Священик зі Львівщини подарував Успенській церкві зображення Христа, якому понад 200 років

Настоятель храму Мучеників Маковеєвих із села Красного, що в Турківському районі на Львівщині, пожертвував церкві Успіння Божої Матері старовинну плащаницю. До Охтирки її привіз настоятель храму, отець Андрій Бринчак.

Моя розмова зі священиком відбулася, щойно він повернувся з Сум, з художнього музею, де вивчали святиню. Експерти вважають, що плащаниця має не менш ніж 200-літню історію.

Плащаниця – це зображення Ісуса Христа, – розповідає отець Андрій. – Вона не чудотворна, але дуже старовинна, намолена. Земляки пожертвували (батюшка родом зі Львівщини).  - Кажуть, у вас там на Сході такі біди, такі нещастя стаються. Ми би хотіли цим прикладом показати, що люди єдині в Україні - як на Сході, так і на Заході. Церква єдина і ми єдиний народ одної віри.

Розмовляємо з отцем Андрієм у храмі. Йому ніколи, бо майстри працюють над облаштуванням фасаду церкви. Проте священик знаходить час дня непроханої гості і відповідає на мої питання, показує цінний подарунок земляків.

Чого зараз таке нещастя стається? – каже батюшка. - Не тому, що не було чого їсти. Бо і в Донецьку, і на Луганщині не гірше було, ніж в Охтирці. Справа в тому, що існує дуже глибока криза моральна, духовна. Фактично ми з росіянами - один народ, бо вони є вихідці з Київської Русі. Але вони забули звідки їхнє коріння береться. Ось ми недавно були в Києві на святі Хрещення Русі (28 липня). Це саме та земля, по якій ступав святий апостол Андрій Первозванний. Князь Володимир охрестив Київську Русь у Дніпрі, а не в Москва-ріці. 

Це старовинна плащаниця, але для встановлення точного віку треба більш дорогу експертизу проводити, а зараз трішки не до цього, бо треба швидше фасад робити, щоб забрати забор, бо ми ж у центральній частині міста! Хочемо відновити історичну справедливість. З допомогою відділу культури будемо проводити дослідження. Бо на цьому місці була найперша дерев’яна церква, потім перша кам’яна споруда. Свого часу тут височів найголовніший храм міста. Потім вже будувалися решта храмів Охтирки. Вірю, Бог поможе нам все те зробити.

Питаю в отця Андрія його думки про долю роз’єднаних українських церков.

Думаю, Бог примусить об’єднатися. Бо як казав мій батько, можна пройти в один бік з брехнею, але назад не вернешся. За апостольським правилом кожний народ має право мати свого першоієрарха. Грузини мають право на свою помісну церкву і свого патріарха і право молитися на своїй мові; вірмени мають право, румуни так само, росіяни так само, кіпріоти так само мають свою помісну церкву і свого патріарха. А от нам казали, і не з точки зору богослов’я, а від кремлівської пропаганди, що це такий народ, який не має права мати ні своєї церкви, ні свого патріарха.

Хоча, все це почалося не сьогодні і не вчора, а ще тоді, коли був перший указ про заборону друкувати книжки богословські і молитися українською мовою.

Зараз ми маємо свою незалежну державу, яка де юре існує з 1991року, а де факто… останні подіє показали, наскільки ми були незалежні. І зараз Московський патріархат повинен визначитися – чи вони є українська церква, чи вони зі своїм народом, чи вони хочуть будувати свою українську незалежну державу, чи вести чужу політику, чужу пропаганду. Оту агресивну, якою зараз є ідея «русского мира».

Зараз вбиває людей не зброя, а ідея руського міра, яка нав’язувалася і впроваджувалася через політиків, через засоби масової інформації в тому числі і через церкву Московського патріархату в Україні.

…Прощаючись, отець Андрій радить почитати проповіді митрополита Василя Липківського - українського єпископа, розстріляного за вироком «трійки» НКВД у 1937 році, на той час йому було 73 роки. За визначенням академіка Агатангела Кримського це був «апостол українського релігійно-національного відродження». За час свого митрополичого служіння доклав надзвичайних зусиль до розбудови української православної церкви та спромігся перетворити її на впливовий фактор життя тогочасного українського суспільства.

Анна Протасова, ГородА