Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Просилися злидні на три дні, та й вигнати не можна
Просилися злидні на три дні, та й вигнати не можна Печать
Автор ГородА   
30.01.2017 г.

ImageМедицина останнім часом - ТОП-тема інформаційного простору. З одного боку - реформування й оптимізація, з іншого - відчайдушний протест і несприйняття потенційних змін. Багато хто накинувся на очільницю МОЗ Уляну Супрун, як на джерело усіх наших бід. Нищівні тексти і сюжети посипалися на благодатний грунт вічного невдоволення українців... Вона знищує! А що власне нищити? Невже когось влаштовує стан речей у медицині? Наприклад ось це... Дивіться фоточки нижче. Так, це заклад охорони здоров'я! І це сьогодні і це було вчора, задовго до появи Уляни у МОЗ.

Я власне не про Уляну, мені навіть не подобається, що вона має занадто неформальну зачіску як для міністра. Я проти загрузання в злиднях: неохайних стін і непристойно драних стільців у передпокої закладу, до якого звертаюся, потребуючи медичних послуг. Я проти нашої звички терпіти цей жах, як об'єктивну річ, як виправдану необхідність.

Терплять усі: і пацієнти, і лікарі. І в кожного своя терплячка.

ImageОдні, наприклад, здатні стояти годину у тісному коридорчику, де на двох квадратних метрах уміщаються троє дверей, перші з яких - на вулицю, і вони ж хронічно не закриваються. От стовбичать люди фактично на дорозі і причиняють ті двері за кожним, хто зайшов чи вийшов. А ще вхідні двері реагують на протяг і на хлипання інших - кабінетних дверей. Рип-рип, хли-хлип...  

...Зима між іншим. Хочеш не хочеш, а будеш волонтерити сердитим швейцаром у медичній установі, за існування якої ти вже сплатив податками. Де ті податки ділися, невідомо, бо на клямку для дверей не вистачило. Не вистачило й на решту: на стіни, на підлогу, на стільці... Геть ні на що не вистачило. Як у казці: «Жив чоловік гарненько, аж поки не поселились у нього під піччю злидні. Чого вже той чоловік не робив, до яких уже він знахарок не вдавався - ніяк не виб'ється з бідності».

Мабуть зі страху занести ті злидні додому (цур їм і пек), люди у черзі стоять мовчки і мужньо терплять. Тужливо терплять і опускають очі долу, щоб якнайшвидше отримати призначення... Потім вони понесуть до аптеки гроші... Якщо пощастить, то менші гроші, якщо ні - то ні... На дверях, тих що з поламаною клямкою, написано: «Не прислоняться». На дверях, що до лікаря - і клямки немає. Замість клямки - дірка.

Очевидно, терпіння у медиків ще більше, ніж у їхніх пацієнтів. Бо одне діло прийти, постояти і втекти галасвіта, а зовсім інше - щодня, роками працювати в зоні повного дискомфорту. І я навіть не знаю, як правильніше: дякувати їм за це, чи жаліти...

А тут іще на «свіжу рану» історія з другою обласною. І знову шалений візуальний ряд. Фоточки, яких краще б очі мої не бачили (їх зараз активно поширюють у соцмережах). З огляду на інтер'єри - до охорони здоров'я установа не має жодного відношення. То, кажете, медицина наша здорова і лікувати її не слід - само розсмокчеться? Будемо й далі злиднів годувати, бо хапають вже не тільки за ноги й за руки, а й до вух дістають...

Анна Протасова

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg