До 100-річчя Охтирського музею продовжуємо публікації про Охтирку

На початку ХVIII століття в Україні розпочалися процеси створення мануфактурної промисловості. Одним із таких промислових об’єктів стала заснована у м. Охтирка тютюнова мануфактура. Це сталося тоді, коли наші предки-козаки билися з ворогами на шаблях, влучно стріляли з мушкетів… І курили тютюн, який був завезений з Америки та вміло у нас культивований. Його сіяли й курили вільно на наших землях, на відміну від територій Московського царства, у якому довгий час існувала заборона на паління і вирощення тютюну. 

Прихід до влади Петра I багато що змінив у патріархальній московській державі і значно вплинув на історію нашої Вітчизни. Метикуватий цар зрозумів грошову цінність тютюнового зілля як товару та скасував існуючі заборони. При цьому йому не подобалося, що майже весь тютюн привозився із-за кордону за високими цінами. Бо попит зростав – «пахуче» зілля жували, нюхали і, звісно, курили. 

Таким чином, основою створення тютюнового виробництва в Охтирці стало прагнення влади замінити імпортні тютюнові вироби на більш дешеві власні. Наявність на Слобожанщині сприятливих природних умов, людських ресурсів та значного вільного земельного резерву із володінь, реквізованих у колишнього охтирського полковника Івана Перекрестова, визначили остаточне місце зародження української тютюнової мануфактури.

Хоча перша спроба започаткування тютюнового виробництва в Російській імперії відбулася, все ж таки, не у нас, а у Петербурзі. У 1717 році на Неві започаткували «фабрику по голландському зразку». Однак, розвитку виробництва завадила смерть іноземного майстра, і діяльність по вирощенню тютюну  в столиці, за кілька місяців потому, припинилася. 

Охтирська тютюнова мануфактура виявилася набагато успішнішою. Вона пропрацювала з 1718 (19) до 1759-го. Жодне із джерел не повідомляє про точне місце розташування виробництва. Але аналіз фактичного матеріалу, яким оперує у своїй статті науковий співробітник нашого музею Вільям Воліс, дає можливість визначити місцезнаходження охтирської тютюнової фабрики. У своїй розвідці В. Воліс посилається на спогади генерального підскарбія Якова Марковича, у яких згадуються міські левади як конкретне місце вирощення та обробки тютюну.

…а табачнимъ сЂменеммъ засЂваютъ такъ великіе левади, же помЂщается 50 десятинЂ… и такіе заводи въ АхтирцЂ» та «…Ђхали поузъ левади тютюннiе государеви, очинъ великіе, и поузъ мури превеликіе, израдно зъ рЂзанного дерева построенной…».

Охтирські левади на сучасній карті міста впізнаємо як урбанонім із відповідною назвою – «Левада».  Про певну  актуальність  народних назв районів міста у даному доcлідженні може свідчити той факт, що досьогодні в Охтирці місцеве населення ділить місто по сотнях. До речі усі 10 розміщені за ходом сонця. Про цю особливість охтирської топоніміки писав свого часу відомий український археолог Михайло Рудинський, а у 2018 році співробітник музею Олена Бойко підготувала карту охтирських сотень. Її можна побачити як у експозиції музею.

Район «Левада» займає значну територію у південно-східній центральній частині міста, де знаходиться озеро Мошенкове. Воно у XVIII ст. було значно більшим і тому мало важливе значення для технології виробництва тютюну. Загалом Охтирська мануфактура складалася із великої кількості господарських та житлових будівель. Була огороджена дерев’яним парканом. Тому на довгий час у народі склався сталий урбанонім як «Мануфактура», прив’язаний до конкретного району міста – урочища між сучасними вулицями Мішечкіна та Широкою, неподалік автовокзалу. На планах м. Охтирка 1769 та 1787 рр. біля озера Мошенкове і на карті 1869 року спостерігаємо досить великі пустища у південно-східній частині міста, які якраз могли зостатися від тютюнових плантацій.

Ще одним свідченням локалізації тютюнової мануфактури у вказаному районі Охтирки є витягнуте навколо міста скупчення піщаних дюн по кордону долини річки Ворскла. Вони закінчувалися поблизу сучасної ЗОШ № 4, неподалік стадіону, і тому цю південно-західну частину міста здавна називають «Піски». Дюни поступово насуваються на місто та роблять землі непридатними для вирощення тютюну. 

Зауважимо, що в архівних джерелах згадується не одне тютюнове підприємство, а кілька. Воліс, користуючись даними, які наводить Маркович, визначає розмір тютюнових плантацій у 48 га, що є досить значною площею для території тогочасної Охтирки. Якщо припустити, що тютюнові заводи знаходилися у районі «Мануфактури», то, відповідно, тютюнові плантації скоріше за все тягнутися далі у південно-східному напрямку. Там починалися більш придатні для вирощування тютюну ґрунти – охтирські левади. За межами міста тютюнові плантації могли продовжуватися від східних околиць Охтирки. Археологічні знахідки свідчить про жваву господарську діяльність у цьому районі, серед яких залізні мотики (сапи), які, можливо, застосовувалися саме під час догляду за тютюном.

Мануфактур-колегія мала певні роздуми щодо майбутнього виробництва у нашому регіоні: 

«Тот завод в Ахтырке не испровержется, но больше умножиться, понеже… заморскую пошлину наложить высокую, а с черкасского пониже, а с ахтырского и гораздо малую… понеже, где дешевле ту большо будут и покупать, а особливо искать».

Даний текст свідчить не тільки про спробу отримання великого обсягу тютюну на охтирських левадах, а і про значні плани щодо організації в нашому місті потужного тютюнового виробництва та подальшого перевезення у центральні частини Російської імперії охтирського тютюну як готового товару. Чому ж не склалося? Охтирський тютюн, після його перевезення санним зимовим шляхом до столиці виявився дуже дорогим. А місцеве населення купляти його не бажало, бо вирощувало власний, значно дешевий.

Хочеться щиро подякувати усім землякам, які допомагали у цьому дослідженні, особливо Надії Криницькій та її племіннику Павлу Криницькому.

Юрій Берест, науковий співробітник Охтирського міського краєзнавчого музею