Бісерні дерева Надії Габчак |
Автор Газета "Лидер" | |
14.03.2011 г. | |
Ідеям майстрині немає кінця, а її дім схожий на казковий сад Коли заходиш у квартиру родини Габчак, здається, що потрапив у казку, або до лялькового театру, бо всюди бачиш незвичайне: бісерні дерева, вишивані рушники, серветки, композиції з мушель, картини-вишиванки та рукотворні фантазії із соломки і стрічок, макраме... Господиня і авторка цих чудес - Надія Іванівна Габчак. Зараз вона захопилася вишивкою бісером, це будуть подарунки онукам на весілля - бісерні ікони та квітчасті рушники. Надія Іванівна - дуже приємна жінка, цікава співрозмовниця. - З чого ж усе почалося? - запитую. - З самого дитинства, вишиванкою займалися к моя мама, і бабуся, весь мій рід, як, мабуть, і в кожній українській родині. Перші мої спроби у мистецтві почалися з гесточок. Бабуся вишивала сорочки, і от поки бабуся займалася чимось по господарству, а мені дуже хотілося їй допомогти я пробувала вишивати хрестиком ті самі гесточки, це частина рукава української сорочки. А, взагалі, в нашій сім'ї і вишивали, і ткали, і пряли. В нашому господарстві було багато кіз, ми їх чесали, пряли пряжу і плели шкарпетки. Мами і бабусі вже давно нема, але пам'ять про них зосталася не тільки в наших серцях, а й у цілих вузлах вишитих рушників, серветок, доріжок. Ми з сестрами поділили між собою ці спогади про свою родину. - А де ви народилися, де жили раніше? - Моє коріння починається з села Любомирка, що на Вінниччині. В сім'ї нас було троє дівчат. Після закінчення школи я, не довго думаючи, поїхала до родичів у Херсонську область, де поступила до ГПТУ №3, на спеціальність ткаля по виробництву гобеленів. Після закінчення поїхала до других родичів в Одесу, де познайомилась зі своїм чоловіком Володимиром Андрійовичем, який там навчався, його направили працювати в Охтирку. З тих пір це місто стало моїм рідним. Майже все своє свідоме життя працювала на заводі «Промзв'язок», кранівницею, найбільше часу провела на баштовому крані, який знаходився біля ливарного цеху. Кожну вільну хвилину я займалася рукоділлям. Коли на заводі не стало роботи, я працювала в гімназії вчителем праці, почала навчати діток тому, що вміла сама, і навчалася новому, що потрібно було по програмі, наприклад, картини з соломки. З того часу найбільше запам'ятався музикальний клас, де всі діти грали на бандурах, на моїх уроках вони співали і вишивали всі, і хлопці, й дівчата. Було дуже зворушливо, коли на випускному вечорі вони співали нам українських пісень під бандуру. - Надіє Іванівно, звідки у вас так багато мушлів? І що то за велетенські краб і колюча риба? - Це все з Балтійська, де живуть зараз мої сестри з родинами, і куди раніше ми часто їздили в гості. Балтійськ - це маленьке морське містечко біля Калінінграда, і майже всі там моряки і капітани, серед яких у нас багато друзів. Риба і лангуст - подарунок одного капітана далекого плавання. Звідти, з берегів Балтики ми завжди привозили багато мушлів, з яких я створювала декоративні композиції, додаючи до них місцевих знахідок та підручного матеріалу. А ще з морського краю я привезла любов до макраме, там мене навчили цього мистецтва і знарядили матеріалом, сезалієвою ниткою, з якої плетуть не макраме. - А бісерні дерева, звідки з'явилась ця ідея? - Мої ідеї з'являються зненацька, десь побачивши щось оригінальне, починаю думати, як це бачу я, включаю свою фантазію, а рішення найчастіше приходять вночі, як пливе яблуко, так припливає, рішення. Над кожним деревцем я чатувала, як ворожка, щоб показати його особливість, у берізки - сережки, у горобини - червоні китиці, на яблуньці метелик, скоро ще з'явиться груша. Зараз у продажу дуже багато бісеру різних відтінків, легко працювати з чеським бісером. - Як ви проводите свій вільний час? - Звісно, вишиваю чи майструю. Люблю вишивати свої задумки, складаючи схеми, в моїх картинах - українська тематика, вишиванки мої полтавською гладдю, так як вишивали у нас в роду. Зараз я на пенсії, на заслуженому відпочинку, маю достатньо часу, щоб займатися рукоділлям. Таких, як я в Охтирці дуже багато, раніше ми збиралися разом в клубі «Чароіт», що на Дачному, а зараз, завдяки старанням працівників районної бібліотеки, відкритий культурно-просвітницький центр для людей похилого віку, і по неділям ми збираємось там, щоб поспілкуватись, навчитись чомусь новому, навчити інших. Коли настає городній сезон, ми з чоловіком пропадаємо на дачі, у нас там справжній едем, бо чоловік мій майстер на всі руки, і з любого непотребу зробить щось корисне, незвичайне і гарне. У січні Надія Іванівна Габчак демонструвала свої роботи у місцевому краєзнавчому музеї і люди, закохані в українське, в красу навколишнього світу, в декоративне мистецтво мали змогу помилуватися роботами майстрині. Валерия БАКУЛИНА |