Напередодні Жіночого свята в офісі організації ветеранів війни і військової служби "Маю честь" зібрались дівчата, які обрали для себе шлях професійних військових. Хтось з них вже отримав перші "зірочки", хтось готується до вступу у військовий виш, а хтось тільки прийшов займатися у гурток "Майбутній кадет". Давайте познайомимося з цими мужніми дівчатами. Чому вони не бачать свого майбутнього без армії?

Тетяна Думчикова, учениця 11 класу, ЗОШ №8

Мій тато, коли був призваний на службу у прикордонні війська, відразу знайшов своє місце в колективі. Багато чому там навчився, все в нього виходило, його поважали. Дослужився до звання старшини. І хоча батько не став професійним військовим, але був цілком успішним на службі.

Звісно, це було давно, але мабуть, певні риси характеру від нього передалися й мені. А від мами вчителя ЗОШ №8 я отримала жагу до нових знань. Після 9-го класу я для себе вже вирішила поступати у військовий навчальний заклад. Обрала Харківський національний університет Повітряних Сил імені нашого земляка Івана Кожедуба (ХНУПС).

Чому саме авіація? Навчаючись у Малій Академії наук (МАН) я готувала роботи по метеорології та кліматології. Мені це подобається. Розглядала варіант чи не стати військовим метеорологом, але, на жаль, готує фахівців такого профілю, тільки коледж. Перевага ХНУПС в тому, що в університеті здобуваєш вищу освіту. Я їздила на день відкритих дверей у обраний мною виш і остаточно переконалася - хочу стати офіцером.

У своїх знаннях упевнена, вчусь у МАН з 5-го класу, неодноразово займала призові місця у різних профільних конкурсах. Мене підтримує у моєму вибору наставниця з МАН Хорошун Віра Валентинівна. Вона каже, що не існує суто жіночих або чоловічих професій. Сьогодні в українській армії вже служить багато дівчат. Якщо душа лежить, слід йти за своєю мрією. Це дуже правильні слова.

Тищенко Юлія, лейтенант, старший технік групи регламенту та ремонту авіаційного озброєння і десантного обладнання, випускниця ХНУПС

Сьогодні дівчатам набагато легше поступати у військові навчальні заклади, ніж колись моїм одноліткам. Я здобула вищу освіту, але, обертаючись назад, розумію, що мої дитячі мрії стати офіцером, виглядали на той час абсолютно авантюрними. На мій факультет був (вдумайтеся!) всього лише другий набір дівчат. Набрали 14 абітурієнтів, конкурс 7-8 на місце.

Тобто, збіглося дуже багато обставин, щоб мрія здійснилася і я потрапила у цей список.

Мій батько Іван Іванович Тищенко досі служить в інженерно-саперному полку. Тепер ми обоє офіцери. Навряд чи в це можна було повірити, коли він мене, зовсім мале дівчатко, брав з собою у наряди. Можна сказати, все дитинство я провела у військовій частині. На перших стрільбах я побувала ще у 4 роки. Тому питання "Ким бути?" мене не мучило.

Я цілеспрямовано готувалася до вступу. Підтягувала фізичну форму. Готувалася, ні в чому не поступатися хлопцям. Під час іспитів познайомилася з полтавчанкою Анєю Мусієнко, яка стала потім вірним моїм другом. Ми підтримували одне одного у всьому - з першого до останнього дня навчання. Мені завжди дуже допомагали поради батька. Особливо, коли мені як командиру групи доводилося керувати хлопцями, а потім старшими за себе дівчатами. Одною з батьківських порад поділюся, бо вона універсальна для кожного військовослужбовця - не знаєш як вчинити, бери Устав і читай.

Дехто вважає, що дівчатам в армії не місце. Насправді, потрібно просто мати відповідні цій мужній професії особисті риси характеру. Бути дисциплінованим, вимогливим в першу чергу до себе, не очікувати поблажливого відношення, тільки тому що ти жінка.

Я згадую свій перший курс молодого бійця, коли у всіх дівчат швидко вивітрилися ілюзії. У нас були попечені обличчя, бувало каска розбивала ніс, але ніхто не біг нас жаліти. І це правильно. Тільки так можна в подальшому заслужити авторитет, побудувати успішну кар'єру.

Анастасія Шевченко, учениця гуртку "Майбутній кадет"

Я навчаюсь у школі №5 імені Романа Костянтиновича Рапія. Батьки мої мають цивільні спеціальності. Але мій дядя військовий. Він був призваний і нещодавно приїжджав у гості. Ми багато говорили поміж собою. Спілкування з ним і стало тим, що спонукало мене задуматися про вибір військової професії. Батьки, так як вони ніякого відношення до армії не мають, подумали що все це несерйозно. Але коли я записалася в гурток майбутнього кадета від організації "Маю честь", тоді усі зрозуміли, що я ніскільки не жартую. Батьки почали радити мані не поспішати і обдумати різні варіанти професій. Але мені хочеться стати військовим. В гурток я звернулася після того, як до нас в школу приходив запрошувати голова організації "Маю честь" Могилко Л.С.

І хоча я маю здебільш дівочі захоплення, граю на фортепіано, мені подобаються "чоловічі" спортивні ігри, люблю грати в міні-футбол, баскетбол. Раніше дівчат у гурток "Майбутній кадет" взагалі не набирали. Це тільки перший рік. Тут, на заняттях, мені все подобається. Особливо, коли працюємо зі справжньою зброєю. На жаль, поки що крім мене дівчат у гуртку немає. Спочатку я від цього ніяковіла, але тепер почуваю себе у колективі цілком впевнено - нормально спілкуємося, товаришуємо. Мене навіть обирали командиром відділення. На даний час мене приваблює професія військового психолога чи медика. Рід військ поки не обрала - авіація чи сухопутні. Але ж у мене ще попереду багато часу, думаю що встигну визначитися.

Підготував Андрій Міхєєв