Спливає на пам'ять такий випадок: у далекому 1952-му році я навчався у 5-му класі школи №1 ім. Леніна. Рік був важкий, неврожайний (хліб, по-моєму, тоді видавали по талонах). Діти були ослаблені, виснажені, бідно одягнені. Сім'ї тоді були багатодітні: рідко в якій сім'ї було менше 4-х дітей. У багатьох родинах батьки не повернулися з війни. І от, на уроці біології одна дівчинка похилилася з парти, впала на підлогу, очі в неї закотилися під лоб, почалися корчі. Ми, діти, всі оніміли, злякалися. Добре, що вчителька швиденько нас тихо випровадила з класу у піонерську кімнату, а сама надала їй першу допомогу, привела в свідомість, і з однією старшою дівчиною (були тоді серед нас діти-переростки) відправила до дому, наказавши, якщо батьків не буде дома, зоставатись з дівчинкою до приходу батьків з роботи. Батьки наші тоді працювали по 8 годин з одним вихідним. Нас же вчителька знову запросила до класу і наказала, щоб ми не сміялися над цією дівчинкою і ні під яким приводом не нагадували їй про це. Далеко пізніше я дізнався, що ця хвороба називається епілепсією. Тож добре, що вчителька була досвідченою, а якби вона, як і ми, розгубилася, наслідки були б трагічними.

А тепер наведу сучасні випадки, свідком яких я був нещодавно в школі №11. На перерві два хлопчики 12-ти років занадто заповзято боролись. Один уже доходив до сліз. Я підійшов, розняв їх. У одного з носа потекла кров. Я взяв його за руку, відвів у медпункт. Медсестра Антоніна Іванівна швидко вгамувала йому кров, утерла сльози, лагідно усадила на тапчан, заспокоїла. Деякий час спостерігала за ним, а впевнившись, що все гаразд, відвела на урок.

Ще випадок: дві дівчинки на перерві, бавлячись, штовхали одна одну, доки менша впала на підлогу, забила лікоть, заплакала. В медпункиі Антоніна Іванівна після обстеження зробила легенький масаж, наклала пов'язку.

Через деякий час інша вчителька привела зблідлого хлопчика. Антоніна Іванівна приклала руку до лоба - гарячий. Зміряла градусником температуру - висока. Знайшла пігулку жарознижуючого і повідомила батькам.

Майже регулярно протягом дня у медпункт шкандибають старшокласники, які грають у футбол, баскетбол. У цих хлопців, як правило, розтягнення зв'язок, синці, подряпини. І всім Антоніна Іванівна допомагає: одному - масаж і туга пов'язка, другому - йодовий компрес, іншому - лейкопластир. І так майже кожного дня, із року в рік.

Антоніна Іванівна працює в цій школі уже 21 рік. Діти, батьки, вчителі, технічні працівники з повагою відносяться до неї.

Робочий день у Антоніни Іванівни починається з їдальні. Сама перевіряє якість продуктів, знімає проби з молочних продуктів, жирів, борошна, овочів, кондитерських виробів. Ретельно і суворо слідкує за своєчасним проходженням працівниками їдальні санітарно-профілактичних оглядів. Вчителі і технічні працівники також регулярно проходять медичні обстеження. Адже зараз преса і радіо телебачення постійно інформують про масове отруєння дітей продуктами харчування втому або іншому місті. Нашу школу поки Бог милував від цього, завдяки зусиллям і Антоніни Іванівни.

Повертаючись до вищесказаного, постає питання - потрібна постійна медсестра у школі чи ні?

Я і більшість батьків, і вчителів, з якими я спілкувався, категорично заявляємо - потрібна!

М.І. Думін, пенсіонер, ветеран праці.

Від редакції: Тема, порушена у листі читача, досить актуальна. Редакція на цьому крапку не ставить. Ми пропонуємо вам терміново взяти участь у обговоренні.