«Поети повинні «отвєчать за базар», - такі слова сучасної української поетки, письменниці, борця за Україну Оксани Забужко прозвучали зимового вечора в Харкові. Так, вона знову у Харкові. Пані Оксана  «розшерешувала» Харків 13-, 14- і 15- грудня, напередодні шерехівського (Юрія Шевельова) дня народження, 17 грудня.

КНИГАРНЯ Є

Кореспонденту газети вдалось побувати на презентації нової книги Оксани Забужко «І знов я влізаю в танк...». Це нова збірка актуальної публіцистики. Це книга для тих, хто не уникає чесних відповідей на нагальні питання і переймається викликами, які ставить перед українцями сьогодення. Це ексклюзивний репортаж із гарячих точок інформаційного фронту, де триває боротьба з забуттям і байдужістю, які мало не коштували нам держави.

Презентація відбувалась у «Книгарні Є», крамниці української книги. Окрім продажу книг тут проводяться інтелектуальні зібрання, презентації, зустрічі з поетами, письменниками, психологами. Збирається молодь, щоб поспілкуватись про кіно, книги чи потренуватись з англійської. Тож у «Книгарні Є» не просто книги, там відбувається спілкування.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

14 грудня людей набилось як у рукавичку. Зустріч починалась о 18.30. Прийшла за півгодини... і не вгадала - всі місця зайняті, і бажаючі послухати Оксану Забужко вже заповнювали вільний простір у книгарні. За півгодини народу ще більше набилось, а я все ж знайшла собі місце для преси, та ще й познайомилась із харків'янками, які знають, бували і люблять Охтирку.

Відому письменницю Оксану Забужко представив публіці не менш відомий письменник, харків'янин Сергій Жадан. Модератором зустрічі виступала також відома критикеса Тетяна Трофіменко. Тетяна почала з покаяння свого до пані Оксани. Коли вона писала рецензію до «Музею покинутих секретів», писала про те, що наші мізки вже бомбардують, міста ще ні, але ж це неможливо, щоб у 20-му столітті це було можливим, у цивілізованому світі - це просто смішно. Тепер уже нам зовсім не смішно. Бо зараз бомбардують і міста, і мізки.

А потім мікрофон взяла Оксана. О, яка ж наша культова письменниця вибухова, емоційна, виразна! Вона почала з магії місця, згадувала харківський Майдан, згадувала розмови, які були актуальні тоді, ще раніше і тепер. Тоді були питання: «Як жити? І що в країні відбувається?». У спілкуванні зі студентами 13.05.2013 року у бібліотеці прозвучала фраза від молоді «Москва - це зараз неактуально», - згадує О.З. До якої міри молоді українці непідготовлені до розуміння моменту. Ми виростили покоління червоних шапочок. І ось вони повиростали і йдуть собі гуляти в ліс з піснями, пиріжками і зустрічають такого собі вовка... Я бачу таких шапочок у Європі, Америці. Люди, яких абсолютно не готували до того, що мало на них звалитися. А скільки претензій до мого покоління! Бо це ж ми їх виростили. Грудень 2013 року - Харківський Майдан - магічний момент, коли Харків проснувся і заявив про себе, і не пропустив ворога.

Інформаційна війна почалася років 15 тому, навіть набагато раніше. Коли 8.08 2013 почалася російсько-грузинська війна, стало ясно, ми - наступні. Тоді почула від одного політика «Все, Ялта кончилась!». Сценарій був спланований давно. Майдан, Крим, Донбас, війна... Але українці той сценарій поламали. Бо на Майдані зібрались не тисячі людей, там зібрались мільйони. Вони, кремлівські режисери, не очікували такого. Якби сталося по їхньому, то з Києва зробили б Грозний. Вони робили все, щоб ми самі себе звоювали, вони стравлювали і розділяли нас, Захід і Схід, вони хотіли, щоб ми сиділи вдома і боялись. Відбувався масовий вплив на мізки. «Невидимі чєловєчки» контролювали українські мізки. І не тільки українські. Ще в 2007 році весною в Німеччині до мене підійшли і запитали «Коли розпадеться Україна?».

2012 рік - переломний момент. Весна, перед Євро-2012. Фільм «Стадіон ненависті», Юля Тимошенко з синцями... В Європі дуже енергійна антиукраїнська політика - в Україні фашисти, ксенофоби, шаблезубі, катують, вбивають іновірців... І ця картинка по 7 разів на день.

ЦЕ МОЯ ПЕРСОНАЛЬНА ВІЙНА

І тоді я вступила в інформаційну війну. «No pasaran! Вони не пройдуть!» - О.З. читає свій диптих із 2008 року і ми відчуваємо, як мороз біжить по шкірі...
І з того часу, з 2012 року, основна частина творчості, роботи, життя, інтелектуальних ресурсів направлені на те, щоб стояти і волати «Вони не пройдуть!».

«І знову я влізаю в танк...» - позапланова книжка. Що робити письменникові в умовах 21 століття? Ми повинні виробити матрицю інтелектуального порятунку. Можливо ти не хочеш, але ти мусиш це робити. Ти можеш це зробити. Бо якщо ти мовчиш - ти колаборуєш, мовчання - це співучасть. Їх влаштовує твоє мовчання.

Я часто буваю у Маріуполі. Я бачу, що люди звикли жити в приреченому місті, ті що можуть там жити. Багато виїжджає. Там інформаційний терор. Харків - місто на протязі, поряд кордон, це відчувається, цей неспокій... Але в 2014 році ми відбилися, будучи неготовими, ми зламали їм сценарій. У нас не було ані стратегії, ані штабу, ані керівництва... На чому ми переламали цей бліц-криг? На інстинкті правди, на нашій природній чуйці».

Презентація тривала три години. Оксану слухали, їй аплодували, задавали питання, слухали відповіді і фотографувались на згадку.

А  мене дорогою додому не покидає фраза «місто на протязі...». Наша Охтирка - також на протязі... Треба читати, знати, перемагати.

Валерія Бакуліна