Головна arrow Розділи arrow Місцеві новини arrow Художники і діти – воїнам АТО!
Художники і діти – воїнам АТО! Печать
Автор В.Бакуліна   
09.04.2015 г.

Image«Картина – це частинка життя художника, в якій він втілює самого себе. І жертвуючи своєю роботою, вони жертвують своїм життям на благо ближнього свого. Художники допомагають своїм українським солдатам, які стоять на східних рубежах і захищають нашу країну. Я зустрічався на передовій Маріупольського аеропорту з хлопцями, яким всього 18-20 років. І вони кажуть ми будемо стояти тут до кінця і вистоїмо. Тому подякуємо художникам, які організували виставку, особисто Сергію Степанову, у якого ця божа іскорка вискочила, дітям , які долучилися, і  не стоять в стороні, та директору музею, яка  дала можливість зробити добру справу». (Архімандрит Адріан, 25.03.2015р.)

ПОДІЯ ТИЖНЯ

Благодійна виставка-продаж живописних полотен, представлених художниками нашого краю проходила в приміщенні краєзнавчого музею протягом минулого тижня з 25 березня по 1 квітня.  Патріотичний захід проходив у рамках акції допомоги бійцям АТО, організованих волонтерами ГО «Патріоти Охтирщини».

Ініціатором, організатором і учасником художньої виставки виступив охтирський художник Сергій Степанов. В березні Сергій Іванович двічі був учасником благодійних художніх аукціонів в  Сумах і Харкові. Вирішив провести подібний захід в Охтирці. З аукціоном поки що не склалось. Сергій Іванович звернувся до знайомих художників із пропозицією долучитись до благодійної справи в підтримку Армії.

 У виставці взяли участь охтирські художники  СЕРГІЙ СТЕПАНОВ, ІВАН  ШАПОВАЛ, ОЛЕКСАНДР ШЕВЧЕНКО, ВІТАЛІЙ БАРАНЕНКО і НАТАЛЯ ІВАНЧУК (с. Сонячне), СЕРГІЙ ЖИДЕЛЬ і ОЛЬГА ЖИДЕЛЬ (Луганськ-Чернеччина), Васильченко (Суми), вчителі охтирської художньої школи: ОЛЕКСАНДР ШАПОВАЛОВ, СВІТЛАНА ШЕЙКО, ЮЛІЯ МАЛАНДІЙ, учні охтирської середньої школи №8, учні пожертвували патріотичні фішки, виготовлені власноруч. Всього було представлено 40 робіт художників. А це картини майстрів за демократичну ціну.


ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Презентація благодійної виставки - продажі відбулась 25 березня о 15.00. У виставковому залі зібралось митці, патріоти Охтирщини, представники влади, шанувальники мистецтва, дорослі, діти, духовенство. Бійці АТО. До речі, виставка була освячена о. Андрієм і архімандритом Адріаном.

Виставку відкрила директор музею Людмила Міщенко з привітальним словом до присутніх, зробила екскурс у минувшину, щоб нагадати про благодіяння охтирчан у вирішальні для країни часи.

 Іван Григорович Шаповал – почесна людина Охтирки, майстер живопису пожертвував два великих своїх полотна: «Хризантеми» і «Тепла зима». Шановний художник  згадав свою юність і передав свої роздуми про грізні реалії сьогодення так: « Те, що сьогодні відбувається в Україні, я ніяк не міг уявити, бо таке було неможливо. У 1943 році я служив у Сибірській дивізії під Орлом з хлопцями. А зараз ми повинні з ними воювати. Це дуже страшно і в голові не вкладається. Але це війна. Або він тебе, або ти його. Ми тут говоримо, а там наші хлопці на передовій, чи йдуть в атаку.

Я розумію, що Україна багатьох нині задіває. Україна, земля наша, найбагатша в світі. Ми – українці найбагатші, а чому такі бідні? Ніхто в світі не розуміє чому так?

Є таке українське слово «ЗАВЗЯТТЯ». І от воно зараз проснулось у наших людей. Кожен розуміє і кожен хоче якусь частинку своєї душі передати солдатові і вони відчують ту енергетику, яку посилають їм люди.  І ось тепер  ми проснулись і зрозуміли, що треба діяти. Тепер нас ніхто не переможе».

Художник із Луганська Сергій Жидель до війни очолював Сумське відділення спілки художників України. Тепер він переселенець,  наразі обживається з родиною в селі Чернеччина. Він вимушений був покинути свою студію в  Луганську. А сьогодні допомагає нашим волонтерам, запропонував свою картину «Осінь».

Подружжя Бараненко-Іванчук родом із Харкова, а уподобали життя в нашому Сонячному. Їхню родину війна зачепила своїм жорстоким крилом, під Дебальцево загинув їхній племінник, якому було лишень 22 роки. Юнак збирався одружитися, мав свої певні плани на життя. Віталій Бараненко говорить: «В нашій державі йде війна. Але у нас спокійно, в Києві, Харкові, в інших містах ми живемо звичним життям. А десь гинуть люди. Я не розумію, коли одні гинуть, а інших це ніби не стосується? Вдячний Сергію Степанову за таку ініціативу доброї справи. Самі думали щось подібне організувати».

Віталій Бараненко та Наталя Іванчук пожертвували серію живописних полотен, які вражають своєю життєдайною силою нашого краю. Краєвиди сільських вулиць з мальвами, небо над степом, коні  на водопої магнетизують.  Прості сільські околиці.  від яких відходить така сильна енергетика миру…

«МИ –УКРАЇНЦІ!»

Підсумком вищесказаного на презентації стали слова настоятеля храму Успіння Божої Матері, о. Андрія: «Я думав, що сказати? Найвдаліше слово нашого художника Івана Григоровича  - «завзяття». Тепер нас поєднує одна спільна справа. Нас поєднує держава, в якій живемо. Я щодня переконуюсь, що наш народ не здолати. Ті, що пішли на це, ті російські державники, мабуть, мали двійку з історії, бо не знали цього. Наш народ був постійно поневолений, але ніколи не завойований. Сьогодні наші хлопці-добровольці захищають Україну і людей, які не хочуть жити в поневоленій країні, вони хочуть жити в своїй хаті, в своїй незавойованій державі. І сьогодні це нас об’єднує. І це є риса християнина. В чому вона полягає? Відкриваємо Біблію і читаємо заповідь: «Не пожадай майна ближнього свого». Сьогодні ми захищаємо свою власність.

Мені приємно сьогодні зустріти тут людину, яку Бог звів з нами – це художник із Луганська. Скоро його роботи будуть в нашій церкві. Людина. яка залишила там все – свій дім, свою прекрасну майстерню, все нажите роками. Але найголовніше, Людина залишила там своє Ім’я, яке cтворювала впродовж життя. І сьогодні йому потрібно починати все спочатку, з пустого місця, як починають у 18 років.

Мені приємно зустріти тут нашу скромну вчительку Людмилу Голець, яка виловлювала мене раніше по місту, щоб освятити дитячі обереги бійцям АТО. І сьогодні знову принесла вироби своїх вихованців.

Недавно ми говорили, що Шевченко нас мобілізує, а сьогодні я розумію, що це нас наша кров українська мобілізує.І люди мобілізуються і роблять спільну справу. Сергій Степанов буває звонить мені серед ночі: «Давайте щось робити, хлопцям на передовій треба допомагати». Нашому архімандриту Адріану нещодавно зробили серйозну операцію, та ніхто не чув від нього, щоб він жалівся. Навпаки, він «заводить» свою парафію в  Пологах і роблять спільну справу.

Нещодавно я був у святого патріарха в Києві, бачив дуже багато наших військових, поранених, тільки з госпіталю, на милицях. Їм допомагають кияни. Піднявся весь наш народ. Нашу країну не впізнати. Проїжджаючи знайомими дорогами до Києва, через Чернігівщину, Сумщину, через села, хутори, там де три хати залишилось , і на них висить жовто-блакитний прапор.

 Спільна проблема пробудила нашу українську свідомість. Ми маємо в Україні інститути російські, французьку, американські, польські, різних країн – ми їх поважаємо. У нас живуть люди різних національностей, але ніколи не було суперечок на національному рівні.

Повторюю, російські державники погано вчили історію. Бо піти на такий крок, щоб люди вимушені були вбивати один одного. Один народ, який «Отче наш» говорить однією мовою, один народ, який вийшов з Києва. Бо Москву хто заснував у свій час? Син київського князя – Юрій Долгорукий. Ті, хто будують імперії, повинні знати, що імперії не бувають вічні. Римська імперія, Османська імперія, Радянський Союз – не стали вічними, всі розпались. І людина не є вічною Хто був у неділю в церкві, той чув Євангеліє, яке читалось. Йшла мова про те, якщо людина здобуде весь світ, а загубить душу свою, що з того буде? Цілий світ на противагу одній душі?

А що відбувається зараз брат воює проти брата. Хто цього хоче? Російський народ цього хоче? Ні. Цього хоче Зло, Сатана, чи ще хтось. Відкриваємо Біблію, Старий Завіт, читаємо, як Каїн убиває Авеля. Це гріх на крові. Ще багато пройде років, поки ця кров змиється, бо багато залишилось сиріт, інвалідів, тих що покинули рідний край. Люди не знають, скільки їм залишилось жити, і продовжують робити те, що потрібно.

Сьогоднішня виставка – це українська позиція, бо йде війна не за територію, не за майно, війна іде за голови людей, за те, що зламана психологія рабства.

Ми українці повинні любити свій дім. Повинні любити своє – найперше, і будемо поважати чуже. Будемо знати, як інші народи здобували свою незалежність, наприклад, поляки. Тому, найперше, потрібно хотіти бути собою.

Хлопці, які загинули, положили свої життя за нашу країну, пролили свою кров за нас. І сьогодні кожен повинен запитати себе: «а чи хотіли б вони, щоб ми так поступали?» Тому ми вже живемо і їхнім життям також. І коли ми будемо робити так, як сьогодні, нас перемогти неможливо».

Записала Валерія Бакуліна.

 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg