Березень багатий на мистецькі свята. По-перше - це шевченківські дні, потім День Поезії, а на завершення - День Театру. Місто Наше наповнене поетами, музикантами, художниками, акторами, одним словом, митцями. А як стають професіоналами, як відкрити талант у собі чи у своєму вихованці та як зберегти наші національні традиції? Світ творчості не має кордонів, він вільний, як потужний потік, що бере силу із свого джерела і несеться собі стрімко і впевнено по всьому світу... І сьогодні про справжнє українське мистецтво розповість нам наша гордість - кобзар Андрій Міцай.
Нагадаю, що перша наша зустріч відбулася півроку тому. Андрій розповів як Надія Олександрівна Шандиба відкрила його талант, як він потрапив до коледжу кобзарського мистецтва, познайомив нас із кобзою, бандурою і з кобзарськими традиціями. І ось юнак уже закінчує своє навчання в цьому закладі. Як пройшов останній рік навчання, що особливого в місці його проживання, і про мистецтво, взагалі ми дізнавались у Андрія.
- Андрію, коли ми востаннє бачились, в кінці серпня 2015-го, це було напередодні навчального року, ти сказав, що вже втомився відпочивати і хочеш грати. Чого ти навчився і досяг на 5-ому курсі?
- Оскільки в нашому коледжі готують спеціалістів - вчителів музики та кобзарського мистецтва, музичних керівників, то, звичайно, ми повинні навчитися викладати в школі. Наша практика проходить у загальноосвітній школі. Я дуже добре пам'ятаю свій перший урок. Спочатку було трішки складно, потрібно знайти підхід до дітей, щоб легше було з ними працювати. Якщо цього не відбудеться, то урок буде провалено, діти можуть і не слухати, а дітям треба показати, що я вчитель і друг одночасно. Дякувати Богові, в мене вийшло. Урок я провів на відмінно. Мій викладач по методиці - Купава Василівна ( її батьки Литвини - засновники закладу) дуже хвилювалась, як я проведу урок. Чесно кажучи, не так то й просто. Я готувався до уроку впродовж тижня. Пам'ятаю той момент, коли вийшов після уроку - видихнув і як камінь з душі звалився. Але я був дуже щасливий. Наступний урок також пройшов вдало. Я зрозумів, що це мені подобається. Тепер я знаю, щоб провести гарно урок - треба докласти багато зусиль, знань, старання і недоспаних ночей. Але це все варте того. В планах є провести урок в Охтирці.
- Ти хотів навчитися грати на цимбалах і опанувати торбан. Вдалось?
- На торбані вміють грати одиниці. Професор Володимир Кушпет (колишній керівник гурту «Кобза») працює над відновленням гри на торбані. ТОРБАН - дуже рідкісний інструмент, бажання вивчитись грати на ньому є. ЦИМБАЛИ - це гуцульський інструмент і в нього дуже цікава історія. Ми граємо на цимбалах суто гуцульські твори і вони мені подобаються тим, що в них мало суму. Цимбали - це загадка. Я почав грати на цимбалах випадково (?), як і на бандурі. Спочатку навіть не знав, що за інструмент такий, потім у наш коледж приїхав викладач, і я попався йому на очі, запропонував спробувати і з того часу продовжую вчитися.
- Що особливого в твоєму коледжі?
- СТРІТІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ КОБЗАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА - єдиний в Україні і всьому світі заклад, в якому викладають кобзарство. До того як заклад перейменували в коледж, він просто був вищою педагогічною школою кобзарського мистецтва. В нашому коледжі вивчають суто національний український інструмент - бандуру, можна навчитися грати на старосвітських етнічних інструментах: старосвітська бандура, кобза, торбан, а ще - цимбали, сопілка, фортепіано.
КОБЗАР - це український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передовими співаками. Українські традиції у формі історичних пісень, дум, а також казок та переказів, супроводжувались грою на кобзі або на бандурі. У своїй творчості кобзарі утверджують дух українського народу.
БАНДУРА - це гордість України і про неї треба знати, бо ми українці. Бандура інструмент дуже давній і цікавий, походить десь із 15-16 століття від старосвітських інструментів. У Тараса Григоровича Шевченка була кобза, він виконував на ній пісні, псалми, думи. Говорять, що її часто плутають із лютнею, бо вони схожі. Козак Мамай на картинах зображений з кобзою. У татарів існує кобзо подібний інструмент - кобуз. Сьогодні відбувається відродження українського стародавнього мистецтва і бандура стає популярною. Популярною її роблять сучасні музиканти, наприклад, гурт «ШПИЛЯСТІ КОБЗАРІ». Ці хлопці всі, у свій час, навчались у нашому коледжі. І вони є гордістю нашої школи. Це колектив із шести молодих музикантів та завзятих бандуристів, що у стилі «музикальний шарж» виконують авторські пісні, інструментальні твори, cover-версії світових хітів та українських народних пісень у сучасному форматі. І викладачі - також відомі музиканти - Володимир Кушпет, Мирослав Цуприк та Микола Воловоденко. І головне, що мета коледжу - це відродження кобзарських традицій. Засновниками були заслужений артист України - ВАСИЛЬ ЛИТВИН, письменники БОРИС ОЛІЙНИК та ОЛЕСЬ БЕРДНИК. Школа готує співаків-бандуристів, майстрів кобзарського мистецтва та викладачів музики. На початку свого існування, це був 1989 рік, у школі навчались тільки юнаки, тепер тут навчаються і дівчата. Більшість вихованців коледжу є солістами у провідних мистецьких колективах Києва.
- Батьки запитають, а де ж знайдуть роботу наші діти після закінчення коледжу, бо всі ж не стануть солістами?
- Це не проблема, музикант завжди може знайти собі роботу. Наші випускники грають у державній капелі бандуристів і в заслужених хорах України. В перших рядах - випускники нашого коледжу, бо вони найсильніші і найталановитіші.
- А чому коледж не в Києві?
- Я теж спочатку так думав, чому не в столиці, а селі СТРІТІВКА, що поблизу Києва. А коли вже почав навчатися і познайомився з місцевістю, зрозумів, що село для кобзарів краще ніж місто. Тут можна спокійно вчитися, тут чисте і свіже повітря. Місцевість дуже мальовнича, краєвиди дуже схожі на Західну Україну і цим Стрітівка унікальна, єдине таке село у Київській області, у Кагарлицькому районі. Тут є природний заповідник. Наш заклад має гарний гуртожиток, де живе велика єдина студентська родина. Приїздіть до нас і самі все побачите.
- Що плануєш робити після коледжу?
- Мрію поступити в Київську консерваторію ім.Чайковського. Знаю, що це нелегко, готуюсь з усіх сил. У цьому бажанні мене підтримують рідні, друзі і моя перша вчителька Надія Олександрівна і Охтирська музична школа. Надіюсь на Бога і на себе. Планую працювати в нашому коледжі викладачем по бандурі. З кожним наступним днем відчуваю, що починається доросле життя.
Поспілкувавшись з Андрієм, я ще раз упевнилась у тому, що випадковостей не буває, все закономірно і Бог допомагає тим, хто займається своєю справою. В Андрія все вийде.
Однозначно, у селі Стрітівка зароджується справжній український дух. Колишня влада боялася, щоб кобзарі не пробудили в народі козацький ген. У 30-х роках минулого століття кобзарів хотіли знищити. Та виявляється, козацький ген знищити неможливо. Наприкінці, 20 століття Київський Кобзарський Цех почав відроджувати КОБЗАРСТВО. І одним із кобзарів, носіїв кобзарства є наш земляк - АНДРІЙ МІЦАЙ.
Спілкувалася Валерія Бакуліна