Медицина останнім часом - ТОП-тема інформаційного простору.
З одного боку - реформування й оптимізація, з іншого - відчайдушний протест і
несприйняття потенційних змін. Багато хто накинувся на очільницю МОЗ Уляну
Супрун, як на джерело усіх наших бід. Нищівні тексти і сюжети посипалися на
благодатний грунт вічного невдоволення українців... Вона знищує! А що власне
нищити? Невже когось влаштовує стан речей у медицині? Наприклад ось це... Дивіться
фоточки нижче. Так, це заклад охорони здоров'я! І це сьогодні і це було вчора, задовго
до появи Уляни у МОЗ.
Я власне не про Уляну, мені навіть не подобається, що вона
має занадто неформальну зачіску як для міністра. Я проти загрузання в злиднях: неохайних
стін і непристойно драних стільців у передпокої закладу, до якого звертаюся,
потребуючи медичних послуг. Я проти нашої звички терпіти цей жах, як об'єктивну
річ, як виправдану необхідність.
Терплять усі: і пацієнти, і лікарі. І в кожного своя
терплячка.
Одні, наприклад, здатні стояти годину у тісному коридорчику,
де на двох квадратних метрах уміщаються троє дверей, перші з яких - на вулицю,
і вони ж хронічно не закриваються. От стовбичать люди фактично на дорозі і
причиняють ті двері за кожним, хто зайшов чи вийшов. А ще вхідні двері реагують
на протяг і на хлипання інших - кабінетних дверей. Рип-рип, хли-хлип...
...Зима між іншим. Хочеш не хочеш, а будеш волонтерити сердитим
швейцаром у медичній установі, за існування якої ти вже сплатив податками. Де
ті податки ділися, невідомо, бо на клямку для дверей не вистачило. Не вистачило
й на решту: на стіни, на підлогу, на стільці... Геть ні на що не вистачило. Як у
казці: «Жив чоловік гарненько, аж поки не поселились у нього під піччю злидні.
Чого вже той чоловік не робив, до яких уже він знахарок не вдавався - ніяк не
виб'ється з бідності».
Мабуть зі страху занести ті злидні додому (цур їм і пек),
люди у черзі стоять мовчки і мужньо терплять. Тужливо терплять і опускають очі
долу, щоб якнайшвидше отримати призначення... Потім вони понесуть до аптеки
гроші... Якщо пощастить, то менші гроші, якщо ні - то ні... На дверях, тих що з
поламаною клямкою, написано: «Не прислоняться». На дверях, що до лікаря - і
клямки немає. Замість клямки - дірка.
Очевидно, терпіння у медиків ще більше, ніж у їхніх
пацієнтів. Бо одне діло прийти, постояти і втекти галасвіта, а зовсім інше - щодня,
роками працювати в зоні повного дискомфорту. І я навіть не знаю, як
правильніше: дякувати їм за це, чи жаліти...
А тут іще на «свіжу рану» історія з другою обласною. І знову
шалений візуальний ряд. Фоточки, яких краще б очі мої не бачили (їх зараз
активно поширюють у соцмережах). З огляду на інтер'єри - до охорони здоров'я
установа не має жодного відношення. То, кажете, медицина наша здорова і лікувати
її не слід - само розсмокчеться? Будемо й далі злиднів годувати, бо хапають вже
не тільки за ноги й за руки, а й до вух дістають...
Анна Протасова
|