Якщо довго не ворушити болото, в ньому заведуться чорти. А якщо поставити не на ті яйця, можуть вилупитися монстренята. По Михайлу Булгакову (читайте «Роковые яйца») нашестя нечистої сили зміг зупинити мороз, що впав на землю серед літа. А на що сподіватися охтирчанам, що не зраділи перспективі  гуляти містом посеред потвор?

Про те, що в Охтирці з'являться нові вуличні об'єкти, так звані малі скульптурні форми стало відомо (якщо не помиляюся) на початку року, на січневій сесії. Але тоді, певно приспані новорічними святами, на цю новину не звернули належної уваги. У всякому разі, ескізів не показували і обговорення не було. Проголосували за сюрприз.

Фотографії ж придбаного оприлюднили на сайті міської ради навесні, минулого квітневого тижня, презентувавши їх як велику радість: «Охтирські умільці створили для міста оригінальні скульптурні композиції, які доповнять міські пейзажі і стануть основою для створення охтирчанами цікавих фото та відеоматеріалів».

На мою думку суб'єктивну думку, побачене  - це смерть естетики міста, на думку інших - хороша ідея. Про смаки, звісно, не сперечаються. Їх виховують. Але я про своє...

... У видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» є книжечка Сашка Дерманького «Чудове чудовисько», від героїв якої діти у захваті. Чудовиська запропоновані охтирським діткам - це навіть не «Погані поганиська», це персонажі для дорослих, котрих батьки недолюбили у дитинстві. Ті бетонні звірі, звісно, мають право на існування - десь у спеціальному просторі, на великих площах. В Охтирці ж, де взагалі ніякого простору немає, вони з'їдять останні його шматки...  Жодного путнього дитячого майданчика немає, спортивних майданчиків немає, нічого немає, зате будуть безальтернативні монстри. І не називайте їх контактними скульптурами! Бо кожне слово має своє значення.

Якщо ж полишити пошуки естетики там, де її немає і зосередитись на матеріальному, то я би відкликала свої гроші з рук розпорядників. Бо з мого гаманця забрано і придбано шкідливий продукт, вартість якого дві сотні тисяч гривень. Хто в Охтирці заробляє стільки? Мабуть переважна більшість розкошує на 3.200 на місяць? За рік «грязними» це 38 400, отже на монстра не ївши і не пивши треба збирати п'ять років! Чи купить господар таке з власної волі, якщо скажімо дах протікає, або паркан упав?

А за чужі гроші, тобто за наші податки - легко. Кулуарно домовилися і місто обласного підпорядкування з майже 50 000 населенням стає заручником викривленого смаку окремих осіб. Сподіваюся на дискусію. Адже не одна я маю онуків, яким доведеться виливати переляк, якщо презентоване лихо таки встановлять в Охтирці, десь (не дай Боже) у публічному місці... Наприклад, у парку замість дерев. І справді, нащо нам ті дерева й зайвий клопіт з клятим озелененням? Бетонний монстр допоможе! Він же і зимою, і влітку однаковий - хто захоче, той і тінь собі знайде.

Між тим, сумний досвід підказує: як проковтнули клозет на червоній лінії, до якого навіть підхід не дійшли руки впорядкувати; як промовчали на неоковирну зміну руху у центрі міста, так пройде й оздоблення зубатим громаддям. І знайдуться прихильники,бо як написала в обговоренні на Facebook одна пані:

«Если это все умело обыграть, сделать детскую площадку в тенистом парке, то дети будут пищать от восторга. Мой сын с восторгом пересматривал фото раза три. При чем здесь архитектура, в этом конкретном случае? В каждом городе есть тематические зоны, сейчас есть отличный шанс вернуть детям парк, а не те убогие 2 качельки и карусель, что стоят сейчас там в грязи».

В тім то й горе, люба пані, що архітектори, як і скульптори нам вже не потрібні. Я наслідок - жодного парку, жодного виставкового майданчика, жодних зон за інтересами, а лише убогі карусельки і батутик - 20 гривень за десять хвилин... Так, діти люблять динозавриків, але не треба забирати у них інші іграшки.

Стівен Спілберг презентував  «Парк Юрського періоду» 1993 року і мав рацію. З тих пір, пропонуючи подорожі у часі, по світу набудували чимало оригінальних Динопарків. А ми - «Місто - second hand» - без доріг і тротуарів, без розмітки на асфальті і з баюрами на грунті, без сцени, по вуха у смітті, з уламками бордюрних плит, які замість того щоб замінити на нові - білять. «Місто - second hand» -  це не я придумала, просто повторюю підслухане в маршрутці.

Мені соромно за своє місто, і боляче. Бо якщо замість усталених культурних моделей людям давати сумнівний сурогат, якщо з ними не говорити відкрито і правдиво про перспективні плани, загрози і їхні наслідки - обов'язково знайдеться той, хто захоче альтанку розписати матюками, розбити ліхтарі чи викорчувати лавочку...

Анна Протасова