Час спливає досить швидко, події змінюють одна одну - якісь чіпляють за живе, інші швидко забуваються, а якщо ти стоїш від них осторонь, тобі до того, взагалі, байдуже. Чого не скажеш про рідних і близьких Романа Панова. Адже події, що докорінно змінили їхнє життя, сталися ще в липні 2007 року. З тих пір все пішло не так, як гадалося. Почався інший вимір...

Тоді, у 2007-ому, ніхто не міг, навіть, уявити, що гарний сім'яний і товариш, успішний працівник органів внутрішніх справ може опинитися на лаві підсудних, тим більше - бути засудженим до тривалого строку ув'язнення. Проте, сталося. З0 червня 2009-го оголошено вирок Тростянецького районного суду, його вердикт - сім років позбавлення волі.

...Липень 2007-го. Охтиркою ширяться чутки, ніби у відділку чи-то застрелено чоловіка, чи-то бідолашний застрелився сам. До міліціянтів люди переважно ставляться упереджено, із засторогою. У засобах масової інформації періодично з'являються сюжети про «міліцейський бєспрєдєл». Тому не дивно, що й того разу охтирчани у себе на кухнях схилялися у бік версії про винність органів. Навіть деякі місцеві ЗМІ закидали безапеляційне звинувачення працівникові карного розшуку, в кабінеті якого і сталося смертельне вогнепальне поранення людини.

За фактом інциденту було призначене службове розслідування, яке, за словами одного з працівників Охтирського MB, підтвердило версію про самогубство: загиблий наклав на себе руки. А з часом з'явилася кримінальна справа, за якою оперуповиоваженому відділення кримінального розшуку, капітану міліції Панову Роману прокуратура Сумської області висунула обвинувачення за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України - перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося насильством, застосуванням зброї та спричинило тяжкі наслідки - смерть громадянина Т. Санкція статті - позбавлення волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Резонансна справа розглядалася довго: прокуратура наполягала, феміда вагалася - підсудний провів у СІЗО майже два роки. Весь цей час він заперечував свою вину у загибелі людини, а його рідні та друзі сподівалися на справедливе, неупереджене рішення.

Версія слідчих, підтримувана у суді державним обвинувачем (виходячи з копії вироку у кримінальній справі) виглядала наступним чином: 26.07.07, близько 3-ї години, у службовому кабінеті, оперуповноважений П., примушуючи зізнатися у вчиненні злочинів громадянина Т., приклав йому пістолет до скроні. Коли останній намагався відвести зброю, оперативник випадково натиснув на спусковий гачок. Стався: постріл. Громадянин Т. був доставлений в Охтирську ЦРЛ, де близько 4 години помер.

Чому так вийшло? - питаю друзів Романа, які і зараз носять погони офіцерів міліції. У відповідь категоричне: «Що б там не казали, він не винуватий. Кожна провина має бути доведеною».

Розповідає захисник Валерій Панов: - Обвинувачений протягом слідства і в суді доводив, що загиблий сам попросив його про зустріч. Жодного примусу з його боку не було. Під час бесіди Т. розказував про своє життя, що в нього настала «чорна смуга» - розлучення, крадіжка, - він мав пригнічений настрій. Мій підзахисний порадив йому написати явку з повинною, запропонував сісти до столу. А коли нахилився, аби подати співрозмовнику ручку, несподівано відчув сильний поштовх, від якого впав на підлогу. Тоді Т. і відірвав кобуру з пістолетом від його паска. У своїх показах підзахисний свідчив, що намагався умовити чоловіка повернути зброю, але марно. Пролунав постріл... Він надавав допомогу пораненому, підняв з підлоги пістолета... До речі, висновок трасологічної експертизи фіксує на кобурі пошкодження носильних петель, але дактилоскопічна експертиза кобури призначена не була, - продовжує захисник. - 3 кобурою проводили інші слідчі дії, як наслідок, можливі прямі докази було знищено.

На думку захисту, винуватість Панова у інкримінованому злочині досудовим слідством доведена не була, обвинувальний висновок грунтувався лише на припущеннях слідчого, які не знайшли підтвердження у матеріалах справи, не були перевірені обставини, що могли його виправдовувати, водночас доказова база зібрана з порушенням норм процесуального права. Захист звертав увагу на неповноту слідчих дій і сподівався, що справу буде направлено на додаткове розслідуваня.

За словами захисника, сумнівними видаються і покази деяких неналежних свідків.

- Адже допитували осіб, які не були присутні під час події, а деякі з них, навіть, особисто не знайомі з Романом. Ці люди просто не задоволені роботою органів внутрішніх справ, а тому вважають, що працівники міліції здатні бити, залякувати і доводити до самогубства. Як-от «очевидцем не був, а знаю про подію зі слів жителів міста». Але ж припущення і оціночні судження - це не доказ, - ділиться наболілим В.Панов.

.. .Мені довелося бути присутньою на одному з судових засідань. Сторона підсудного сподівалася, що процес вже наближається до кінця, очікували судових дебатів. Головуючий - суддя Тростянецького районного суду Янова Л.М. - відхилила клопотання прокурора (підтримане потерпілою стороною) про проведення чергових слідчих дій. Клопотання було відхилене, проте не відбулося й судових дебатів. Головуючий тоді перенесла розгляд справи на іншу дату.

Захисник підсудного показує братову доповідь: «...Я себе винним не визнаю, вважаю, що в моїх діях відсутні ознаки складу інкримінованого мені злочину, тому що я жодним чином не вийшов за межі наданих мені повноважень, а діяв виключно в інтересах служби з додержанням вимог закону. Незаконні методи стосовно Т. не застосовував. Причинний зв'язок між моїми діями та суспільно-небезпечними наслідками відсутній, так як вони настали від умисних дій самого потерпілого Т., та він свідомо бажав їх настання. На мою думку, причиною Таких дій була стресова реакція на фінансові на сімейні труднощі, які виникли в його житті на передодні самогубства, що змусили скоїти ряд протиправних дій, в результаті чого він був викритий в скоєнні двох злочинів... Пред'явлене мені звинувачення було побудоване лише на припущеннях та штучно створених доказах слідчим. На мою думку воно повністю спростовується дослідженими доказами по справі в ході судового розгляду. В сукупності вони лише підтверджують надані мною покази. Немає жодного безперечного доказу по справі, який би їх спростовував, або таких, що доводив мою провину... Прошу мене виправдати...»

Не виправдали. Суд тривав з 7 травня 2008 року по З0 червня 2009-го. Шальки терезів Феміди схилилися у бік обвинувачення, суд прийшов до висновку - підсудний сам дістав пістолет з кобури. Прокурор просив 9 років, суд обрав - 7. Цей вердикт сторона'засудженого оскаржує в апеляційному суді Сумської області.

Відшкодування моральної шкоди родичам загиблого (100 тис. грн.) суд першої інстанції поклав на Охтирський MB.

На разі вирок не набрав законної сили.

Коментара прокуратури Сумської області по даній справі отримати поки що не вдалося.

- На початок 2007 року Роман Панов мав одні з найкращих показників у відділенні карного розшуку; у липні ним було розкрито п'ять тяжких злочинів. За дев'ять років роботи мав лише 2 дисциплінарних стягнення, останнє з яких - у 2004 році. За високі показники в роботі був занесений на дошку пошани Охтирського МРВ, - так характеризує оперуповноваженого начальник карного розшуку, майор міліції Р.В.Кладько.

«Досвідчений працівник», «кращий опер», «людина на своєму місці», - такої думки колеги про оперативника Романа Панова.

Отут і згадаєш про суд присяжних, який, до речі, передбачений Конституцією та Законом України «Про судоустрій» 2002 року, але й досі не запроваджений.

Суди присяжних існують у багатьох країнах світу і є досить різними. Наприклад, американська система передбачає, що присяжні самостійно без участі професійного судді вирішують питання факту - чи мала місце подія злочину, і чи винен у цьому підозрюваний. Німецька система також передбачає існування суду присяжних, але у змішаному складі, коли ці питання разом із суддею в парадній кімнаті вирішують і присяжні. Діє інститут присяжних і в сусідній Росії.

В Україні, згідно з проектом Кримінально-процесуального кодексу, тільки планується створити суди присяжних. Між тим за словами адвоката, магістра права Анни Юдківської суд присяжних - це «суд факту». Вона ж у своїй статті «Суд присяжних як щеплення проти деградації суспільства» нагадує вислів російського юриста Ф. Плевако (1842-1909), сказаний ним понад сто років тому: «Закон наш, подібно до закону всіх, навіть далеко випередивших нас у розвитку країн, всі найважливіші злочини віддав на суд присяжних; незважаючи на майстерність творців закону, на досвідченість суддів корони, він надає перевагу суду людей життя: та досвіду».

■ Анна ПРОТАСОВА