Економічна трагедія
Автор Роксолана   
27.12.2007 г.

«Нещодавно, читаючи «Роксолану», натрапив на сторінці оголошень повідомлення про саморозпуск громадського комітету порятунку Чупахівського цукрозаводу. З ваших публікацій знаю, що люди старалися зберегти підприємство, не дати його порізати на металобрухт, хотіли мати надію на працевлаштування, влаштовували пікети... Але, мабуть, все даремно. Яка ж зараз ситуація в Чу-пахівці? Напишіть про це.»

Для селища Чупахівка цукровий завод був приблизно тим самим, що вугільні шахти для міст Донбасу - основою та джерелом життя. На жаль, уже був... Адже якщо раніше підприємство кілька років не працювало, то тепер його просто фізично не існує!

Чому ж так сталося, що могутній завод, котрий давав роботу сотням людей, фактично зник з лиця землі? Цього достеменно не знають навіть самі чупахівці. Хоча очевидно: справа не лише у несприятливій для цукроварів ринковій кон'юнктурі. Причина скоріше в політиці української влади, яка, схоже, тільки на словах турбується про захист вітчизняного товаровиробника та відродження села. "Звичайно, - з гіркою іронією розповідав селищний голова Анатолій Ральцев, - ми зверталися по допомогу до можновладців усіх рівнів. Наприклад, до голови облдержадміністрації, Верховної ради, навіть до президента. Результат це принесло один - купу ввічливих відписок".

Особливо драматичним вийшов останній акт цієї економічної трагедії. «26 жовтня 2006 року, - розповідає А. Ральцев, - цукрозавод, більшою частиною акцій якого на той момент володіли структури, близькі до колишнього губернатора Щербаня, перейшов у власність ТОВ «Укрметал КТН». З'ясувалося, що ця київська фірма збирається займатися не виробництвом, а навпаки його демонтажем». Така звістка переповнила чашу терпіння чупахівців. Жителі селища створили громадську організацію «Комітет порятунку Чупахівського цукрового заводу» (очолив її пенсіонер Валентин Тютєрєв) та наметове містечко, де цілодобово чергували з єдиною метою - не допустити знищення підприємства. Ця безприкладна акція протесту тривала 179 днів. Участь у ній брали до 180 чоловік. А що ж потім? Чупахівці сподівалися, що їхню цукроварню придбає як цілісний майновий комплекс Будильський завод з сусідньої Лебединщини. «Але, - пояснив Анатолій Миколайович, - тамтешні інвестори, турки і греки, відмовилися від купівлі заводу. Можливо, через невигідність, а може й через якийсь тиск». Так чи інакше, але комітет порятунку саморозпустився, бо загинула остання надія на збереження цукроварного велета...

Кому-кому, а товариству «Укрметал КТН» такий розвиток подій явно пішов на користь. Адже купивши весь завод за 4,5 мільйони гривень, «металісти», як стверджує голова селищної ради, тільки одну з його частин - дифузійне відділення - продали за 6 мільйонів! Здавалося б, не гріх їм поділитися цими «легкими грошима» й з осиротілим селищем. Маємо на увазі орендну плату за земельну ділянку площею понад 25 га (на ній раніше знаходився завод). За даними селищної ради, ця плата з початку 2007-го становить 7 % від нормативної грошової оцінки землі у місяць. Однак приватники досі так нічого й не внесли у селищний бюджет, заборгувавши йому на сьогодні майже 500 тисяч. За словами Анатолія Ральцева, селищна рада ще у травні звернулася з цього приводу до прокуратури, але поки що цю справу так і не зрушили з мертвої точки...  Тож чи переможе колись у чупахівському краї бодай часткова справедливість?