Із книги ВЕТЕРАНИ ВІЙНИ ОХТИРЩИНИ - НАША ГОРДІСТЬ І СЛАВА

 Біографія Григорія Кириловича Задорожного мало чим відрізняється від інших ветеранів війни. Народився 13 березня 1918 року в с.Стара Іванівка Охтирського району. Навчався в місцевій школі. Серед своїх однолітків нічим особливим не виділявся, ніякого геройства не проявляв. Після школи працював на колгоспних полях. В 1938 році його призвали в ряди Червоної Армії. Відслуживши кадрову, повернувся в рідне село, працював у колгоспі. Мріяв здобути якусь професію, але мрії його не здійснились, все перекреслила війна.

З перших днів Великої Вітчизняної війни доля закинула кадрового бійця в найгірше пекло війни. Григорій Кирилович пішов на війну уже досвідченим зв'язківцем, цю спеціальність він набув на Далекому Сході, де відбував кадрову службу з 1938 року. Фронтовики знають, хто такий зв'язківець. Це людина, яка весь час перебуває на передових позиціях певної військової частини. Григорій Кирилович десятки разів дивився смерті у вічі, коли під розривами мін і снарядів під свистом куль повз на животі по телефонному дроту, шукаючи його розриву, щоб з'єднати кінці дроту і відновити зв'язок в військовому підрозділі та спостережному пункті.

 Були непоодинокі моменти, коли зв'язківця необхідно було визнати героєм. Але на війні солдати не думають про героїзм, вони все це вважають своїм буденним життям і виконують звичайний наказ командира. Зв'язківець Задорожний знає війну в усіх її формах і проявах. Інколи читаємо у газетах, бачимо по телевізору, що наша армія завжди мала успіхи в боротьбі проти ворога. Але насправді це не так. На жаль, були і прикрі невдачі, які завдавали значних людських втрат, були й прямі помилки командирів, через що безславно гинули солдати, або попадали в полон.

 Все це виніс на своїх плечах солдат Задорожний, він бував і в оточенні, але й тут його виручила мудрість і безстрашність. Він виходив, як мовиться, із безвихідного положення переможцем. Але тоді в числі бойових сутичок ніхто навіть не помічав цих геройських вчинків. Там ніколи і нікому було слідкувати за цим, хоч такі вчинки дійсно були героїчними. Навпаки, дехто навіть подейкував: - "А може він сам пішов у оточення?".

 Григорій Кирилович спростував цю безглузду думку новим героїчним вчинком, коли вночі 23 вересня 1943 року підрозділи 309-ї стрілецької дивізії 955-го стрілецького полку, в якому служив зв'язківець Задорожній, почали форсувати Дніпро, і їм було поставлено завдання забезпечити телефонний зв'язок військової частини, що форсувала Дніпро. Відділення Задорожного в складі 20 зв'язківців попливло вперед. Але ворог спрямував на них вогонь з усіх видів зброї. Всі бійці загинули, а до берега дісталось лише півдесятка воїнів, в тому числі і Задорожний.

 Закріпитись на правому березі Дніпра і утримувати оборону, як це було наказано командуванням, не було з ким. Тоді сержант Задорожний почав збирати одинаків з інших військових частин, що переправились через ріку. Назбирав близько 30 солдат та сержантів і вони зайняли оборону. Задорожний зв'язався з командиром своєї частини. Той наказав йому триматись до їхнього підходу. Три дні і три ночі збірне відділення Задорожнього щодня відбивало нахабні атаки гітлерівців, які значно переважали свого противника в живій силі і техніці. Складною проблемою для сміливців була нестача зброї і боєприпасів. А тому збірна команда Задорожного вночі підбирала зброю у загиблих наших воїнів і німецьких, а потім нею пригощала ворога, що їх дуже бентежило і німці говорили, що їхньою зброєю їх знищують.

 Незабаром до сміливців переправилась їхня дивізія і почався контрнаступ. Ранком головні сили дивізії завдали ворогу нищівних ударів і вибили з основного укріпленого плацдарму та заглибились в оборону противника на півдесятка кілометрів. Німці спробували відтіснити наші війська, відкрили масовий удар з різного калібру гармат, піхоту підтримували танки, а з повітря посипались бомби. В цій ситуації командир Задорожний отримав тяжке поранення і був відряджений до шпиталю. Перед цим командир полку зізнався Задорожному: "Він не покладав надії та те, що Задорожний зможе три доби утриматись на берегу Дніпра" . Відправляючи до шпиталю сказав: "Тримайся герой та повертайся в свою військову частину". Григорій Кирилович не придав цим словам ніякого значення, а командир послав на нього подання про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу. А вже після другого поранення, перебуваючи в шпиталі в далекому сибірському місті Уфі дізнався з преси, що йому за форсування Дніпра присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
 Демобілізувався Задорожний Г.К. в 1945 році, вскорі після закінчення війни. Але так і не зміг відпочити. Він включився у другий трудовий фронт. В той час робочих чоловічих рук не вистачало, господарство села зруйноване, треба було піднімати його з руїн і він повністю віддався цій справі. Спочатку трудився на різних роботах, а потім його обрали головою сільської ради. Довгий час він чесно виконував довір'я сільської громади. Але в повоєнний час матеріальний стан сільського населення залежав від могутності колективних господарств, а в їх селі колгосп був слабенький і тоді односельці обрали Григорія Кириловича головою колгоспу. Він і на трудовому фронті був завжди на передових позиціях і проявляв мужність і героїзм. За що йому односельці безмежно вдячні.
 Шановний Григорію Кириловичу, в переддень всенародного свята - 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр. зичу Вам здоров'я і наснаги, шани і любові від рідних і близьких, поваги від односельців і всіх, хто Вас знає.