З Вадимом Косарєвим ми познайомились на Майдані у січні 2014-го року. І це вже в минулому. В реаліях - війна з російським окупантом... називається АТО.  Колись  це буде історією. Колись...  А поки що продовжуємо знайомити вас, шановні читачі, з тими, хто сьогодні на фронті, хто захищає наш спокій, мир і тишу в наших містах.

Один із них - Вадим Косарєв, 32 роки, охтирчанин,  український поет. Наше спілкування відбулося в соцмережі.

- Вадим, я знаю, що ти пішов добровольцем? За станом здоров'я міг би не йти. чому прийняв таке рішення?

- ... Завершився Майдан. Перемога над режимом вселяла в душі кожного українця неабиякі надії та амбіції. Та ейфорія тривала недовго. ЇЇ усипили події всім нам відомі: Крим, Донбас. Бойові сутички на Сході, ніхто не був готовий до такого перебігу подій, бо надто складно було усвідомити таке. Але нам потрібно було щось робити. Пішли перші добровольці, наші хлопці. Реально тепер можу зрозуміти, як їм тоді складно було: ані конкретної злагодженості, ані нормальної підтримки від влади. Пішли жертви... Багато жертв... Сумна звістка про загибель під Горлівкою Вадима Кутового, мого друга і сусіда, з яким майже всі дитячі та юнацькі роки програли у футбол... Потім Руслан Білан і наступні... Дійсно страшно. Я просто не міг не піти. Деякі знайомі спиняли. Говорили «навіщо воно тобі?». Та все ж, як розпочав - то завершуй. А початком був Майдан. До того ж, уже пішов добровольцем, вже служив мій дядько Володимир Лисенко, а ми ж із ним разом пройшли Майдан. Зібравшись морально, пішов і я у військомат.

- Як і де проходить твоя служба в зоні АТО?

- Після навчань у Десні, у ВЧ, на Київщині, у вересні минулого року нас відправили в район Волновахи Донецької області. Там ми й досі. Як проходить служба? Говорити про військові будні - це якось неправильно, бо війна триває. Тому можу сказати одне - ми стоїмо на своїй землі. Ми її захищаємо. Ми тут одна сім'я. Знаємо все один про одного. Знаємо можливості, настрій, майбутні кроки, навіть без слів. Наш успіх у порозумінні, в одній меті. Все у нас буде добре, згодом. А поки що втрачаємо своїх людей. На жаль, наш взвод втратив одного патріота. Це Руслан Тронько. Він мій ровесник. Нехай земля йому буде пухом...

- Твоя сім'я -твої побратими. Звідки хлопці?

- Я служу в 43-ій артилерійській бригаді великої потужності. Поряд зі мною хлопці з різних міст і сіл України. Із Донбасу також є. Найменшому бійцю - 22, найстаршому - 49.  «Живчик» із Маріуполя, йому 23. «Румун» має вже 49 років. Родом із нині окупованої території Донбасу. У 2014 році його будинок зрівняв з землею російський танк. Людина залишилась без нічого, вирішив воювати з окупантами. Тому він сьогодні з нами. З цими хлопцями приємно спілкуватись, бо ми - однодумці. Ми - збірна України, на жаль, не по футболу... Хлопці 4-ої хвилі мобілізації вже вдома. Часто телефонують, підтримують, не забувають. Не обходиться без аватарів. Але то така справа... Кожному - своє. Таких наступного дня відправляють назад, у місце розташування ВЧ.

- Які настрої у місцевих?

- Знаю, що майже у всіх місцевих є перепустки на окуповану територію. Вони їздять туди і бачать усе. Бачать, як там, як тут. Не треба ходити до ворожки - вони нас підтримують. Але дуже втомилися чекати. Докоряють владу у затягуванні конфлікту. Тому думка одна - ця війна комусь вигідна. Крапка.

- Всім відомо про волонтерську допомогу армії. Вадим, розкажи про допомогу охтирчан та інших українців?  

- В першу чергу хочу подякувати Охтирську ЗОШ №8 за неодноразову допомогу. Знаєте, як приємно отримати листівку, в якій слова подяки і вітання. Це дуже важливо. Уявляю, як малеча не одну годину старається, щоб виготовити листівку, вишиванку чи оберіг якийсь. Вчителі молодці, що організовують такі передачі, тим самим виховують патріотів. Ми спокійні за наше майбутнє покоління.

До нас неодноразово приїздили волонтери з усіх куточків України і навіть з української діаспори, з Чикаго. До нас приїздили з підтримкою співаки, поети, актори театру, журналісти. Так познайомився зі співаком-патріотом Борисом Севастьяновим і молодою талановитою поетесою з Тернополя - Вікторією Дикобраз. З ними по цей час спілкуємось в мережі. Востаннє, на Великдень,  приїздили волонтери із Черкас. Привезли продукти харчування до свята, сувеніри та обереги, зроблені власноруч дітьми тамтешньої школи-інтернату. Тому велика подяка всім волонтерам, які нам допомагають.

- Як народжуються вірші?

- Поезія... Натхнення приходить періодично. Мабуть, після фіксації та переробки у мізках певної інформації. І настрій також має значення. Часто пишу вночі. Коли є можливість. Орієнтир іде на воєнну тематику. Ну і любовна також не відстає. Куди ж їй діватись? Ще раніше планував завершення своєї третьої поетичної збірки «Генератор підсвідомості», над якою почав працювати в кінці 2011- початок 2012 років. То вже бачу, що план свій перевиконав. Наприкінці  року  «Генератор підсвідомості» побачить світ, як би там не було.

Взагалі, для поезії основним пріоритетом є тиша. Наперед відкрию мою таємницю - наступна четверта збірка буде називатись «Зроблено у тиші».

- Думки про майбутнє України?

- Хочеться, дуже хочеться аби скоріше настав мир на нашій землі, спокій, тиша... Ми всі при такому розрахунку зможемо зробити багато чого. Було би бажання.

- Коли закінчиться війна, чим будеш займатись?

- Знаєте плани, мрії - це особиста справа кожного. Давайте завершимо цю кров'яну нісенітницю спочатку. Плани на майбутнє є. Бажання й амбіції також є. Складнощі тимчасові, як і все довкола. Як і ми з вами - тимчасові. Потрібно про це пам'ятати. Побільше подарунків. Побільше посмішок. Побільше обіймів.

Спілкувалася Валерія Бакуліна

НАС ЗАВТРА МОЖЕ ВЖЕ НЕ БУТИ

Нас завтра може вже не бути -
Немає виходу ніде...
Прикида снігом щедрий Лютий -
Лиш Квітень докази знайде...

Можливо, бачимось востаннє -
вір, чи не вір очам своїм ...
Задай болюче запитання -
Тобі, як брату відповім...

Нас завтра може вже не бути -
немає виходу ніде...
Прикида снігом щедрий Лютий -
лиш Квітень докази знайде.

23.02.2016р. 01.30 Донецька обл..

СЮРПРИЗІВ НЕ БУДЕ

Прицільно щоночі
прострілює очі
Зоря із екрану вікна,напевно, зі злості, 
бо третій рік поспіль
Надворі триває війна...

Під цим небокраєм
Життя протікає
Далеко від рідних, близьких...
А ті, що додому
Не прийдуть крізь кому -
Ох, скільки їх, скільки таких...

Сюрпризів не буде -
Мене знов розбудить
Зоря із екрану вікна...
Примруживши очі, Під ніс пробурмочу -
Дістала ця клята війна...

23.03.2016р. 20.50 Донецька обл..

ГЕРОЇ ТЕМНИХ БАРИКАД

Привіт, герої темних барикад!
Пишаюсь вами днями та ночами.
З піснями на Майданівський парад
Шуруєте сердечні тисячами.

Ось тільки ви забули головне, 
Точніше, не бажаєте згадати:
Свобода просто так вама не мигне -
За неї в «Зоні» борються солдати.

Агов, герої темних барикад!
Іде війна! Майдан заснув у тиші...
Давали ж клятви, бились об заклад!..
І що тепер? Ховаєтесь, як миші...

31.03.2016р. 08.00 Донецька обл..