«Внесок Стефана Таранушенка в українське мистецтвознавство такий великий, монументальний і поважний, як стародавня піраміда. Стефан Таранушенко – це велетень мистецтвознавства». (Сергій Білокінь, український історик).

Яким чином ім’я Стефана Таранушенка пов’язане з Охтиркою? Нерозривно. Незрозуміло тільки, чому й досі його ім’я маловідоме охтирчанам. Тому продовжуємо відновлювати історичну справедливість – відкривати забуті імена.

СТЕФАН ТАРАНУШЕНКО (1889-1976 р.р.) –  український мистецтвознавець, музейник, дослідник української старовини, організатор та учасник пам’яткоохоронного руху, професор, доктор мистецтвознавства, член Спілки художників України… (іще купа всіляких звань та посад).

Він народився 21 грудня в місті Лебедин Харківської губернії у сім’ї дрібного торговця. Навчався у лебединському народному училищі, а з 4 по 7-й класи в Охтирській чоловічій гімназії (!). При цьому паралельно викладав латинську мову, щоб заробити на навчання. Закінчив навчання в Охтирці екстерном і в 1910 році став студентом Харківського університету.

У 1918-1919 роках доля знову спрямовує Таранушенка в Охтирку. Уже молодий науковець, він веде міжповітові лекційні курси. У 1919 Таранушенка обирають головою Харківського губернського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини. 

У 1920 назначають директором Музею українського мистецтва у Харкові. Почалася музейна робота, яка творилася не тільки в музеї, а більше в наукових експедиціях. Разом із своїми соратниками Стефан Таранушенко  «рятував» українське мистецтво, архітектуру, культуру, традиції від писанки до храмів. Це було все українське: пісні, стародруки, ікони, побут, хати. Все треба було записати, заміряти, сфотографувати… В той час, коли велася антицерковна більшовицька пропаганда СТ створив потужний відділ іконопису у своєму музеї. Він рятував українську старовину, щоб зберегти нашу культуру. Більшовики цього не пробачили.

У 1933 р. -  мистецтвознавця арештовують за звинуваченням в участі у «російсько-українському фашистському блоці». В одній камері зібрали українських буржуазних націоналістів: Таранушенка, Остапа Вишню, актора харківського «Березоля» Йосипа Гірняка та історика Матвія Яворського. Щоб розважитись, Таранушенко читав своїм співкамерникам лекції. А Вишня, мабуть, розказував гуморески… Потім у «телячих» вагонах нашу інтелігенцію відправляють на Забайкалля,  у виправні табори. А там рік за два. Та в Україну Таранушенкові «дорога була заказана», не пускали, прийшлося пожити в Пермі, де викладав у індустріальному робітфаці. Радянська влада дозволила  переселитися в Курськ, СТ став науковим співробітником картинної галереї. Це вже були 1940-ї, прийшлося охороняти мистецтво від німецьких окупантів. В 1950 році переселився в  Астрахань. І тільки в 1953 Таранушенкові дозволили повернутися в Київ. До 1963 року працював в Академії архітектури УРСР.

«Працюючи за пайки, не маючи нагоди купувати більшість необхідних речей, вони здійснювали неймовірні проекти, якнайретельніше робили свої справи, залишили нам, своїм нащадкам, великий і цінний набуток!.. Ми збираємо по пригорщам та крихіткам історію слобожан… Де знайти сьогодні  чиновника, щоб так плідно працював, завзято шукав історію рідного краю, мандрував, збирав пам’ятки, писав публікації, виховував учнів і послідовників? - констатує відомий харківський краєзнавець Андрій Парамонов. На його світлинах історія нашого народу оживає. Особлива композиція інтер’єру хати Слобожанщини – власник, діти, домашні тварини, і кожне фото оживає, ніби новела, невеличка історія чийогось життя. Меблі, ткацтво, шиття, кахлі, килими – про все це -  у книзі «Старі хати Слобожанщини», яка зберігається в приватному харківському музеї міської садиби.

ОХТИРКА В КОЛЕКЦІЇ ТАРАНУШЕНКА 

В колекції збережено світлини храмів, хат, вітряків, хрестів…. серед 60 старих храмів - світлини й креслення церков Охтирщини: Михайлівської, Юріївської, Успенської (Охтирка), Васильківської (с.Солдатське), Параскеви (Бакирівка), Покрови (с. Хухри). 

Фото Михайлівської церкви 1775р. знаходиться в музеї Харківського університету. Фото дерев’яної церкви Юрія, побудованої в 1795 році, розібраної в 1910 році. Обмір 1927 рік. Фото 1915, 1927 роки. 

Фото 1920-х – унікальне зібрання, вони ніде не публікувались і їм немає аналогів. Так вимальовується цілісна картина архітектури слобожанського краю. На одній із світлин колекції підпис «Охтирка, вул..Заозерна, 1928 рік» - і ми бачимо інтер’єр охтирської хати на 2-й сотні. («Старі хати Слобожанщини»).

СПРАВА ЖИТТЯ

«Гомін сокир не затихав ніколи на просторах українських земель» зазначив Стефан Таранушенко, тому й вивчав пам’ятки мистецтва та архітектури Лівобережної України, старі храми й хати Харкова, Лебедина, Охтирки, а також Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Поділля, Волині, Галичини. У його колекції понад 5 тисяч фотографій хат, церков, іконостасів, креслень пам’яток архітектури. 

Справою життя Таранушенка стала монографія про монументальну архітектуру Лівобережної України. Так було зібрано колекцію креслень та фотографій дерев’яних церков, які стали основою для сучасних видань цілої серії альбомів присвячених українській культурі. 

Стефан Андрійович був максималістом, жив скромним життям аскета в маленькій кімнатці на вулиці Діловій у Києві. Не любив пустопорожньої балаканини. Настільною книгою митця і науковця був «Опис Харківської єпархії» Філарета Гумілевського. 

«В українській культурі Стефан Таранушенко – золоте ім’я, бо він на найвищому науковому рівні задокументував мистецькі перлини, що як одна погинули в страшні 30-і й 40-і. Це найфундаментальніший доробок, який збагатив україністику, і показав процес розвитку українського мистецтва на конкретних пам’ятках» (С.Білокінь)

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТІ

Стефан Андрійович Таранушенко помер у жовтні 1976 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві. Основна частина його архіву зберігається в інституті Рукопису НБУВ імені Вернадського в особовому фонді.

У 2016 році вулицю Дзержинського у Києві було перейменовано на честь Стефана Таранушенка. У 2020 році у Харкові на фасаді будинку №76 по вулиці Мироносицькій, де мешкав Таранушенко з 1920 по 1933 роки встановлено меморіальну дошку. Ініціаторами були відомий харківський краєзнавець Андрій Парамонов та відомий харківський видавець Олександр Савчук.

Сподіваємося, що після капітального ремонту Охтирської гімназії на її фасаді з’явиться меморіальна дошка видатним людям, які навчалися там. Ім’я Стефана Таранушенка теж буде викарбувано.

Валерія Бакуліна