В Охтирці був не тільки військовий аеродром, а також і цивільний аеропорт. Почав діяти з 1958 року 

«1968 рік. На охтирському військовому аеродромі - учбові тренування. Пілоти - першокурсники проходять свою першу практику, вчаться керувати літаком. Розгін, зліт, політ, посадка... 10 кіл... зупинка до «0»... Наступний... розгін, зліт, політ, посадка... Вечір, і в сутінках - виверження двигуна, наче виверження вулкана, рев, іскри, полум'яні спалахи... Дух перехоплює! А ми стоїмо з батьком за сіткою, спостерігаємо. Техніки спочатку відганяли нас, коли ми стали постійними відвідувачами, дозволяли підійти поближче. То був мій перший крок до авіації. Я закінчував тоді 7-й клас», - згадує СЕРГІЙ СВЕРДЛОВ.

З того часу перевалило за півстоліття, та любов до авіації не полишає Сергія Григоровича. Тепер у нього колекція моделей військових літаків з періоду 2-ї світової війни до сучасності. 150 літачків стоять ряд в ряд на книжкових полицях, серед яких -  моделі авіації Англії, США, Франції, Німеччини, Радянського Союзу, Куби, Кореї, Італії, Ізраїлю та інших.

Коли ж почалося захоплення авіамоделюванням?

Коли вже навчався в інституті. В Харківському авіаційному. Після інституту мене направили в Підмосков'я, на авіаційний завод. Потім повернувся в Охтирку і працював на «Промзв'язку», у цеху супутникових антен, по авіаційній техніці. Взагалі, моя спеціальність інженер-механік по виробництву крилатих ракет. Тож у моєму житті весь час було присутнє моделювання.

Як відбувається процес створення?

Дуже просто. Купую набір якоїсь моделі і створюю міні копію літака. Це, звичайно, дуже точна і тонка робота, потребує зосередженості, а до того ж цікаво, що ж це за літак вийшов, де він літав, у яких боях, ну і всякі подробиці? В мене багато літератури про авіацію.

Навіть німецькою і польською. Ви читаєте іноземними мовами?

Так. Нічого складного. Було б бажання, існує багато посібників. Німецьку я вчив у школі, ще підучив - так і прочитав німецькою «Історія повітряних війн». Там описані військові операції, починаючи з 1912-го  до 1980-х років: 1- а світова, 2-а світова, війна на Балканах, в Туреччині, Лівані, В'єтнамі. У цій книзі є інформація про Курську дугу, де вказано наше місто.

Кожен моделіст «входить в історію». У мене є друзі-моделісти, це наш гурток любителів моделювання, збираємось, якщо з'явилася цікава інформація.

Де знаходите цікаву інформацію?

Коли навчався в інституті, ми читали «Історію авіації» польською мовою. Чому? Тому що в 80-х в СССР нічого не друкувалося. Навіть вперше наш військовий аеродром ми побачили в журналі «Немецкое обозрение» в 1976 році. Чехи приїжджали навчатись до нас, фотографували наші літаки. Їх можна було побачити в журналах «Авіація і космонавтика», «Крилатая Польша». У нас тільки з 90-х можна було знайти якусь цікаву інформацію. Тоді жартували: «Хочете дізнатись про радянську авіацію, вчить англійську і дивіться іноземні журнали». Тож, я багато журналів виписував через Укрпошту з Англії, Німеччини, навіть Аргентини, ну і радянську «Технику молодежи».

Зараз ви вже на пенсії, самотній. А колись у вашому будинку жила велика  родина. Ваш батько, Григорій Іванович, відомий краєзнавець.

Так, мій батько був організатором, а потім - завідувачем музею охтирського технікуму, колишнього ремісничого училища, а нинішнього коледжу СНАУ. Григорій Свердлов спочатку навчався в технікумі, після визволення Охтирки працював над відтворенням сільгоспмашин, ремонтом верстатів у майстернях. Потім був викладачем. Коли виникли проблеми зі слухом, він не міг далі викладати, бо техніку треба чути. І батько захопився краєзнавством. Спочатку збирав марки, значки, монети. А коли Гафанович почав зносити стару Охтирку, почав збирати старі світлини міста і створенням музею.

Мама, Клавдія Іванівна, все життя працювала в управлінні «Сільгосптехніка», 20 років інженером-економістом, потім замісником  керуючого з економіки. Сестра закінчила школу із золотою медаллю, і також обрала авіаційний, тільки поїхала в Москву. Зараз живе з родиною в Підмосков'ї. Раніше приїжджали щороку. Онуки дізнаються, як жили їхні предки. Всі мої дядьки, а батькові брати, навчались у технікумі і стали відомими технарями, тільки старший Абрам працював у фінвідділі. А перед війною безвісти пропав. Братова сестра Ангеліна працювала в осередку Лікнепу (ліквідація неписьменності). Мій дід, Іван Іванович, служив в уланському полку... А в часи НЕПу шив валянки, їздили на ярмарки, приймав замовлення. Будинок новий побудували у 1924 році. Бабуся була домогосподаркою.

Так швидко плине час.  Як проходить ваш день?

Мовчки. Сьогодні зранку було холодно, думав збирати наступну модель, аж тут зайшла родичка і запросила на фрикадельки. Як від такого можна відмовитись? Потім займався весняним садом, обрізав гілки, вигрібав квітник, прибирав у дворі й на городі... Раніше я весь час допомагав мамі у цій справі - догляду за рослинами, поливав квіти, овочі. Так і продовжую...

А ви собі готуєте?

Аякже. Я це вмію і люблю. А навчився готувати у студентському гуртожитку. У нас там все чітко-суворо було. Кожен був спеціалістом по якійсь страві. Я - спеціаліст по супу харчо, інші - по борщу, смаженій картоплі, товченій картоплі чи дерунам...

З голоду не пропадете. Яке ваше улюблене місце в Охтирці?

АТБ, «Кошик» і Климентове.

Якби можна було б повернути те, що зникло в нашому місті, що б це було?

Охтирський аеропорт.

???

Так в Охтирці був не тільки військовий аеродром, а також і цивільний аеропорт. Почав діяти з 1958 року, був розташований на ст. Пологи, як їхати на Кириківку. Злітна полоса - 0,5 км, одноповерхова будівля каси, зал очікування і кімната для пілотів. Аеропорт підпорядковувався Міністерству авіаційного транспорту. Із Сум прилітав на АН-2 керуючий цивільною авіацією. Охтирчани і гості могли добратись до Харкова, Полтави, Сум, Котельви, Зінькова на літаку... А було це тому, що до 60-х років не було доріг із твердим покриттям. Потім зробили дороги, з'явилися автобуси і аеропорт закрили в 1964 - ому. На його місці потім був аеродром сільгоспавіації, який діяв до 1990-х.
А ще в останню неділю травня із Сум прилітав АН-2 і можна було  політати над Охтиркою. Маршрут «небесної прогулянки» виглядав так: Залізнична станція - вул. Леніна - площа Леніна - Зелене озеро-аеропорт. 15 хвилин на висоті 100 метрів. Таке свято було до 1967 року.

Шикарно!

Оце б політати над Охтиркою!..

Спілкувалася Валерія Бакуліна