«Від давньої козацької Слобожанщини, мало що залишилось у
місті. Древня трьохбанна дерев'яна церква, важка пудова Євангелія, що колись
був подарував їй Мазепа та ще назва вулиці - Повстяна. Колись за давнини, місто
було полковим, і це з тих часів, не знати як, зберігся козацький поділ міста на
сотні. Перша, друга, третя, п'ята... Але чужі самовладні руки покасували
козацький устрій, навіть старі діди вже не держали в пам'яті козаків, забули, і
тільки назви, як випадкові сліди давніх прадідів, залишилась пізнім нащадкам на
згадку...» «Нащадки прадідів». Борис Антоненко-Давидович.
З часів Антоненка-Давидовича Охтирка змінила своє
архітектурне обличчя, місто давно вже не полкове, а провінційне та козацький
поділ на сотні залишився. Довгий час це було в народній пам'яті, десь у когось
у шухлядах, в архівах музею.
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Наш краєзнавчий музей заснований 14 жовтня 1921 року.
Охтирський міський краєзнавчий музей - центр вивчення
історико-культурної спадщини краю. Його фундатором можна вважати відомого
українського письменника Бориса Антоненка-Давидовича, який у 1920 році очолив
комітет з охорони пам'яток старовини та розгорнув активну діяльність з
виявлення, збору та охорони пам'яток матеріальної культури, мистецтва, архівів.
У 1921 році музей одержав назву «Музей мистецтва, старовини та
історико-етнографічний» і знаходився у приватному будинку. З 1924 року музей
став постійно діючим. У 1940-х роках краєзнавчий музей знаходився у Графській
церкві. Під час окупації міста експонати перебували у Покровському Соборі.
Наприкінці 1940-х років експонати були перенесені до РБК. З 1950-х років музей
розміщується у колишньому купецькому особняку - пам'ятці культури 20 століття.
Сьогодні тут зберігається понад 11 тисяч предметів основного фонду. Як бачимо,
через зміну свого перебування та окупації, мабуть, та не мабуть, а точно, велику
купу цікавих історичних матеріалів та документів втрачено чи знищено...
КАРТА СОТЕНЬ МІСТА НАШОГО
Та все ж музей постійно поповнюється новими знахідками та
матеріалами. Нарешті в музеї з'явилася карта «СОТНІ МІСТА НАШОГО». Тривалий час
музейники, краєзнавці та ентузіасти міста збирали відомості і готували цю
карту. Презентація карти сотень відбулася цього літа, на День Незалежності
України, 23 серпня. Презентація в музеї відбулася 12 жовтня.
Тепер кожен мешканець Охтирки може дізнатись, на якій сотні
він мешкає і де мешкали його діди-прадіди. І гостям музею це також буде цікаво.
Власне, про карту. Сотні позначені різним кольором. Визначення меж сотень
сучасної Охтирки є умовним. Бо ж Охтирка вже далеко не та, якою була за
козацької давнини. Якщо вам цікаво дізнатись про поділ міста на сотні, читайте
«Марусю Богуславку» Івана Багряного. І ви полюбите місто Наше ще більше.
«ЛЮДИ, КВІТИ, ПТАХИ ТА ЗВІРІ»
Так називається виставка робіт відомої української художниці
МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО. У Сумському художньому музеї вони були у фондах «Прими народного
мистецтва». 51 робота. Вперше 42 роботи побачили світ на виставці в Охтирському
краєзнавчому музеї. Серія робіт називається «Люди, квіти, птахи та звірі».
Життя геніальної української художниці було нелегке,
сповнене рукотворних див. Вона народилася 31 грудня 1908 року у селі Болотні на
Київщині. У семирічному віці маленька Маруся тяжко захворіла - поліомієліт. В
подальшому житті мисткиня переживала страшні болі і тяжкі операції. Вона не
могла робити в полі, мала багато вільного часу і почала малювати. Марія
Приймаченко була малоосвіченою, бо закінчила тільки 4 класи навчання. В
підписах до своїх робіт користується народною говіркою. Вдома в неї не було ні
книг, ні газет. Вона була суворою і не любила приймати гостей, але журналісти
до неї часто приїжджали. За своє життя Марія Приймаченко створила понад 650
робіт. І вважається неперевершеною мисткинею народного стилю. Протягом життя її
картини відвідали експозиції у Парижі, Варшаві, Софії, Празі, Монреалі.
Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють у десятки тисяч доларів. Проте все
життя прожила у скруті.
«1 вересня 1972 року» (така назва однієї картини. І підпис
самої Марії Приймаченко: «прошу не знущайтесь дорогі учителя із дітей,
пожалійте». КОБРА («Як устане, то й неба дістане, але сонце дістать треба
кобров п'ять») ЗВІР-ГАД («Своє молоко має, а на чуже рот розкриває»). БУСЛИКИ,
ВЕДМЕДІ НА ПАСІЦІ, ГОРБАТА СОВА, ПАВИЧ, ПОВЗУН, БУКЕТ КВІТІВ ДЛЯ МАМИ, ПТИЦЯ,
ЩО КВІТИ НАРОДЖУЄ, МОГИЛА НЕВІДОМОГО СОЛДАТА, КВІТИ ЖОВТНЯ... Такі роботи зараз у
нашому музеї.
Де ви могли бачити ці картини, чи схожі на них?. У нашому
радянському дитинстві. Марія Приймаченко співпрацювала з письменником Михайлом
Стельмахом. Мистецтвом української прими захоплювались Пабло Пікассо і Марк
Шагал. ЇЇ картини в приватних колекціях багатіїв світу.
Сьогодні можна побачити сотні селфі в Інстаграмі на фоні
казкових картин Марії Приймаченко. Де ж вона знайшла стільки яскравих барв?
В української прими народного мистецтва була мрія зібрати
митців і розмалювати будинки в містах: «... що за дива витворили б - цвів би не
лише садами Київ, будинки б сміялися до людей...»
14 жовтня - День художника. І наш музей посміхається до
людей. Це ніби збувається мрія Марії Приймаченко.
Марія Мороз
|