Як стати чемпіоном? Або шлях до себе
Автор ГородА   
24.10.2016 г.

«Спортсмен, учитель фізкультури Охтирської ЗОШ №1, тренер клубу «Легіон», депутат міської ради В'ячеслав Копил вкотре прославив наше місто.

9-10 вересня у Глазго (Шотландія) відбувся Чемпіонат Світу з карате JKS. У складі збірної команди України виступив і наш земляк. В упертій боротьбі В'ячеслав Копил виборов срібну медаль змагань», - така коротка інформація про охтирського чемпіона з'явилась на першій сторінці нашої газети місяць тому.

 Як стати чемпіоном? - вирішила я дізнатись у самого чемпіона. І ось наша зустріч відбулася. На спортивному майданчику школи №1, на перерві між уроками, В'ячеслав поділився своїми спогадами, реаліями, планами та роздумами.

Твій шлях до успіху. З чого все почалося?

З дитинства я любив спорт. А карате почав займатися з 10 років. Чому саме карате? У 1996 році у старій «Славні» діяло багато спортивних секцій. Карате набувало популярності, можна сказати, перший «бум» в Охтирці. І ми з друзями вирішили спробувати зайнятись цим видом спорту. Пішли, записались, нас було п'ятеро. Через півроку тренувань із п'яти я продовжував один.
Ну а тепер про шлях: 1997 рік - 3 місце на чемпіонаті Охтирки. Це було моє перше серйозне змагання. Це був пік карате в Сумській області. До нас приїздили зі всієї Сумщини і Харкова. Далі неодноразово ставав призером обласних змагань. У 14 років - у мене вже чорний пояс, вдалось його здобути за 4 роки. У 15 років, це 2000 рік, став призером міжнародних змагань і Чемпіоном України. Мені подобалось боротись і перемагати. Під час виступу виникав азарт боротьби.

 Хто твій перший вчитель, тобто тренер по карате?

Олександр ПАНТЮХ - мій перший вчитель. І я йому дуже вдячний за те, що передав мені любов до спорту, до бойового мистецтва. Вчитель давав нам навантаження по максимуму. Я вдячний йому за формування мене як особистості. Саме Олександр Пантюх дав зрозуміти, що таке СИЛА ВОЛІ, і щоб чогось досягти у спорті, і взагалі, у житті - треба трудитись, трудитись, трудитись... постійно і напружено. Потім моїми тренерами були В'ячеслав НЕСТЕРЕНКО і Олександр ТІТЕНКОВ. Їм також вдячний за науку.

 Після закінчення школи, незважаючи на свої досягнення, на любов до спорту ти вибираєш ХНУРЕ. Що це тобі дало?

Так після школи я поїхав до Харкова і подав документи в університет радіоелектроніки. Послухався батьків і отримав першу професію - «інженер автоматичних систем». Але за час навчання у цьому ВУЗі спорту я не покидав. А продовжував займатись карате, став капітаном збірної команди ХНУРЕ по карате. У 2005-ому став МСУ (майстер спорту України). 2007-2009 роки - був тренером в інституті. Тренував дітей і студентів у клубі харківської обласної федерації карате.

Ти все ж таки маєш вищу спортивну освіту?

Так. Після ХНУРЕ, я закінчив магістратуру у ХНАФ (академії фізкультури), по спеціальністю «олімпійський і професіональний спорт». Це моє життя, мій сенс.

Ти в збірній команді України? Як це відбулося?

Все дуже просто, як у математиці. Я став членом збірної України у 2009 році за конкретні досягнення у карате, участь у двох міжнародних турнірах, де займав призові 1 та 2 місця. У 2011-ому здобув 1 місце на Кубку світу і отримав звання Майстер спорту України міжнародного класу. Щоб залишатись у збірній, потрібно постійно розвиватись і приймати участь у змаганнях, мати конкретні досягнення.

Твоя основна робота зараз?

З 2010 року працюю в школі №1 вчителем фізкультури і тренером по карате. Готуємось до змагань. В суботу їдемо на Кубок області  у Харків. Ми постійно туди їздимо, це престижні змагання, учасники із Запоріжжя, Сум, інших великих міст України. В Охтирській асоціації карате приблизно 120 дітей. Також підтримую зв'язки з Харківською асоціацією карате.

Твоє кредо по життю?

Ставити мету і досягати її, незважаючи на перешкоди.

Яка зараз мета?

Стати МС міжнародного класу. А ще, заслуженим тренером України. Я дуже вдячний своїм батькам за підтримку. Якби не батьки, я не став би, можливо, ким став.

Ти маєш родину -  дружину, сина. Ти ще й депутат. Як розділяєш це по місцях значимості.

На 1-ому місці - моя сім'я, моя Ірина і 4-річний Арсен. На 2-ому - спортивна кар'єра. На 3-ому - громадська діяльність.

Твій релакс?

Пікніки із своєю сім'єю на околицях нашої Охтирки, любимо ліс. Підходить і прогулянка по центру міста, відпочинок у якійсь затишній кав'ярні, в Охтирці такі є.

Найприємніша мить у твоєму житті?

Народження сина Арсена.  

 А коли грає гімн України і піднімається наш прапор - які відчуття?

Це неможливо пояснити словами. Це всередині щось відбувається, у твоєму тілі трепет... І почуття відповідальності за країну.

Твої турніри, змагання - це можливість побачити всю Україну і світ.Із твоїх попередніх «мандрів», які відкриття по країнах?

Дуже подобається Шотландія. Я там уже вдруге. В 2011-му були змагання в Едінбурзі, буквально кроку не вистачило до перемоги. ГЛАЗГО - це історичні цінності, це середньовічні замки. Це атмосфера, в якій люди просто живуть і насолоджуються життям. Особливо помітні - умови життя для інвалідів. Всі умови для нормального життя інвалідам. Це дуже помітно в порівнянні з Україною. Це називається соціальні стандарти.
Дуже вразила ЯПОНІЯ. Це зовсім інша планета. Якщо Україну можна якось порівнювати з Європою, то в Японії інший світ, в якому змішались природа, храми, мегаполіс. Країна, яка немає своїх природних ресурсів - стоїть по економічному розвитку на першому місці. Японці досягли всього своїм розумом. І це вражає. Японія це постійне здивування. Там не відрізниш школу від інституту.

  Що таке карате?

«ПОРОЖНЯ РУКА» - з японської. Карате - це бойове мистецтво, що  розвинулось з рукопашного китайського бойового мистецтва. Засновник карате - ЧІГІН ФУНАКОШІ - японець з китайським корінням змінив значення ієрогліфа, і змінив значення. А приставка «ДО» після слова карате несе численні значення, означає «дорогу», «стежку», «напрям», одним словом «ШЛЯХ». Тому бойові мистецтва, зокрема, КАРАТЕ-ДО - це не тільки прийоми бою, а також несуть духовний елемент. Це більше ніж шлях порожньої руки.

 І про це ти розповідаєш своїм вихованцям?

Звичайно. Теорія - обов'язково, спілкування з дітьми - це першоджерела карате. Спілкуємось скрізь: в автобусі, на тренуваннях, по дорозі... Карате-до знову набуває популярності. Карате формує дисципліну, діти стають сильнішими, участь у змаганнях - формує впевненість у собі, вчать не боятися відстоювати честь міста і країни на Всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Карате -  це формування особистості. І це важливо сьогодні і завжди.

 

Дякую за спілкування, за перемоги для міста.

Валерія Бакуліна