Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Смерть вже приходила по нього, але їй довелось відступити
Смерть вже приходила по нього, але їй довелось відступити Печать
Автор А. Протасова   
21.11.2015 г.
ImageІрина не втомлюється дякувати людям, які вже майже рік піклуються про тяжко пораненого чоловіка. Роман перебуває на лікуванні у Броварах. Він добровольцем пішов на неоголошену війну, і в сумно-легендарному селищі Піски, що за 2 км від Донецького аеропорту, отримав смертельне поранення. Ірині лікарі сказали: цей випадок – один на мільйон. І воно, мабуть, правда. Бо залишився живим, коли його вже вважали мертвим.

Переказують, що серед загиблих товаришів Романа Кубишкіна впізнали лише по амуніції. Осколкове поранення у голову (а зверху ще й привалило рештками стіни), здавалося, не залишило жодних шансів. Але, як рішуче і самовіддано боровся за Україну, так само вперто доброволець бореться за життя.

Ірина розповідає, що у вересні їздила до Романа разом із сином. Іллюша, так ласкаво називає синочка – викапаний батько. І з лиця, і за звичками. Дивується, як можна було так унаслідувати батькові риси. А Роман навіть зараз, цілком залежний від медиків і складного лікувального процесу, залишається красенем, - говорить дружина. Був статечним, широкоплечим, зріст - 187 см. А очі! Саме в очах і шукала надію – чи впізнає?

Як довго триватиме лікування – невідомо. Діагнози у Романа такі, що й повторювати страшно (людині фактично знесло пів голови). Але надія є. Вже стільки зроблено складних операцій, стільки пройдено на шляху до відновлення життєвих функцій, що опустити руки – означає відступити і здати відвойоване.

Ірина справедливо вважає, що нарівні з медиками Романа врятували волонтери, і продовжують рятувати кожного дня. Ксенія Негрей вагітною шукала для Романа заклад, який би взявся за нього після перебування у лікарні Мечникова у Дніпропетровську. Ніхто не брався. Відмовлялися, напевно, маючи на те підстави – дуже складний випадок. Відгукнувся науково-практичний центр нейрореабілітації «НОДУС».

Тоді, у травні, Ксенія писала на своїй сторінці у Facebook: «Сегодня был очень сложный день. Мы все держали кулаки и очень волновались за результаты анализов и тестов Романа Кубышкина. Очень много людей пишут мне и спрашивают как у него дела. Только сейчас я могу с уверенностью сказать, что уже лучше. Наконец-то парня согласилась взять на лечение частная клиника под Киевом. Я не хочу говорить о том, в какое количество госпиталей, институтов, санаториев и клиник я тыкалась как слепой котенок. Все как один отказывали после прочтения эпикриза. Не спрашивайте почему, у всех разные причины отказа. И только сегодня приехали специалисты, которые провели ряд обследований на своей аппаратуре и приняли решение, что шансы выжить у Ромы есть. Через неделю мы перевезем его в Киев. Скажу честно, сумма не маленькая».

Мова йде про 70 тисяч гривень щомісяця. Гроші почали збирати усім миром.

Ірина зі сльозами на очах говорить про свою вдячність побратимові чоловіка (теж доброволець) Романові Чередниченку, який не припиняє збирати гроші. Гукає журналістів і благодійників, розповсюджує інформацію через соціальні мережі – і небайдужі люди відгукуються. Дуже допомагає українська діаспора.

Ось свіжий допис, 4 листопада, від Романа Чередниченка у Facebook: «Хочу поблагодарить Назара Громяка с Англии, за 1000 $, которые он передал для наших парней - Романа Кубышкина и Артура Гальцова! Спасибо огромное Вам и Jerry Beeman, Анатолій Бабій за то, что помогаете парням! Я верю в то, что Рома и Артур вернутся к полноценной жизни! Они уже через многое прошли и ещё не меньше предстоит, но благодаря Вашей помощи, мы не опускаем руки и верим в лучшее! Ещё раз, спасибо Вам!

Сегодня передали посылку из Италии для Романа Кубышкина!

Благодаря инициативе Волонтёрской сотни г. Бреша было собрано 1000 евро, питание и тёплые носки.

Хочу от себя и, думаю, Рома когда сможет, (а я уверен, что так скоро и будет) поблагодарить всех неравнодушных людей, всех тех, кто помогает нам тем, чем может, кто финансово, кто молитвой, а кто физически! Спасибо огромное Вам, что не оставляете наших парней! Спасибо за поддержку! Низкий Вам поклон!»

Ірина розповідає, що у Артура Гальцова своя історія, але він як і Роман Кубишкін перебуває між небом і землею і його доля також залежить від благодійників.

«Низький уклін Роману і Ксенії за їхню роботу, окрема подяка лікарям, медичним сестрам, няні тьоті Валі, яка доглядає Рому як свою дитину і усім людям, що не заморилися допомагати», - говорить Ірина.

Жінка визнає, що в житті можна наробити багато помилок, але одного дня настає година, коли все дріб’язкове втрачає сенс. Згадує, що років три тому бачила сон, котрому шукала і не знаходила пояснення. І лише, коли зайшла у палату до Романа, зрозуміла, що вже бачила і ці стіни, і це ліжко, і сповитого у біле чоловіка. Вона не знає, як складеться життя далі, але сподівається на краще. Соромиться просити про допомогу, не завжди відчуває підтримку, чула й таке: «Ніхто його туди не посилав». У місцевій школі № 8, де навчається син, підказали, що можна влаштувати безкоштовне харчування хлопцеві. Міський голова і начальник відділу освіти не відмовили. Син-п’ятикласник нарівні з дітьми учасників АТО харчується у школі безкоштовно, а це для жінки, яка сама утримує дитину, теж чимала поміч. Але поки що єдина. Роман – доброволець. Статусу учасника бойових дій не має. Ірина навіть не знає, чи можна щось зробити, аби син пораненого бійця міг розраховувати на соціальну підтримку з боку держави. Отакий парадокс…

 

Про Романа Кубишкіна пишуть у соціальних мережах і знімають сюжети на телебаченні. Ось цитата від каналу 2+2: «Медики не приховують: випадок Романа залишається вкрай складним. Ліві рука та нога воїна, відверто кажуть лікарі, через відсутність частини мозку, працювати не будуть вже ніколи! Щодо решти організму - жодних прогнозів. Так само і щодо часу та кількості коштів, необхідних на вартісне технологічне лікування».

Ірина згадує, як пережила шок від побаченого. Колись дужий і сильний 41-річний чоловік зараз - цілком залежний від медичних пристроїв, препаратів і процедур. Навколо нього – цілий штат кваліфікованого персоналу. Дуже ретельний догляд, режим, спеціальні вправи і харчування. І видно, що всі ці надзусилля не марні, видно, що є хоч малі, але позитивні зрушення. Але кожен день боротьби за Романа – це гроші, яких немає ні в його матері, ні в Ірини.

Роман народився у Дубно Рівненської області. «Наш земляк, боєць Роман Кубишкін потребує допомоги!» - це заклик з офіційного сайту Дубенської міської ради, де розміщено історію бійця і банківські реквізити його мами Ірини Лук'янівни. І Дубно допомагає, у всякому разі знайшла повідомлення про 70 000 гривень, зібраних на потреби пораненого.

А що скаже Охтирка? Місто, де росте його єдиний син…

Благодійна організація «Ангел охоронець» оголошує акцію підтримки пораненого добровольця Романа Кубишкіна, який пішов на війну з Охтирки. Зустріч з Іриною Кубишкіною відбулася за участі волонтерів Тетяни Каракової, Наталії Конопльової і Дениса Гольця.

Роман, як справжній патріот, відстоював цілісність держави за покликом серця. Він віддав Україні все, що мав – закрив її собою. Дивом залишився живий, але кволий і безпомічний. А перед законом у нього - жодного статусу. Як легко бути невдячними і перетворити героя на жертву обставин?! Волонтери сподіваються знайти людей, які зможуть допомогти Романові у встановленні юридичної справедливості.

ImageImage

Реквізити, куди можна переказувати кошти з позначкою – для Романа Кубишкіна.

р/р: 26006482578, "Райффайзен Банк Аваль",

МФО: 380805,

код: 39717737,

ГО "Ангел Охоронець"

Карта Приватбанку: 5168 7572 9086 6641.

Війна не закінчилась. Треба допомагати одне одному.

Анна Протасова

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg