АНДРІЙ МІЦАЙ молодий талановитий музикант, грає на 4-х музикальних інструментах. Мріє виступати на великій сцені. 

Він народився 7 липня 1996 року в м.Охтирка . Закінчив середню школу №4 та музичну школу по класу бандури. Зараз навчається в Стрітівському педагогічному коледжі кобзарського мистецтва.

«Бандура – це моя друга половина. Я не уявляю свого життя без бандури і без музики», - говорить сьогодні Андрій. А як воно все починалось? Навчання сьогодні і плани на завтра. Про це ми дізнавались у самого музиканта.

ЧОМУ  БАНДУРА?

Якось воно само собою сталось. У своєї подружки дитинства побачив удома бандуру. До цього навіть не знав про існування такого інструмента. Побринькав, запитав що за інструмент такий?

У 6 років виявилось, що в мене правостороння глухота. Спочатку мама стала це помічати, потім пішли до лікаря і той підтвердив, що я глухий на одне вухо і маю хронічний неврит. Лікувався в Сумах. Та марно. Тому про музику й музичну школу навіть мови не могло бути. Я відвідував територіальний центр, викладачем музики там була Надія Олександрівна Шандиба. Вона помітила мій потяг до співу. «Взяла за руку» і повела мене в музичну школу… «Завтра приведеш маму, нехай напише заяву про твій вступ». Коли я про це сказав мамі, то її відповідь була така: «Ти що чудиш? Яка музика?»  Але так все вийшло, що Надія Олександрівна мою маму переконала. Мама погодилась, і я почав ходити в музикалку. Так Надія Олександрівна звела мене з бандурою. За чотири роки навчання я не пропустив жодного уроку. З 13-ї до 16-ї години вчив музичну грамоту, «до упора». Я міг пропустити чи прогуляти якийсь урок у звичайній школі, а в музичній - нізащо. І от підходить моє навчання до кінця. «Будеш бандуристом, - говорить моя вчителька. Будемо ладнатися на Київ». Мама знову не хотіла мене відпускати, і знову Надія Олександрівна її переконала і умовила, і я поїхав здавати екзамени. В моїй сім’ї ніхто не думав, що я поступлю, а наприкінці літа 2011-го приходить запрошення на навчання до Стрітівського педагогічного коледжу кобзарського мистецтва.

КОБЗАРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

Зараз я вже буду навчатись на 5-ому курсі. Перші два роки мене ніхто ніде не бачив. Я  вчився. Перший рік у мене змінилось три викладачі. І ніхто не помічав, що я глухий на одне вухо. В кінці навчального року всі екзамени здав на «5». На рік потрібно вивчити 4 етюди, 4 твори. Через кожні 2 місяці – екзамени. Мені все цікаво, я відкриваю свій світ, світ кобзарського мистецтва. Виявляється, що кобзарство започаткувалось на Сумщині, в Глухові. Наш край – це кобзарський куточок. У кобзарів існувала своя либідська мова і своя історія розвитку. Спочатку була старосвітська кобза, а потім уже бандура. Цей рік навчання буде дуже цікавий, бо вивчатимемо кобзарство. Мені здається, що один рік – це замало.

Найвідоміші наші кобзарі – це Остап Вересай і Гнат Хоткевич. З кобзарем завжди ходив поводир. Вони співали і псалми, і думи.

Я знайомий з двома видатними професорами Мирославом Цуприком і Володимиром Кушпетом, який видає свої книги. «Шпилясті кобзарі» також навчались у нас і я також знайомий з їхнім керівником Ярославом Джусем.

Кобзарське мистецтво набуває популярності у всьому світі. Я чув і про нашого видатного Григорія Китастого з Полтавщини, до нас приїжджав Віктор Мішалов , канадський українець і гості-бандуристи з Італії. Їхній виступ дуже сподобався, бо ми такого ще ніколи не чули. Навіть японців цікавить бандура. У Київ зі своїм концертом приїжджав японець із Канади, Сакума Суїці – бандурист. Він не тільки грає, а й співає українські пісні. І має вигляд справжнього кобзаря: оселедець, вишиванка.

Наші українські щедрики, колядки, міфи, фолькльор знають у всьому світі. І мені це дуже цікаво. Цікаво відкривати для себе традиції нашого народу і традиції кобзарства і бути обізнаним у своїй справі.

МУЗИКА

Музикою можна передати все, що думаєш. Я хочу досягти віртуозності. І мене цікавить все. Я граю на бандурі, старосвітській кобзі, фортепіано і вчусь грати на цимбалах. А ще хочу навчитись грати на торбані. Це інструмент, схожий на кобзу. Мій викладач Павло Олександрович Ласкавчук, випускник цієї школи, говорить , що музикант повинен знати 4-5 інструментів. Всі наші викладачі знають 2-3 інструменти.

Мені подобається і Бах, і Бетховен, і наші українські автори. Нещодавно грав «Колискову Олени» Оксани Герасименко, етюди Олега Курінного, «Прелюдію і фуги» Миколи Дремлюги. В мене вже є своя бандура. І, взагалі, бандура - це моя половина, я не уявляю свого життя без неї і без музики. Закінчується літо і вже хочеться в коледж, навчатися далі. Хочу вже грати.

ВИСТУПИ

Я  зі своїми друзями-однокурсниками часто виступаємо в Києві, на Києвщині, в Кагарлику, Сумах, Охтирці, Харкові. В Києві виступали з капелою «Барви України», в Сумах – з оркестром. Виступаємо щомісяця в с.Денихівка. В лютому і березні 2014 року грали на Майдані. Дуже хотіли подивитися своїми очима, що там відбувається. Коли вперше попали на Майдан отримали шок, побачили жах. Ми знали, що десь сидять снайпери, нас попереджали про обережність. Спочатку було страшно, а потім… грали цілими днями. Приходили зранку, сідали біля сцени, біля світлин загиблих.  Пам’ятаю був дощ, люди ставили парасольки і слухали. Ми співали про Україну і козацькі пісні.

В Охтирці на День Незалежності грав у парку відпочинку. І ось що помітив: У Києві, та і в інших містах, люди зупиняються і слухають, а в Охтирці зупиняються на мить і йдуть далі. Чому так? Мабуть, потрібно розвивати музичну культуру більш масово, а не тільки для заліку. Частіше робити концерти. Більше розповідати, це і є кобзарство. Перед кожним своїм концертом я спочатку знайомлю своїх слухачів із  бандурою і трішки розповідаю про кобзарське мистецтво.

А ЩО КРІМ МУЗИКИ?

Звичайно, після концертного напруження треба якось відволікатись. Для мене найкраще місце для цього – це кухня. Можу впродовж дня куховарити, щось готувати, наприклад, пиріжки, піцу, різноманітні смаколики. Люблю гуляти по селу, де живемо. Люблю Майдан, Мак Дональдс, Дрімтаун.

В гуртожитку живемо втрьох в одній кімнаті з Юрієм і Богданом. Це моя друга сім’я. Разом з Юрієм Каленським і нашим куратором Олексієм Остапчуком мріємо про власне ТРІО. Працюємо над цим.

Раніше я мріяв стати відомим бандуристом. Тепер розумію, що крім мрії треба багато й наполегливо працювати, не піддаватися ліні. Тепер моя мама рада, що я навчаюсь музиці. В нашому роду я один музикант, та ще й бандурист».

Здається, що Охтирку прославить ще один наш земляк, віртуоз – бандурист АНДРІЙ МІЦАЙ.  Побажаємо УСПІХУ!

Спілкувалась  Валерія Бакуліна