Юні екскурсоводи та краєзнавці оживили забуті стежки
Автор ГородА   
26.09.2016 г.
Image«І хто  спланував це місто!.. Маловідоме, а, може. Й взагалі невідоме в світі, воно ось розпросторилося на землі й існує, ще й вражає якоюсь оригінальною спланованістю, сказати б символікою тієї спланованості, якимсь своїм таємничим смислом, як загадковий ієрогліф...» («Маруся Богуславка». Іван Багряний)

В неділю, 18 вересня, ми розгадували ієрогліфи долі Багряного разом із символікою міста Нашого. Ми - це вихованці двох гуртків: юних екскурсоводів та історичного краєзнавства: Аміна Пилипенко, Роміо Богдан, Анастасія Саєнко, Пауліна Піскурьова, Федір Чернов, Ірина Гармаш, Ганна Череда, Марина Козодав, Артем Ткаченко, Валерія Хацько, Анна Ковальчук, Богдан Фесенко, Яна Мірошниченко, керівник  Галина Ольжинська та кореспондент  газети.
Місце зустрічі змінити не можна, Грабовського, 61. Тож, о 10-й, всі були на місці. І почали «оживляти» маршрут «Багрянівськими стежинами», який  малий Іван проходив щодня з дитинства. А проходячи повз доленосні багрянівські об'єкти, знайомились конкретніше, «як, що, де, коли?». Підказками нам були багрянівські тексти. Уривки з його романів: «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою», «Маруся Богуславка». Про Охтирку знають усі, хто читав його романи, відомі всьому цивілізованому світові...

Нашу мандрівку можна умовно розділити на три частини: вулиця Грабовського-Покровський собор; вулиця Незалежності; Успенський собор-гімназія.

ВУЛИЦЯ ГРАБОВСЬКОГО,61

«Тут народився і жив великий українець Іван Багряний, - починає нашу екскурсію керівник Галина Олександрівна. Коротку біографію розповідають Ірина та Валерія, їм допомагає Богдан. «Ми заблокували дорогу», - хтось зауважує. Машини їдуть по вулиці Грабовського, провулку Багряного і далі, далі... А так і буде надалі, тому що наші екскурсії це тільки початок. Будинок Багряного «мовчить» (поки що). Господарі де, невідомо, ми їх не турбували  цього разу. Просто роздивлялись, а цікаво б уявити, як І.Б. складав «Скельку», «Чорні силуети», «АVE MARIA», а ще різні вірші, статті та поеми: «Вандея», «Гутенберг», «Ода до Сталіна». Уявити, подивитись на вулицю з його вікна, походити по траві і стежкою до соняхів у дворі...
І наче підслухавши мої думки, Аня Ковальчук говорить: «Нам потрібен  літературний музей в садибі Багряного. Як це можна зробити?..». По вулиці Грабовського, колишній Нижньокотелевській та по прилеглим до неї перевалкам і досі живуть нащадки тих, з кого Багряний створював прообрази своїх героїв. Наприклад  «Масєка». І ось видніються куполи Покровського собору, «...і злітають у височінь стрижі...». Заходимо  у двір собору й роздивляємось фрески, Аня Ковальчук читає уривки про янголів та ягняток, про Авраама та Ісаака. Тут є над чим поміркувати, біблійні сюжети  актуальні і дотепер: «Чому хтось усе поперекручував? Чому й досі убивають?..»

ВУЛИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

В часи Багряного ця вулиця була Бульварною та бульваром Шевченка, а після війни - Сталіна. При нашій пам'яті була Жовтневою. І ось, нарешті, стала вулицею Незалежності. Нарешті ідеї Багряного здійснюються. Поки що в назвах вулиць. Підходимо до відділу поліції. Маємо намір подивитись на приміщення відділку міліції, в якому добу сидів Багряний (Андрій Чумак «Сад Гетсиманський»), намагаючись вгадати, хто ж його зрадив? Та подивитись  нам поки що не дозволяють. Ну що ж до наступного разу. Нащадки Багряного бо хочуть знати свою історію, хто їм заперечить? Поки що Федір Чернов ділиться інформацією про початок трудової діяльності Івана Лозов'ягіна політ інструктором в Охтирській міліції.
Заходимо в музей. Там поки що скромний куточок з речами і  матеріалами І.Б. Нема ні портрета, ні газети «Голос Охтирщини». До ювілею у краєзнавчому музеї,  я так думаю, можна показати більше. Невже нічого? Виставка про Никанора Онацького якісно доповнює про часи в які жили й творили наші видатні земляки.
І ось доленосна друкарня. Артем Ткаченко поділився цікавою інформацією про «батька САМвидаву» Івана Багряного, який у 1924 році самотужки видав свою збірку оповідань «Чорні силуети», а в 1929-ому - «АVE MARIA». Я так думаю, про це повинна свідчити табличка «Всім бунтарям і протестантам, всім, хто народився рабом - і не хоче бути ним, всім скривдженим, і зборканим, і своїй бідній матері крик свого серця присвячую» («АVE MARIA»). Що дописував у газеті «Голос Охтирщини» в період окупації Іван Багряний і чому перестав співпрацювати з виданням і пішов працювати декоратором у театр? Про це проінформувала Яна Мірошниченко. А в театрі сьогодні «Мастер і Маргарита» по Булгакову, ще й не зрозуміло чий театр? А чому до багрянівського ювілею не поставити «Марусю Богуславку», яку колись  ставили на сцені 2-го робітничо-селянського театру (сучасного РБК)? Ну це так роздуми по дорозі.
Йдемо далі до річки Чорної (Охтирки), «яка тече вічно і невпинно», і коли Рома зачитує якою була та як розливалась по весні наша річка, і як діти ловили в'юнів корзинами, уявляємо і поринаємо у наше минуле. Наступного разу Рома пообіцяв розповісти бабусині спогади про річку. Цікаво. «І все це місто Наше!»,- закінчує розповідь Роміо і вказує нам дорогу до Успенського собору.

УСПЕНСЬКИЙ СОБОР - ГІМНАЗІЯ

Стоїмо на святому місті, де стояла козацька церква Успіння Божої Матері - перший собор в Охтирці. Церква була зруйнована в 30-х роках, а Успенська дзвіниця в 1971 році. А нам просто знову приходиться уявляти з допомогою Ганни Череди та Марини Козодав як воно: «Коли злізти на Успенську дзвіницю і висунути голову ... то можна побачити все місто, як на долоні...». Зайшли в діючу українську церкву і о. Андрій розповів історію про Успенську церкву, показав ікони, які збереглися і ... благословив учнів на подальші відкриття і сказав такі слова: «Розповідайте про Багряного і про Охтирку так, як ви б розповідали про своїх рідних - з гордістю і пошаною. Бо це так і є насправді».
І нарешті ми дійшли до школи, в якій навчався майбутній Геній. Заходимо у двір гімназії, височенні дерева, затишок, порядок, ось тільки історично-архітектурна пам'ятка - гімназія двері нам не відкриє, ремонт занадто затягнувся. Юний екскурсовод  Пауліна Піскурьова читає про гімназію, і які видатні літератори, крім Багряного, починали тут свій шлях: Борис Антоненко-Давидович, Микола Хвильовий, Микола Зеров. Наша екскурсія закінчилась оглядинами візитівки міста Нашого - будинку з колонами. Ідеї, ідеї, ідеї...

І це тільки початок. Відкриваючи Багряного, відкриваємо історію міста Нашого.

«...Благословен цей день і час, - тут є нам що робити»,  - пророчі слова нашого Багряного таки пророчі.

Валерія Бакуліна