Коли людина захоплена своєю справою, вона живе в гармонії з собою і світ обертається навколо неї... Так можна сказати про Ларису Крошку - музиканта, педагога, співачку, вмілого організатора, безмежну оптимістку, елегантну жінку, переможницю багатьох конкурсів... Давайте дізнаємось  у самої Лариси Крошки, як їй все вдається?

- Пані Ларисо, нещодавно Ви повернулись із Яремче і не з порожніми руками.

- У Яремче цього року відбувся ювілейний конкурс, 5-й. Це дуже складний міжнародний конкурс вокального, хореографічного та циркового мистецтва «Діамант Карпат». Нас гарно приймали. Наші «Крошенята» завоювали 2-у премію. Першої не дали нікому. Артем Котенко і вокальний дует «Зірочки» Арина Білоус та Софійка Цвик отримали 3-ю премію. На конкурс мене запросив Олександр Сариманов - співак, композитор, поет і мій однокурсник. Ми разом навчались на композиторському відділенні Київського інституту культури.

- Минув рік. Було багато конкурсів, перемог і нагород...

- Нещодавно була атестація за 2016-17 роки. То можу точно сказати, що за рік мої діти і я отримали 96 грамот переможців. У 2017-ому було 22 грамоти. Ми були в Сумах, Києві декілька разів, в Умані, Чернігові, звичайно ж у Будапешті, у Львові. Ще в Одесі, куди приїжджають зі всієї Європи. Конкурс «Зоряні мости». Ми зайняли там 1, 2 місця і Гран-Прі. Незабутній Львів, де ми виступали на «Великій Коляді» і представляли Слобожанщину. Нас знають скрізь. Охтирські діти кращі. Там знають, ми приїдемо і буде свято.

- Скільки перемог, а вдома, в Охтирці Вас немає в списках творчих стипендіатів. Проігнорували чи забули?

- Не знаю. У відділі культури кажуть, що думали мені дадуть губернаторську стипендію, чи може ще якесь звання. Зою Степанівну Накліцьку вже на пенсії згадали.

- Це якесь непорозуміння. Нагорода обов'язково знайде свого героя. Чому ви стали саме музикантом і викладачем?

- Я з дитинства мріяла співати, грати, танцювати. Навчалась у нашій музикальній школі. Бо там уже вчилась моя старша сестра Світлана. Моя мама співала в Хорі. Тато був солістом в хорі військовослужбовців. Він взагалі був артистом. Після 9-го класу я поїхала навчатися в музичне училище в м. Суджа (Курська область). Там були прекрасні вчителі, тоді мені також захотілося працювати з дітьми. Після закінчення мене направили в село Плєхово. Була худкерівником у ветеринарному технікумі. І дуже хотіла повернутись в Охтирку. Повернулась. Олексій Михайлович Бова сказав, «почекай до вересня». І от з 16 вересня 1980 року я працюю в музичній школі.

- Як народилася ідея «Крошок»?

- Спочатку я вийшла заміж. Моє дівоче прізвище Сіроока. Тож вийшла заміж за Євгена, у нас народився Антон. І в Руслани Лісової - син Антон. Дітки підросли, ми теж їх до музики і співів залучали. І вони виступали на сцені. Потім зібрали ще діток своїх знайомих. І так все більше. І коли мої діти виступали - оголошували «ансамбль Лариси Крошки». Так певний час тривало, коли одного разу в Сумах на обласному звіті просто оголосили «Ансамбль Крошки». Це було у 2000-ому році. Тож назва дитячого колективу народилася сама по собі. Тепер «Крошки» - це музична візитівка Охтирки, це знак якості. «Крошки» - це гарний настрій і позитив. На концертах «Крошок» аншлаги щоразу. Якось недавно почула від дідуся-глядача: «Виступ наших дітей покруче ніж футбол».

- Так, це визнання. А якби не музика, діти, співи - чим би Ви займались?
-  Діти і музика, і концерти - це все моє життя. Це сенс мого життя. Я в цьому переконалась, коли попробувала себе в іншій сфері. В школі мало платили, грошей не вистачало... і я стала приватним підприємцем. Але мене вистачило тільки на 1 рік. Ні, не моє. І я повернулась у школу. Діти різного віку - від 2, 5 до 80 - це все моя сім'я, моя справа.

- Як Вам вдається «порозумітись» з різними дітьми?

- Мої діти мене розуміють. Я тільки руками змахнула... і вони заспівали. Коли на «Великій Коляді» мені запропонували диригувати зведеним дитячим хором у 400 дітей, спочатку навіть злякалася, чи зрозуміють... Зрозуміли всі. Руками змахнула і заспівали. 

- Ви багато подорожуєте...

- Я це люблю. Дуже люблю. Ми тільки повернулись із Яремче вже плануємо Умань. Готуємось до конкурсу. Складаємо репертуар разом з дітьми і батьками. От, наприклад. Готувались до Коляди. Прийшла мама Катюші Богомол. «Можна я послухаю». Світлана послухала і поспівала, таке задоволення отримала. Ми разом вибираємо пісні, але ті, які хочуть співати діти. Батьки також з нами подорожують.

- Ваше улюблене місто Будапешт. Чому?

- Це моє місто. Не знаю чому, але мені там комфортно.

- Як взагалі відбувається знайомство з новим містом?

- У всіх по різному. Хто цікавиться екскурсіями, чи прогулянками по Дунаю у Відні. А мені подобається просто пішки йти. Орієнтири є скрізь. Дітей обов'язково ведемо у Діснейленд, їм треба відпочити, розслабитись. Двічі я була у Луврі, в Парижі, полюбляю пити каву у віденській кав'ярні «Моцарт». «Головне, що ти можеш пройтись по Парижу, а в яких кедах - то вже не суттєво», - здається так сказав Кузьма Скрябін. І я з ним згодна. Люди багаті не грошима, а духовним наповненням. І якщо можуть із кимось цим поділитись.

- Ваші випускники пішли у відкрите плавання. Хто продовжує займатися творчістю?

- Наташа Філіпова навчається в театральному університеті, співає. Альона Порохня також навчається В Харківському університеті на естрадному факультеті. Юля Євстаф'єва, Валерія Стрельчук - в Сумському педучилищі...

- Ларисо, крім того, що ви музикант, педагог, Ви ще ж і дружина, мама, господиня... Як встигаєте вдома? Дача. Ремонт. Рецепти. Це є у вашому житті?

- О, звичайно. Ремонт бесідки на дачі продовжується. І вдома також. У нашої родини є дача в Лутищах. Керує там моя мама, їй уже 80. Ми їй допомагаємо. Влітку я люблю там відпочивати. І як і всі сапаю бур'яни на городі, поливаю огірки, збираю помідори.

- Ваш фірмовий рецепт?

- Коли збирається вся наша родина, ми любимо готувати жюл'єн. Це такий салат в духовці. Курка, гриби, сир. Смакота! Стейки любимо смажити. І, взагалі, я порядна мама. Коли виряджаю сина Антона на навчання у Київ, там його вже чекають, бо знають, що тормозків привезе багато.

- Який ваш улюблений парфум?

- «Today» ейвонівський. Як не дивно. Перепробувала різні аромати, і в Парижі навіть якісь купувала. Все не моє. І знову повертаюсь до «Today».

- Ви така енергійна і натхненна. Що Вас заряджає?

- Діти. Я люблю життя. Рух. Якщо я іду без посмішки, люди дивуються часом, так то я «приходжу до тями». Опановую себе між концертами, подорожами.

- На Вашу думку людина сама творить свою долю, чи вона вже десь написана...

- Не знаю, я сама всього досягла, нічого даром не дається. З неба нічого не падає. Все треба заробити. Мене оточують тільки добрі люди, так мені здається.

- Маєте мрію?

- Хочу побачити норвезькі фьйорди. Кажуть, вони якісь надзвичайні. А ще хочу побувати в Прибалтиці, Швеції.

- Ваша улюблена пора року?

- Всі люблю. Восени - дощ, весною - пробудження і все розквітає, взимку - сніг і коляда, влітку - квіти. Сонце, радість. Я не розумію слова «депресія». Що це таке? Я не знаю. Життя прекрасне.

Ось така вона Лариса Крошка, а ще «Лілея», «Мрія», «Зірочка»... Вона багата ідеями, дітьми, подорожами, перемогами, можливостями, а головне -  бажанням дарувати людям радість.

Спілкувалась Валерія Бакуліна