«Так-бо все в історії складено, що в ній, як і в житті матеріальнім, ніщо не пропадає».( Іван Багряний. «Маруся Богуславка»)

Знову Багряний? Так , знову він. Бо історія охтирчанки-майданівки, має пряме до нього відношення. Наталя Гузевата, про яку буде ця розповідь, належить до великого роду Лозов'ягіних. Її бабуся, Наталя Іллівна - двоюрідна сестра великого письменника Багряного(Лозов'ягіна). Так два моїх дослідження поєднались в одну історію.

НАТАЛЯ ГУЗЕВАТА народилася в Охтирці, навчалась у школі №3. В 2002 році стала студенткою Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, навчалась  на факультеті польської мови та літератури. Ще  в школі мріяла бути перекладачем і займалась перекладанням пісень з іноземних мов і вчителька Алла Юріївна Мірошниченко запропонувала їй вибрати слов'янську філологію. Наразі, Наталя працює в аспірантурі інституту філології Київського університету. По закінченню, планує викладати польську. Наразі, Наталя - менеджер інтернет-проектів на сайті «1+1-Медіа».

Про те, що Багряний - її родич, дізналася в школі. Коли вивчали біографію письменника, запитала у тата, чи бува не родич, а тато  підтвердив. «Ну родич, то й родич, це ж не моє досягнення», - поки що так сказала Наталя. Вона - реалістка, трішки скептик, а ще смілива, рішуча, відповідальна і активна дівчина. Ну а тепер, власне, її спогади про Майдан, який пройшов через її життя не просто так.

НА МАЙДАНІ

«Під час подій на Майдані ми з сестрою Світланою жили в Києві, на Лівому березі. Я пам'ятаю, як  все починалось. Коли  Янукович не підписав договір про асоціацію з ЄС, коли Мустафа запропонував «виходити на Майдан, попити чаю і щось вирішувати», спочатку було смішно. Я віднеслась до цього скептично. Чому? Була активним учасником Помаранчевої революції і просто вже втратила віру. Тому спостерігала на відстані. Та після подій 30 листопада, мій скептицизм зник не тільки в мене, а в усіх скептиків і в моїх рідних і друзів, і колег...  З того дня ми почали підтримувати Майдан. Ми, це моя сестра, мої рідні, друзі, колеги. Офіс нашої фірми ми використовували, як офіс для потреб Майдану
Чесно кажучи, я не люблю про це розповідати. Ми могли б зробити і досягти значно більше, але  був страх якийсь. І сьогодні в мене докори сумління перед батьками і дітьми загиблих на майдані, перед Небесною Сотнею...
Що ми робили? Наш офіс на Європейській площі. Після роботи я і мої колеги обов'язково заходили на Майдан, слухали, дізнавались, що потрібно, збирали гроші, закуповували ліки, теплий одяг, діставали дрова і підвозили на Майдан службовими машинами. У неділю зранку заварювали чай, наливали у великі термоси і несли нашим на барикади. Крім чаю готували ще й бульйони. І в неділю йшли на ВІЧЕ.
Добре запам'ятались ключові події на Майдані.
10 ГРУДНЯ. Ми ще вірили, що міліція стане на наш бік. Ми накупили шоколаду і пішли роздавати хлопцям ВВ-шникам, які сиділи в автобусах. А потім вони пішли на штурм. Так прикро було, що вони нас не підтримали. В той день ми дуже переживали за нашого керівника офісу Костю, він там був у протистояннях.
18 ЛЮТОГО, Зранку ще нічого не передрікало біди. А ввечері - вже заворушення, перші вбиті... Ми сиділи спочатку вдома, спостерігали, було дуже страшно бачити те, що показували по телевізору. Твоє місто -  в ньому вибухи, в ньому війна, вбивають людей, страшно. І я сказала сестрі: «Давай щось робити!». Поряд з нами Греко-Католицький Собор. І туди також привозили поранених. Ми взяли з дому теплі ковдри, віднесли туди.  Прочитала на ФБ, що в лікарні привозять поранених. А в лікарнях небезпечно. Поранених багато. Ми зв'язались із інформаційною майданівською службою, сказали, що можемо взяти когось додому. Нам привезли хлопця , якого побили в Маріїнському парку тітушки в наметах. Гришу привезли з усіма ліками, крапельницями, фізрозчинами.  А ми не знали, як це все треба робити. Так і не наважились ставити крапельниці. Гришини синці  посходили і рани вже заживали,  22 лютого він знову поїхав на Майдан до своїх. Йому хотілось «виру подій». Ми не відпускали, та він нас і не слухав, поїхав. Та й ми не могли сидіти на місці. Дізнавались, яких ліків потребують лікарні для майданівців, і по списку купували і везли куди треба. З Лівого берега на Чернігівську, наприклад, у лікарню Швидкої Допомоги. Коли була потреба, ми сиділи в тій лікарні, старались, хоч якось, хоч чимось допомогти.  Знову і знову думаю, може варто було би бути там, на Майдані?»

ЗНАЧЕННЯ МАЙДАНУ
«Про значення Революції Гідності думаю так. Майдан змінив українців, показав. Що позиція «моя хата скраю - перший ворога зустрічаю!». Україна - велика нація, велика сила, коли ми об'єднані і в нас є велика ідея. Майдан навчив нас, коли пролунає клич - ми всі підтягуємось і ми можемо звернути гори. Сьогодення показало, як народилось і існує волонтерство. Майдан  показав, що починати треба із себе, в першу чергу. Починати зміни треба із себе особисто: не смітити, не порушувати правила дорожнього руху, не порушувати закон, не давати хабарі. Не треба чекати, що Петро Порошенко щось змінить, ні, так не дочекаємось. Я живу за новими правилами. І рекомендує жити так своїм друзям і знайомим. Україна - це ми».
 

ЗМІНИ В ОСОБИСТОМУ ЖИТТІ

Майдан змінив не тільки свідомість Наталі і Світлани Гузеватих, він кардинально змінив і їхнє особисте життя. Світлана ще до подій Революції Гідності 4 роки зустрічалась із хлопцем із Донецька, футболістом «Нафтовика».
« Коли почався Майдан ми їздили Донецьк гостювати, там сміялися, що ні до чого Майдан не приведе. А ,взагалі, тема ця була табу, бо приводила до суперечок. І ми її уникали. Події розвивались, і в Донецьку був референдум. І футболіст  говорив: « Ми хотим в Россию. Ми всей семьей ходили на референдум». А коли почалась війна, він заявив «Ти принесла в мой дом войну». Так закінчилось кохання, так закінчились стосунки. А зараз ця сімейка, яка з гордістю ходила на референдум благополучно живе під Києвом, має свою адвокатську контору, діти ходять в українську школу. Вони пристосувались, переодяглись в правильні кольори та й існують собі далі. А Світлана познайомилась з іншим хлопцем, Андрієм, і разом живуть у Львові. Світлана працює в естонсько-фінській фірмі перекладачем і керує українським офісом від цієї фірми.

«Історія все розставить на свої місця»,- резюмує Наталя Гузевата, наче повторює думки свого мудрого предка письменника Івана Багряного.

 А в житті самої Наталі з'явився ВІКТОР. Йому ще тільки 5 місяців. А з'явився малюк завдяки Майдану. Впродовж Революції, впродовж зимових буднів, дівчата Гузеваті опікувались і допомагали тернопілянам, намет із цього міста був їхнім підшефним. Вони прали, носили  туди теплі речі, продукти, ліки. Допомагали, як могли. Там Наталка познайомилась із Сергієм із міста Чортків. Їздили в гості до батьків, через рік одружилися. Коли народився син, вирішили назвати його в честь своїх батьків. Тепер в цих родинах є ще один ВІКТОР! ПЕРЕМОЖЕЦЬ - саме таке значення цього імені.

Ну і, звичайно, ми не можемо не згадати про батьків наших героїнь. Віктор і Лариса Гузеваті також підтримували Майдан - Їздили туди, допомагали грошима, речами. Коли були на Майдані в грудні 2013-го, цікаво було, а як і хто там у Маріїнському парку. Пішли на екскурсію зі своїми українськими символами. На вході гвардієць із Буковини, він їм порекомендував зняти українські символи, «так буде краще для вашої безпеки». І що ж наші екскурсанти там побачили? «Засраний» (вибачте) парк, водка, сміття. А 22-23 лютого ходили туди те сміття прибирати. Янукович втік, а після «товаріщей» треба прибрати...
Батьки постійно були на зв'язку зі своїми доньками. Правда, доньки не все їм розповідали. Бо батьки ж будуть переживати. Батьки думали, що дівчата сидять у квартирі, а вони в той час були на Майдані. А 18 лютого 2014-го мама Лариса  чує таке по телефону: «Мамо, у нас тут  поранені є... Мамо, а як ставити крапельниці?..». Далі ви знаєте. Дякувати Богові, наші майданівці залишились живі. Правда, ми багато ще чого не знаємо.
 

ПРО ОХТИРКУ

«В Охтирці до всього ставляться неоднозначно. Після Революції Гідності поняття «українець» входить в моду. Навіть у східних областях, в Харкові, наприклад. В Охтирці, на жаль, цього не відбувається. Мої друзі з дітьми переходять принципово на українську. А в Охтирці, навпаки. Наче не розуміють значення мови в нашому житті. В багатьох просто немає розуміння українськості», - так думає Наталя Гузевата.

 І правильно думає. Бо все в житті має значення.  Мову свого народу треба не тільки знати, а й розмовляти нею. Так, як і історію своєї країни треба знати. І вчити, і переказувати дітям, а то ж як бачите, не знаємо, не робимо висновків, і тоді знову все повторюється - знову війна, тепер ворог  зі Сходу, і війна ще триває, і щодня гинуть українські воїни і прості люди ...

 Валерія Бакуліна