того часу гурт розпався. "Еверест" працював у стилі важкий хард-рок. Пам'ятаю, на фестивалі "Розлив" у Харкові нас представляв відомий критик у радянській рок-індустрії Сергій Коротков (нині, на превеликий жаль, його немає з нами). На тому фестивалі журі визнало мене кращим вокалістом, у подарунок отримав мікрофон. Наш гурт, я маю на увазі "Еверест", брав участь у міжнародному фестивалі в Балаклаві. Там ми посіли 3 місце. Працювали також з відомими українськими виконавцями - Катериною Бужинською, Миколою Гнатюком. А ще - з Гариком Кричевським. І власний альбом встигли записати. Після "Евересту" Олександр Пурєнок тривалий час працював у складі гурту "Геліос-Про". Цьогоріч створений ним гурт "Міранда" звучатиме у стилі важкий хард-рок. Наразі, за словами Олександра, колектив напрацьовує матеріал для майбутніх виступів. До нашої розмови приєднується Людмила Шевченко, більш відома широкому загалу під прізвищем Ляненко. Свою співочу кар'єру почала будувати ще наприкінці 70-х, будучи вокалісткою популярного тоді гурту "Лазурна роса", пізніше працювала у складі не менш відомого музичного колективу "Глорія". - Люда - надзвичайно талановита людина, воістину першокласна співачка. Свого часу її називали охтирською Пугачовою, й небезпідставно. Для мене вона була і залишається найкращою, бо свою музичну кар'єру я починав під її керівництвом, - каже Олександр Пурєнок. - Так, Саша був одним із кращих моїх учнів, - усміхається Людмила Михайлівна. І. Івахненко |