Незабаром Новий Рік. Безперечно хочеться позитиву. Хто ж його подарує? Звісно, позитивна й щаслива людина.
Одну таку я знаю, це Ольга Свердло. До того ж давно не розповідала вам, шановні читачі, про цікавих людей міста Нашого… Зірки зійшлися, пазли склалися, свято наближається... Яке воно щастя?
Ольга Свердло, в Instagram – Sverolly. Народилася в Охтирці, навчалася в ЗОШ №6 та №1. Закінчила Сумський педагогічний інститут ім. Макаренка. За професією – викладач англійської, російської мови і літератури та зарубіжної літератури. Працювала в гімназії та в ДЮЦ. Чоловік Сергій Лозов’ягін – інженер-винахідник. Діти – 8-річна Оленка та 14-річний Євген. Хобі - своя справа.
УЛЮБЛЕНА СПРАВА
«Знайдіть собі роботу, яка вам подобається – і ніколи не працюйте» - це про Ольгу Свердло. Бо саме так у її житті й вийшло. Хобі – в’язання, миловаріння, квіти. Це й стало справою її життя.
А спочатку було, як у всіх після школи = ВУЗ, робота, сім’я... Потім з’явилися діти. І робота займала весь час, якого на своїх дітей не вистачало. Після другої декретної відпустки Оля у звичайне життя не повернулась, а потихеньку почала розвивати свою справу: в’язала дитячі іграшки і всяку всячину. Потім у її житті з’явилася лаванда і миловаріння.
«Природа вміє нас дивувати. Головне – помічати її дива!»
«Лаванду бачила на картинках у соцмережах. Вперше справжню лаванду побачила на своєму городі. Незважаючи на те, що раніше неодноразово була в Криму, так і не прийшлось побачити як виглядають ці кущі там».
«Травень. Все зелене, бо ще молоде і свіже, напилося зливами і буяє. Зелений колір символізує пробудження природи. Ще тиждень і відтінок зміниться, наче подорослішає. Моя лаванда вже вся зелена, почала рости. А все почалося із трьох пакетиків насіння, які придбала у якомусь кіоску. З них прийнялися 10 насінин.
Цікаво було спостерігати за своєю лавандою на своєму городі. Спочатку у нас з’явилася величезна ділянка землі в Підлозіївці у спадок від бабусі. Перший рік все геть заросло бур’янами. Потім все скосили, засіяли люцерною, здавали в оренду. Наступного року захотілося щось вирощувати на своїй землі. Думали зайнятись виноградом, та з ним було складно. Мій чоловік же винахідник, він живе у своєму світі… А в мене вже з’явилася лаванда. Наступного року посадила більше. Друзі приходили дивитись, організовували пікніки та фотосесії. А потім починався збір лаванди, заготовка на майбутні сухі букети, саше, іграшки, мило…» Пише Ольга Свердло на своїй сторінці в Instagram.
«… Ромашки ростуть по всьому городу. Розквітають і радують нас. Потім я їх збираю, сушу, заварюю, ополіскую коси своїй красуні, додаю до ванни… А цього літа спробувала зробити гідролат… З відваром не зрівняти. Це суперконцентрат корисних властивостей!»
«… Мило. Щоб його зробити, треба все запланувати за декілька тижнів та ще й сценарій написати. Але потім, коли все продумано, так приємно поринути у процес, вимкнути звук на телефоні на 2 години, чекати гель, радіти йому, поступово додавати поступово всі інгредієнти. Погратися з оліями… Радіти процесу миловаріння…» Якби ж то… Не завжди так виходить. Поки що це моя мрія – планування, сценарій… Та радість від процесу отримую завжди. І День миловара 6 грудня – тепер мій день. Дуже тішуся з того, що у свій час дізналася, що мило можна зварити самій. І колись навчилась його робити. Мабуть, мене надихнули трави й квіти, що навколо нас улітку й восени. От їх і використовую, в першу чергу.
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ
ВЕСНА. «Серед ночі прокинулась від церковних передзвонів, та це ж уже Великдень! Підскочила, побігла на кухню, відкрила вікно, щоб краще чути і, щоб пасочки освятились. Повернулася у тепле ліжко, і заснула з добрими думками. Вранці провідали батьків, швиденько, не заходячи до хати, обмінялися гостинцями і додому. За сніданком подумала, що це перша Паска за все наше сімейне життя, що ми не біжимо до своїх батьків… ех, карантин!..
А ще раніше, у березні, на День усіх святих, пекли із Оленкою жайворонків, щоб зустріти весну, прихід нового життя. Так завжди робила моя бабуся. Згадала їх, дідуся й бабусю. Вони жили на Подолі. А родом, самі із Гребениківки і хутора Миронівщина, що по дорозі на Суми. По їхніх біографіях, можна відслідковувати нашу українську історію. Коли вони одружились – подались у Крим. Тоді ж у 40-х було велике переселення. Із Криму виселили всіх татар, і заселяли іншим радянським людом. Вони оселились біля Севастополя. Та чогось не вжилися там, повернулися до рідного краю, оселилися на Подолі. Бабусі й дідуся вже немає, зате збереглися їхні паспорти, в яких збереглися штампи кримського періоду - «житель запретной зони».
ЛІТО. «Липень ти був чудовий. Спочатку спекотний, потім прохолодний. Завантажений справами, багатий на знайомства, зустрічі, відкриття. Липень насичений різнокольоровими пазлами, з яких і складається наше життя. І почуття, і емоції, робота, навчання, спілкування. Надивилась, намилувалась, надихалася ароматом свіжої лавандочки до наступного року. Вона дуже швидко відцвітає, треба поспішати збирати».
«День Незалежності 2020. В Охтирці було тихо, спокійно, як на мене, навіть якось затишно без натовпу, і шашликів на площі, перед сценою де співають і танцюють діти. Центр міста перетворився на фотозони. А ще було багато портретів, з яких на нас дивилися люди, котрі жили у нашому місті понад 100 років тому.
Плакати із видами Охтирки 100-річної давнини. Цікаво було роздивлятись, і на мить здалося, що ті плакати, як портал у минуле… Я згадала 1991 рік, літо і балет по телевізору, вчительку історії, яка ніби чекала того моменту, щоб розповісти історію по іншому, не так, як їх учили в інституті. Згадала, як ішла на вибори президента і розуміла, як це відповідально. А ще здалося ніби зустрілася зі своєю прабабусею, яка пам’ятала царську владу, революцію 1917 року, громадянську війну, становлення Радянської влади, голодовку, ВВВ і самий початок новітньої історії незалежної України… Цікаво чи вона раділа тоді незалежності чи сумувала за Радянським Союзом, чи їй було байдуже… Не спитала тоді, а зараз уже не можу… Нічні роздуми…»
ОСІНЬ «Вже ввечері, коли почула запах гарбузового пирога з духовки, зрозуміла, що сьогодні Thanksgiving day (День подяки). Згадала весь сьогоднішній день (посмішки дітей, обіймашки, спілкування, зустрічі, смачну каву і пазли з донькою та сестрою, зустріч із Зоєю, розмова із чоловіком та сином, придумала перед сном казку для принцеси).
Ми завжди маємо щось, щоб бути вдячними. Найголовніше – тримати це в душі.
27 вересня відзначили День туриста – сімейний тур велосипедах, зустріч із друзями біля вогнища, спогади про минулі цікаві подорожі. Організатор – Надія Василенко. Було що згадати. Скільки ми з нею провели екскурсій у Крим і Карпати. Я тоді ще працювала в ДЮЦі. Екскурсії з дітьми, то величезна відповідальність. Взагалі, туризм для мене – це необхідність. Якщо впродовж року ніде не помандрую, я «скисаю».
В цьому році запам’яталась мандрівка в Лебедин. Побували в художньому музеї, почули про Кричевських і Давида Бурлюка, більше дізнались про сусіднє місто, відпочили у їхньому прекрасному парку, почули сумну історію про мазепинців. скупалися у Пслі. Та ще й побували у колишній економії графа Капніста, де влаштували дефіляду біля старого маєтку. Була цікава компанія і мої діти були зі мною. Це було влітку. А 2 жовтня ми провели репетицію літературного маршруту «Слідами Генія по місту Нашому». Учасники Українського клубу Охтирки згадували Івана Багряного і читали уривки з його творів. Було цікаво.
Листопад був сірий і холодний. Астрологи повідомляли, що буде складно. Як на мене, це й так зрозуміло, бо листопад завжди такий, найтемніша пора року. Та можна згадати про літо, щось спекти смачненьке із запахом кориці й ванілі, наповнити горнятка липовим чаєм або какао.
ЗИМА. «Відкрили сезон ковзанки. Я раділа мабуть більше ніж діти. Лід на озері гладенький наче скло, погода прекрасна, незважаючи на мороз. На ковзанці нікого не було, окрім нас. Люди, ви де? Чому дітей не привели??? Ковзани коштують набагато дешевше ніж планшет, а задоволення набагато більше».
Святий Миколай подарував моїй чемній Оленці – пряниковий будиночок, який треба пекти самим. Тож разом з донькою й пекли. Незабаром Новий Рік...
СІМ’Я
У грудні в нашій родині три дні народження – моє і моїх дітей. У тата трішки раніше. Тому грудень для мене важкий місяць. Я й сама не розумію, як я встигаю щось робити. Євген уже дорослий, уроки сам вчить. І Оленка сама вчить. Зате вона записана на балет, «Крошки» і в музичну школу, клас флейти. Треба дитину відвести, привести, підготуватись до святкового концерту … Між цією біготнею, займаюся своєю улюбленою справою – милом, лавандою, пакунками.
А треба ж іще сім’ю нагодувати. Готую, годую. Прибираємо разом. Любимо ходити в Піцерію. Та все одно мої діти говорять, що моя піца найсмачніша.
Мій чоловік – винахідник, фізик, математик. Його майстерня на відстані, і він весь час зайнятий. Раніше ми з ним часто мандрували, а потім Сергій визначив, що це нераціональне використання часу. Перш ніж, щось він зробить, треба мільйон разів довести користь і раціональність запиту, та ще й обґрунтувати це. Жити з винахідником непросто. Та в житті ж скільки всього цікавого. Можна створити свій світ, бути самодостатньою в цьому житті. Та все ж у моєму домі повинно бути затишно і комфортно всім».
Із мереживних записів та спогадів Олі SVEROLLY визначаємо рецепт щастя: займатись улюбленою справою, створити гармонію в родині і любити природу, мандрувати і підтримувати сімейні традиції, бути вдячними, радіти життю. Все просто.
Валерія Бакуліна
