Історії незламних. Андрій Боговіченко |
Автор Админ | |
30.06.2023 г. | |
«Трималися, підтримували одне одного як могли і робили свою роботу. Основна моя ідея, як налаштувати людей, полягала в особистому прикладі інженерів. Якщо керівник на робочому місці, то працівники не почувають себе покинутими». До повномасштабного вторгнення начальник цеху з видобутку нафти та газу ПАТ «Укрнафта» Андрій Боговіченко насолоджувалася відпусткою: 23 лютого був у Харкові, на 24 планував поїздку в Суми. Та прийшла війна. «У першій день повномасштабної війни я поїхав на роботу. Серед працівників мого цеху була паніка: наш промисел недалеко від Охтирки, було добре чутно вибухи, а на такому підприємстві вибухи - це завжди страшно», - розповідає Андрій Боговіченко. Довелося зупиняти свердловини: частину вручну, деякі - відключенням електроенергії. Після зупинення обладнання основним завданням став контроль тиску на свердловинах, у трубопроводах та на об'єктах. «Було багато авіанальотів, рух авіації йшов уздовж нас. Це дуже моторошно. Посеред поля у повній темряві, якщо щось гуло, ми всі затихали, вслухалися і очікували...», - згадує Андрій. Червоні лампочки на пультах керування свердловинами, сяючі циферблати та табло - усе це можна було розцінити, як маячки, тому співробітники «Укрнафти» заклеювали усе, що могло випускати фотони, задля світломаскування. Комп'ютери для контролю за обладнанням перенесли в підвальні приміщення. «Трималися, підтримували одне одного як могли і робили свою роботу. Основна моя ідея, як налаштувати людей, полягала в особистому прикладі інженерів. Якщо керівник на робочому місці, то працівники не почувають себе покинутими», - пояснює Андрій. Саме тому хтось з інженерно-технічного персоналу завжди був там, де гаряче. Згадуючи ті часи, каже, що головне - це колектив: «Я надзвичайно вдячний усім колегам, які в такий нелегкий час, знайшли в собі силу та сміливість виконувати свої обов'язки» Джерело: Укрнафта |