Новый Форум
Добро пожаловать, Гость
Пожалуйста Вход или Регистрация.
Забыли пароль?
В ответ на: Вірші Просматривают 1: [гостей - 1]
Вниз Ответить Избранное: 0

Сообщения темы: В ответ на: Вірші

#404399
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
Вірші 28.02.2014 00:46  
Пропоную тут виставляти вірші.


Олена Данилишин
разить наповал примарним потоком
і холодом жалить потомлені вени.
в моїй голові елементи бароко
розвішують тіні брудних гобеленів.
безшумними кроками бродить черниця...
щось в мареві тіней відмолює тихо.
випрошує,певно, за мої дурниці
прощЕння в Осанни - така собі втіха.
хай може би краще оте все приснилось:
примари, картини,черниця, ікони,
та,певно, занадто уже забруднилась,
порушивши кілька важливих законів.


упс, исправте мою ошибку((((
 
Редактировалось: 28.02.2014 01:22. Редактировал Andreas.
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404400
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірщі 28.02.2014 00:55  
Олена Данилишин

головне. до чогось дочекати.
головне. до чогось дотерпіти.
словам,напевно, добре пропадати...
тоді,напевно, хочеться зітліти,
тоді так треба впертися у плечі
і всмакувати твою плоть до болю,
щоб,може, в дощовитій порожнечі
свою подав хтось жовту парасолю.
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404401
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірщі 28.02.2014 00:56  
Олена Данилишин

разить наповал примарним потоком
і холодом жалить потомлені вени.
в моїй голові елементи бароко
розвішують тіні брудних гобеленів.
безшумними кроками бродить черниця...
щось в мареві тіней відмолює тихо.
випрошує,певно, за мої дурниці
прощЕння в Осанни - така собі втіха.
хай може би краще оте все приснилось:
примари, картини,черниця, ікони,
та,певно, занадто уже забруднилась,
порушивши кілька важливих законів.
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404402
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірщі 28.02.2014 00:57  
Олена Данилишин

ти плакав,як падав і марив прогресом
ти чистив совість лиш раз у житті
ти тішив себе наркотичним компресом
а після того стогнав в каятті

я чула, як в тобі хропіла совість
і часом вона прокидалась,але...
нізвідки зявлялася та випадковість
що тебе попускала,коли було зле.
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404403
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірщі 28.02.2014 01:00  
Інші птахи.
Лист Героя

Усім полеглим бійцям небесної сотні присвячується

Вибач мамо....я тепер на небі,
І прости що не журюся тим.
Я ж віднині у Небесній Сотні,
Я ж віднині вічно молодий.

Мамо-мамо, вишиту сорочку
Одягни і прапор в руки дай.
Я ж боровся за свою країну,
Я ж загинув за коханий край.

Знаєш мамо я сьогодні плакав,
І цілунки краплями дощу
Осипав на твої сиві коси.
Рідна нене я ж тебе люблю!

Вибач, мила, що не дочекалась
І умилася гарячими слізьми.
Я ж весною журавлем повернусь
І у шибку вдарюся грудьми.

І ми знову, рідна, будем разом,
І засну у тебе на руках.
Що ввібрали гіркоту полину
І солодкий запах молока.

Ви не плачте, бо нестримним болем
Б'ються в небо сльози матерів.
Ми до вас прилинемо птахами
У обіймах степових вітрів.

А тепер...прощай моя рідненька.
Кличе сотник у останню путь.
І не плач бо за твою усмішку
Хлопці голови без остраху кладуть.

Прощавай, далека Україно!
Не журися бо душа не вмре.
Я ж віднині у Небесній Сотні!
Божа Матір всіх нас береже.

І нехай плюють вогнем гармати,
Кулемет хай з відчаю кричить!
Наш народ віднині нездолати
Бо його Небесна сотня боронить!

26.02.2014 р. Алхімік
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404404
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 28.02.2014 01:04  
Андреас, или кто может, исправьте мою ошибку в заглавии.
 
Редактировалось: 28.02.2014 01:22. Редактировал Andreas.
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404406
Andreas (Администратор)
Администрация
Администратор
Постов: 24683
Пользователь в онлайне Профиль
В ответ на: Вірші 28.02.2014 01:23  
поправил.
 
Мы рождены, чтоб сказку сделать былью!
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404488
VVo
ГУРУ
Постов: 12665
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 28.02.2014 15:20  
Нежная Правда в красивых одеждах ходила,
Принарядившись для сирых, блаженных, калек.
Грубая Ложь эту Правду к себе заманила,-
Мол, оставайся-ка ты у меня на ночлег.

И легковерная Правда спокойно уснула,
Слюни пустила и разулыбалась во сне.
Хитрая Ложь на себя одеяло стянула,
В Правду впилась и осталась довольна вполне
.

И поднялась, и скроила ей рожу бульдожью,-
Баба как баба, и что ее ради радеть?
Разницы нет никакой между Правдой и Ложью,
Если, конечно, и ту и другую раздеть.

Выплела ловко из кос золотистые ленты
И прихватила одежды, примерив на глаз,
Деньги взяла, и часы, и еще документы,
Сплюнула, грязно ругнулась и вон подалась.

Только к утру обнаружила Правда пропажу
И подивилась, себя оглядев делово,-
Кто-то уже, раздобыв где-то черную сажу,
Вымазал чистую Правду, а так - ничего.


Правда смеялась, когда в нее камни бросали:
- Ложь это все, и на Лжи - одеянье мое!..
Двое блаженных калек протокол составляли
И обзывали дурными словами ее.

Стервой ругали ее, и похуже, чем стервой,
Мазали глиной, спустили дворового пса:
- Духу чтоб не было!
На километр сто первый
Выселить, выслать за двадцать четыре часа.

Тот протокол заключался обидной тирадой,
(Кстати, навесили Правде чужие дела):
Дескать, какая-то мразь называется Правдой,
Ну а сама, вся как есть, пропилась догола.

Голая Правда божилась, клялась и рыдала,
Долго болела, скиталась, нуждалась в деньгах.
Грязная Ложь чистокровную лошадь украла
И ускакала на длинных и тонких ногах.

Впрочем, леко уживаться с заведомой ложью,
Правда колола глаза и намаялись с ней.
Бродит теперь, неподкупная, по бездорожью,
Из-за своей наготы избегая людей.


Некий чудак и поныне за Правду воюет,-
Правда, в речах его - правды на ломаный грош
:
-Чистая Правда со временем восторжествует,
Если проделает то же, что явная Ложь.


Часто разлив по сто семьдесят граммов на брата,
Даже не знаешь, куда на ночлег попадешь.
Могут раздеть - это чистая правда, ребята!
Глядь, а штаны твои носит коварная Ложь.
Глядь, на часы твои смотрит коварная Ложь.
Глядь, а конем твоим правит коварная Ложь.

Владимир Высоцкий - Притча о правде - Текст Песни,
 
Редактировалось: 28.02.2014 15:25. Редактировал VVo.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404544
Эксперт
Постов: 566
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 28.02.2014 22:00  
Сыплет снег и днем и ночью.
Это, верно, строгий Бог
Старых рукописей клочья
Выметает за порог.

Все, в чем он разочарован -
Ворох песен и стихов,-
Увлечен работой новой,
Он сметает с облаков.
 
Контакти з жорстокими диктатурами знижують моральний рівень всього людства. До того ж ці властивості - жорстокість, нелюдяність, влада сили - мають тенденцію поширюватися по всьому світу. А.Марченко
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#404713
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 01.03.2014 21:11  
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Т.Г. Шевченко
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#405093
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 04.03.2014 20:17  
Душу калічачи сотнями спогадів,
Дражниш прихований біль.
Серце ховаєш від проклятих поглядів,
Сиплеш на рани сіль.
Бавишся мріями, граєшся масками,
В мозок вганяєш клин.
В серці своєму приглушуєш ласками
Крик: "Я зостався один?!"
* * *
Сонцем цілована, росами бавлена,
Вперто крокуєш у світ,
Завжди усміхнена, небом забарвлена
Іншим даруєш сміх.
Але так хочеться знову почути
Дружню розмову чиюсь,
Слово хороше чи посмішку теплу
І усміхнутись комусь.
* * *
Різні їм стежки судились життєві,
Шлях свій нелегко пройти.
Їх перехрестя короткі, миттєві,
Важко удвох віднайти.
Ваші дороги не разом а поруч,
Поруч вам треба іти.
Саме ось там, де спить сонячний обруч,
Щастя знайдете ви.
Звісно для вас воно різним буде -
Кожен знайде що хотів.
Хтось зрозуміє для чого є люди,
І чи потрібно нам слів.
* * *
Сон якось снився мені дуже дивний,
Ранок і місто ще спить.
В небі рожевім до раннього сонця
Білая пташка летить.
Шлях той нелегкий, голівонька хилиться,
Крила від втоми гудуть.
Змучено й сумно вперед пташка дивиться
Ох і нелегкий той путь!
Нижче і нижче, зажура трепече,
Серденько сковує страх,
Раптом підносить пташину на плечах,
Крила розправивши, птах.
Чорний, могутній, гордий і дужий,
Сміх, що навіює страх.
Спокій і ласка, лиш поглядом тужно
Смуток чомусь у очах.
Сходило сонце. Прокинулось місто.
В небі летіль два вільних птахи.
В серці моєму відбились намистом
Два паралельних шляхи.
* * *
Дружба - це сила яку не зламати,
Дружба для вас це як спосіб життя.
Щоб у хвилину чи смутку, чи втрати
Можна припасти завжди до крила.
* * *
P.S.
Зранку умившись і витерши сажу,
Клоун вдягнувся й попаравив свій грим.
Знав уже точно про що він розкаже
В казці сьогодні діткам малим.
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#405094
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 04.03.2014 20:19  
Боже, пошли мені того, хто повторював би, що любить,
не такою, як зараз, а коли вже обвиснуть груди,
покриється зморшками тіло, варикозними стануть вени,
коли наші з ним виростуть діти, і жити підуть окремо.

Боже, пошли мені того, хто колись мої коси сиві ,
обережно розчеше зранку і поцілує в шию,
ще по-юнацькому трепетно, і по-старечому віддано,
хто завжди мене називатиме, своєю коханою жінкою.

Боже пошли мені того, хто радітиме моїм крокам,
хто слухатиме як я дихаю, у нього під самим боком,
з ким ніколи не прийде відчай, від холодних обіймів старості,
бо знатиму, що ми разом, і в горі, й в біді і в радості.

Боже, пошли мені того, хто зуміє, як слід проститися,
коли в мене затерпнуть руки, і стомиться серце битися,
хто востаннє, так, ніби вперше, пригорнув би мене до себе,
щоб стало мені не страшно, що час відлітати в небо.

Ліка Терехова
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#405885
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 20.03.2014 22:59  
Олена Данилишин

Твої мокрі долоні знову примарились...
Твої подихи міражами зривають дах.
Я, ймовірно,здуріла. Я вже захарилась -
Нам не можна спати у різних містах.

Нам не можна дивитися різні фільми,
Нам не можна читати різних книжок.
А для мене навколо усі такі дебільні.
А без тебе я падаю в доготривалий шок.

А без тебе ніяк я не можу побачити неба.
Я без тебе не бачу і літер на білому тлі.
Я молилася вчора до Того, до Кого треба:
"Нехай буде воля Моя. Хоч тут на Землі".
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#405886
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 20.03.2014 23:01  
Олена Данилишин

ти не попросиш у мене пробачення
а я не запрошу тебе на чай
для тебе більше не мають значення
мої істерики - "хочеш - втрачай"

я плаваю в сумнівах, плавлюся в докорах,
заплутана в твоїх гнилих ланцюгах
між нами ніколи не було брокерів- -
я ж тричі валялася в твоїх ногах

впусти - не відпустиш, тримай - не тримаєш
я в клітці й на волі і з тілом без крові
я падала тричі, а ти забуваєш
ті клятви, що, певно, були випадкові
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#405889
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 20.03.2014 23:25  
Послухай.Бється.Чуєш,як гримить?
Під тим ударом рвучко рветься в грудях.
Я так втомилася,побудь зі мною мить
Закриємося вдома,не на людях.

Прийдеш до мене,я заварю чай.
Ти схопиш міцно,обіймеш руками
В обіймах теплих втрачу часу край,
Не уявляю я,що твориться між нами!

Ти не приходь для того ,щоб піти,
А краще вже не повертайся й теплим ранком
Свої до болю рідні речі забери
Біжи.Тікай.Не будь моїм доданком.

Я так втомилася.Ти чуєш?Я слабка.
Я так не хочу більше з цим миритись.
Так ніжно хочу ніби киця до кота
Тебе мого такого трепетно тулитись.

Мого туману мрій і сну чудесний плід,
Що з павутини ночі сплетений з любовю
Цих почуттів ,що рвуть мене,колючий глід
Які киплять бурхливо молодою кровю...




Пообіцяю не сумніватись
Проганяти слабкості,не зважати на втому
Для того ,щоб мрії могли збуватись
Для того,щоб ми були завжди " вдома".

Пообіцяю ,бути слабкою,
Тільки коли вечір пастельний і втома
Залишатимусь завжди собою,
Бути впевненим можеш у тому.

Пообійцяй і мені,що не будеш
Зірки із неба,чи щось дарувати
А просто знати дай ,що не згубиш
Оте,що тобі могла довіряти.

© Кет
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#407438
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 27.04.2014 21:24  
Олена Данилишин

тільки жодень поет сьогодні
не заліз у моє вікно
не наповнив мою безодню
ані сенсом, ані вином

не сказав що так само у нього
не сказав що таке буває
не сказв що все буде кльово
що погане усе минає
що мине негатив і смуток
що не треба віскі і коли
що не треба отих проституток
що не треба ніяких уколів
що погода буде хороша
що задумана мрія здійсниться
що отримаю купу грошей
що сьогодні щось добре присниться

не сказав, не прийшов, не потішив
а від цього херово, між іншим
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#409778
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 27.05.2014 19:48  
В степи, покрытой пылью бренной,
Сидел и плакал человек.
А мимо шел Творец Вселенной.
Остановившись, он изрек:
"Я друг униженных и бедных,
Я всех убогих берегу,
Я знаю много слов заветных.
Я есмь твой Бог. Я все могу.
Меня печалит вид твой грустный,
Какой бедою ты тесним?!"
И человек сказал: "Я – русский",
И Бог заплакал вместе с ним.

Н.Зиновьев
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#409806
Писатель
Постов: 180
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 28.05.2014 15:49  
Нравится. Очень.

Я иду искать

Мама на даче, ключ на столе, завтрак можно не делать.
Скоро каникулы, восемь лет, в августе будет девять.
В августе девять, семь на часах, небо легко и плоско,
солнце оставило в волосах выцветшие полоски.
Сонный обрывок в ладонь зажать, и упустить сквозь пальцы.
Витька с десятого этажа снова зовет купаться.
Надо спешить со всех ног и глаз — вдруг убегут, оставят.
Витька закончил четвертый класс — то есть почти что старый.
Шорты с футболкой — простой наряд, яблоко взять на полдник.
Витька научит меня нырять, он обещал, я помню.
К речке дорога исхожена, выжжена и привычна.
Пыльные ноги похожи на мамины рукавички.
Нынче такая у нас жара — листья совсем как тряпки.
Может быть, будем потом играть, я попрошу, чтоб в прятки.
Витька — он добрый, один в один мальчик из Жюля Верна.
Я попрошу, чтобы мне водить, мне разрешат, наверно.
Вечер начнется, должно стемнеть. День до конца недели.
Я поворачиваюсь к стене. Сто, девяносто девять.

Мама на даче. Велосипед. Завтра сдавать экзамен.
Солнце облизывает конспект ласковыми глазами.
Утро встречать и всю ночь сидеть, ждать наступленья лета.
В августе буду уже студент, нынче — ни то, ни это.
Хлеб получерствый и сыр с ножа, завтрак со сна невкусен.
Витька с десятого этажа нынче на третьем курсе.
Знает всех умных профессоров, пишет программы в фирме.
Худ, ироничен и чернобров, прямо герой из фильма.
Пишет записки моей сестре, дарит цветы с получки,
только вот плаваю я быстрей и сочиняю лучше.
Просто сестренка светла лицом, я тяжелей и злее,
мы забираемся на крыльцо и запускаем змея.
Вроде они уезжают в ночь, я провожу на поезд.
Речка шуршит, шелестит у ног, нынче она по пояс.
Семьдесят восемь, семьдесят семь, плачу спиной к составу.
Пусть они прячутся, ну их всех, я их искать не стану.

Мама на даче. Башка гудит. Сонное недеянье.
Кошка устроилась на груди, солнце на одеяле.
Чашки, ладошки и свитера, кофе, молю, сварите.
Кто–нибудь видел меня вчера? Лучше не говорите.
Пусть это будет большой секрет маленького разврата,
каждый был пьян, невесом, согрет теплым дыханьем брата,
горло охрипло от болтовни, пепел летел с балкона,
все друг при друге — и все одни, живы и непокорны.
Если мы скинемся по рублю, завтрак придет в наш домик,
Господи, как я вас всех люблю, радуга на ладонях.
Улица в солнечных кружевах, Витька, помой тарелки.
Можно валяться и оживать. Можно пойти на реку.
Я вас поймаю и покорю, стричься заставлю, бриться.
Носом в изломанную кору. Тридцать четыре, тридцать...

Мама на фотке. Ключи в замке. Восемь часов до лета.
Солнце на стенах, на рюкзаке, в стареньких сандалетах.
Сонными лапами через сквер, и никуда не деться.
Витька в Америке. Я в Москве. Речка в далеком детстве.
Яблоко съелось, ушел состав, где–нибудь едет в Ниццу,
я начинаю считать со ста, жизнь моя — с единицы.
Боремся, плачем с ней в унисон, клоуны на арене.
"Двадцать один", — бормочу сквозь сон. "Сорок", — смеется время.
Сорок — и первая седина, сорок один — в больницу.
Двадцать один — я живу одна, двадцать: глаза–бойницы,
ноги в царапинах, бес в ребре, мысли бегут вприсядку,
кто–нибудь ждет меня во дворе, кто–нибудь — на десятом.
Десять — кончаю четвертый класс, завтрак можно не делать.
Надо спешить со всех ног и глаз. В августе будет девять.
Восемь — на шее ключи таскать, в солнечном таять гимне...

Три. Два. Один. Я иду искать. Господи, помоги мне.

Алина Кудряшева
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#409812
Мастер
Постов: 1753
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 28.05.2014 17:03  
Я извиняюсь, а тутычки вірші собственного сочинения только выкладывают? или мона любой с тырнета скопировать-вставить?
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
#409815
Эксперт
Постов: 355
Пользователь в оффлайне Профиль
В ответ на: Вірші 28.05.2014 18:34  
батон писал(а):
Я извиняюсь, а тутычки вірші собственного сочинения только выкладывают? или мона любой с тырнета скопировать-вставить?

если он тебе нравится и ты хочешь им поделиться то конечно можно. но свои приветствуются в двойне))))
 
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
  Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.
ВверхОтветить