Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Маршрут вихідного дня «Стежками Багряного». Відпочинок на всі 100%!!!
Маршрут вихідного дня «Стежками Багряного». Відпочинок на всі 100%!!! Печать
Автор ГородА   
25.07.2016 г.
ImageЦе була неймовірна екскурсія. Шквал емоцій, вражень та інформації. Ми занурились у природу та історію одночасно. Те, що ми почули та побачили – можна назвати «відпочинок на всі 100%!!!

ІВАН БАГРЯНИЙ

А почалося все з Багряного. Чому саме з людини, якої вже давно немає з нами? Все дуже просто – людини немає, а справа її жива. Спадок, який залишив нам земляк – великий, величний, а до того ж малодосліджений. І ми взялися це надолужити. Як відомо, 2016 рік для Охтирки – рік Багряного. В цьому році, 2 жовтня, виповнюється 110 років від дня народження всесвітньовідомого письменника. І в рамках програми по вшануванню, активісти міста Нашого проводять різноманітні культурно-просвітницькі акції. Таким чином народилася ідея відвідати Скельку. По ходу узгодження екскурсії, наш маршрут склався так: Охтирка-Лутище- Куземин- Скелька. Перш ніж розповісти про хід екскурсії, про враження, декілька слів про нашу групу. Це люди різного віку, від 10 до 60, в основному досвідчені туристи, які об’їздили Україну вздовж і поперек, які знають Карпати, як свої п’ять пальців, які побували у всіх величних храмах та монастирях, бачили дивовижні палаци гетьманські, царські та королівські, обстежували каньйони, печери, гірські річки, гейзери і відкривали для себе найкращі морські подорожі… До того ж дехто був не тільки в Україні. І ось ми вирішили пройтись місцями, відомими з дитинства. Нашу екскурсію назвали «Стежинами Багряного». І почали, як і треба почати, з краєзнавчого музею.

ОХТИРКА

Наш гід – науковий співробітник музею, ЮРІЙ БЕРЕСТ, зробив оглядову екскурсію залами рідного музею, нагадав туристам про нашу історію. Зокрема, про козацьку її сторінку. Ми роздивились куточок Багряного, де під склом зберігаються деякі речі письменника. «Скелька» - видана в Харкові, в «Книгоспілці» у 1930 році. Печатки керівника УРДП, портфель, ручка, світлини…. Вийшли з музею – напроти Народний Дім (РБК), де в 1942-43 Іван Багряний працював декоратором. А за музеєм – друкарня, в якій у 1929 була видана «АVE MARIA». По суті, Багряний є батьком українського «Самвидаву», а не радянські шістдесятники, як вважалося раніше. І на завершення екскурсії в Охтирці поїхали до нього додому, тобто до його дому. «Будинок, де народився і жив великий син українського народу – письменник Іван Багряний (1906-1963 р.р.)». Так написано на меморіальній дошці, встановленій на будинку. Саме в цьому будинку у 1928 році Багряний і написав свою знамениту «Скельку». Було йому тоді лишень 22 роки. А в 26 (у 1932р.) його вперше арештували, як політв’язня, за «Скельку». Радянська влада вирішила, що українцям не слід багато знати про свою історію, і таких, як Багряний треба знищувати… Про радянську тюрму можете дізнатись, прочитавши «Сад гетсиманський». Про місто Наше – читайте «Марусю Богуславку». А ми продовжуємо екскурсію, їдемо далі.

ЛУТИЩЕ

Ви можливо засумніваєтесь, чи ходив там Багряний? Мабуть, ходив, неодмінно ходив. Бо слухаючи нашого тутешнього гіда, дізнаємось, що історія цих місць сягає сивої давнини та пов’язана зі скіфами, козаками, монахами, панами... Так от, для багатьох, мабуть, шкільний історичний музей в Лутищах – це справжнє відкриття. Музей розміщений у кабінеті історії, в школі, яка раніше була маєтком панів Виноградових. Екскурсію проводить сам директор школи ВОЛОДИМИР СЕРПІВСЬКИЙ. В школі щойно закінчили ремонт, підлога свіжопофарбована і ми заходимо в школу босоніж, занурюємося в історію рідного краю. Комини в історичному музеї – ліпнина, білі кахлі, позолота – колись вони і прикрашали, і обігрівали польського пана Райковича, потім - російського Виноградова. Ми не можемо відірвати погляд від блиску минулої епохи. А поряд … амфора Родос, справжня амфора, в якій греки, чи скіфи перевозили зерно і вино по нашій Ворсклі! Уявляєте, як воно було давним-давно. Тут на околицях села знайдено багато всіляких старожитностей. І вони зберігаються в цьому музеї. Колекцію почав збирати колишній директор школи ІВАН ПАВЛОВИЧ ВОЛКОВ разом зі своїми учнями. Шкільний кабінет поряд – раніше слугував панам домашнім театром. З театру нічого не знайдено (поки що), а от старовинний уклад українців зібраний у етнохаті. Нагинаємо голову і, переступивши поріг, опиняємося у сільській хаті - піч, рогачі, горщики, мотовило, ліжко, скриня і дитина-лялька в люльці. Наслухавшись цікавинок, виходимо у шкільний двір. Тут затишно. Багато дерев, які ростуть із панських часів, бузкова алея і старезний клен, багато фруктових дерев. Маєток, а неподалік пам’ятний знак «здесь покотися прах почетного гражданина Захария Ивановича Виноградова 1831- 1897». Надгробок знайшли, коли мешканці села розбирали сарай. І встановили біля маєтку. «Живіть музеї!» - грамота на стіні етнохати. У вестибюлі висить табличка, на якій всі 10 божих заповідей. А ще в маєтку живе привид…

КУЗЕМИН

О, Куз-Емин! Куди ж поїхати і що подивитись? Оце ще те питання, бо в Куземині так зав’язано історично, що наші бажання розбігаються, але, прислухавшись до нашого гіда пана Юрія, спочатку зупиняємось біля валу Куземинського городища, яке являється північною частиною Більського городища. І слухаємо про археологічні розкопки дворічної давності. Тут ще й досі знаходять речі, поховані скіфами. Проїжджаючи повз Куземин побачили, що Леніна вже нема, натомість з’явився пам’ятний знак козакам Куземинської сотні. Замкова гора, володіння куземинської княгині, музей старожитностей, дамба… Що вибрати для ознайомлення цього разу? Вибрали Замкову гору. Треба піднятися на вершину. І ми, не звертаючи уваги на сонце, яке нещадно пече зверху і гарячущий білий пісок знизу, чіпляємось за руки-гілки дерев, кущів і трав (природа допомагає!), ми долаємо перегороди, врешті-решт заповзаємо на гору. А там свіжий вітер хвилює трав’яне різнокольорове море із материнки, звіробою, деревію і ще багатьох невідомих, але безперечно лікарських рослин. Ми стоїмо на вершині Замкової гори, де колись височіла Куземинська Покрова і вдивляємось у безмежний простір, який розкинувся під нами. Води древньої Ворскли спокійно плинуть, як і плинули тисячоліття тому… Гід наповнює наші враження історичними фактами і народними легендами, і ми стовідсотково заряджаємося найсильнішою енергетикою нашої Землі. «Колись тут було Дике поле, потім різні держави зводили свої укріплення, тут був кордон, тут історія пов’язана із Литовським князівством, із Річчю Посполитою, Російською імперією. Тут жили і господарювали скіфи, тут пройшли вікінги, печеніги, сармати, татари. Тут поселились і жили вільні козаки. А потім прийшли монахи…

СКЕЛЬКА

Кажуть, що до Скельки неможливо дістатись. Але в світі немає нічого неможливого. Той, хто хоче, обов’язково досягає мети. Так було і з нами цього разу. Від Куземина до Скельки кілометра 3-4 навпростець. А ми об’їжджаємо польовою дорогою, блукаємо однією Партизанською вулицею, де більшість старих хат - майже невидимі, обплетені, захаращені і втаємничені. Деінде збереглися чепурні подвір’я дачників і вже з’явився цивілізований котедж. Нарешті під’їжджаємо до святого місця всіх байдарочників і мандрівників – Скельський піщаний кряж і попід горою Ворскла. Золотий пісок не скаламучена вода, столітні дерева купають свої віти у Ворсклі. Лірика, романтика, історія… чи просто 100-відсотковий відпочинок? Кому що більше до душі. Дітям – купатися, а потім збиратися по піску вгору до ластів’ячих гнізд, а потім сповзати по піску вниз. Юрій Михайлович запрошує все ж знайти хрест на місці Скельського монастиря. А якщо хочеться все?! Тож, спочатку в річку. Краса і божа благодать!!! А потім на гору. І знову долаємо круті схили, чіпляємось за гілки, коріння, кущі… Екскурсовод розповідає історичні факти і місцеві легенди, а туристи, повсідавшись довкола уважно слухають свою історію… Про монахів. Скити. Про козаків. Скельський монастир. Один, другий. Після шведської війни Скельський монастир був оплотом русифікації та закріпачення селян. Але нащадки вільних козаків такого свавілля терпіти не могли І було тут повстання, і спалили, й рознесли вщент той монастир. Тому й зазнав він дурної слави. Легенди передаються із покоління в покоління. Старі діди передавали нащадкам свою історію. Хтось повинен її записати. Ви ж знаєте, що Іван Багряний у 1928 році написав віршовану поему «Скелька»?! Якщо не знаєте, не читали – прочитайте. І все дізнаєтесь: і про московських попів, і про вільних козаків, про Данила Чорного і красуню Мар’яну. Ви багато чого дізнаєтесь про нашу історію. А ще ви відчуєте силу багрянівського слова. Недарма ж його так боялась радянська влада. Та й досі ще дехто намагається сфальшувати його ідеї.

НАЙБІЛЬШЕ ВРАЖЕННЯ

Виснажені та щасливі під’їжджаємо до Охтирки. І я запитую у кожного, що найбільше сподобалось? Дітям – річка і пісок на Скельській горі, всім, хто підіймався на Замкову гору – то найяскравіше і найсильніше враження. «Скелька, піщаники – нагадують Карпати, стежку Довбуша», «Як багато знає наш екскурсовод Юрій»!», «Який гарний господар панської садиби Володимир Миколайович!». Ну а головна думка така: «Скільки тут живу, і ніколи не думав, що поряд така краса!» Екскурсія-розвідка «Стежками Багряного» отримала право на життя, приходьте в музей і замовляйте екскурсію, не пожалкуєте.

Валерія Бакуліна

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg