Інна Лисенко – наразі польська студентка. В цьому році вона закінчила охтирську школу №8 і вступила до варшавської академії фінансів і бізнесу ВІСТУЛА». Нещодавно приїхала додому на різдвяні канікули. Я не могла пропустити такої нагоди, щоб із перших вуст дізнатись, а як там у Європі?  Як навчаються, живуть, святкують, ну і так, взагалі…

Взагалі, Інна вже щира українка, її акцент вже відрізняється від охтирського.

Інночко, скажи будь-ласка, як ти прожила 4 місяці на чужині?

Нормально, добре. А якби ще поряд були мама, тато, Аня, Ванько, Даня - то взагалі супер. Зараз Інна багато спить, канікули, і можна розслабитись.

Ти вже володієш польською? Як подолала мовний бар’єр?

Я почала вивчати польську ще вдома. В Охтирці брала уроки у знайомої дівчини із Варшави. Мову, в принципі, знала. Але приїхавши до Польщі, днів чотири в мене голова боліла від того, що навкруги розмовляють чужою мовою. Я розуміла, але це дратувало, в мене ще був мовний бар’єр, сама не могла заговорити. Але з місцевими можна порозумітися на українській чи на пальцях. Заговорила польською 11 листопада. Це День Незалежності Польщі. Я зі своєю колежанкою Анею вирішили прогулятись, пішли в Старе Місто. Вийшли з метро в центрі, а там… справжній Майдан. Виявляється, в цей день у Польщі таке завжди – мітинги, марші. Люди йдуть колоною з прапорами по головній площі Варшави. Міліція перекрила рух. Ми заклякли, бо і страшно, і захоплююче одночасно. Але нас попередили, що поляки такі націоналісти, що заговоривши будь-якою іноземною мовою, невідомо чого від них чекати. Ми стоїмо й не знаємо, що робити. До нас звернувся хлопець, він спитав, як знайти якийсь будинок?.. і ми відповіли польською. А він спитав, звідки ми? «О, панянки з України?!» Далі подорожували разом, і я почала розмовляти польською вільно. Але днів зо два в мене боліла голова, бо почала думати польською.

Як тобі подобається Варшава?

Дуже подобається, особливо Старе Місто, схоже на львівську площу Ринок. А. взагалі, Варшава – це місто можливостей, бо там можна отримати все, що завгодно. А коли починаються свята, 6 грудня в них день Миколая, місто перетворюється в казку, Варшава стає наче іграшкова, бо кожен будинок, дерево, кожна гілочка прикрашені вогниками і сніжинками, все це рухається, мигтить і звучить. Краса просто неймовірна, яку просто неможливо передати словами. (Інна демонструє відео Варшави святкової). Ти відчуває і розумієш, що таке ЩАСТЯ кожною клітиночкою.

Які відмінності у побуті та стосунках тебе вразили?

По-перше, доброзичливість поляків і їх культура. В порівняння зі Львовом, яке найбільш європейське місто в Україні, і то вже відчувається рівень культури взаємовідносин. Там слово «перепрошую» звучить на кожному кроці, там тобі охоче допоможуть розібратись у будь-якій складній ситуації. Після Варшави у Львові це помітно, а в Харкові – то вже жах, а що ж тоді в Донецьку, хоча б і в мирному? Ні, я туди не хочу.

По-друге, навколишнє середовище. Скрізь чисто, бо скрізь сміттєві корзини, причому для різних відходів. У кварталі, де ми мешкаємо, стоїть декілька для сухого сміття, для скла. А в супермаркетах я звернула увагу на корзини з надписами, що значать про утилізацію використаних батарейок. Далі. я не бачила жодної бездомної тварини. Всіх котів чи собак вигулюють на повідку, і, якщо ваша тварина наслідила, то господар миттєво за нею прибирає. Мусить прибрати, бо спеціальні знаки наголошують це зробити. Окрім котів і собак, у варшавському метро одна пані вела на повідку свиню. І це її право, і ніхто не переймається чужими вподобаннями. Це приватне право людини.

Поліція більш серйозніше відноситься до своїх обов’язків, це відчувається. Наприклад, я завжди ношу із собою паспорт, бо поліціянти  можуть перевірити де завгодно.

А як щодо європейських цінностей?

Ну я ще не зовсім роздивились, і в мене не виникало особливо складних ситуацій. Але на рахунок хабарів у процесі навчання можу сказати, що в Польщі це просто невигідно. Бо це незаконно, і для викладачів немає сенсу вимагати, бо в них пристойна зарплатня. Ще можу відмітити, що медикаменти в аптеці поляки отримують тільки по рецепту лікаря. Я зрозуміла, що знаючи свої права, ти більш серйозно відносишся і до своїх обов’язків.

У Польщі багато українців і як поляки до них ставляться?

У нашому університеті 80% студентів – українці. Взагалі, багато українців заробітчан, особливо будівельників, роботу можна легко собі знайти. Українців тут підтримують, росіян недолюблюють, особливо за яблука, від яких Росія відмовилась, а в Польщі їх дуже багато.

Яка в тебе майбутня спеціальність і чому ти вибрала саме цю?

Мій предмет називається «Основи управління». У виборі професії я повністю довірилась батькам, бо вони більше знають життя. Взагалі, я можу все. Що потрібно, те й робитиму чи навчусь. А на питання ким буду, зазвичай,  відповідаю: «Директором!»

Як проводиш вільний час?

Зараз у мене його дуже мало. На першому плані навчання й приготування їжі. Я стала такою хазяйкою, навчилась готувати. Моя  мама постійно нагадує, щоб ми повноцінно харчувались, тому купуємо в маркеті продукти й готуємо самі. Вільний час присвячую спілкуванню з рідними та друзями, що залишились на Україні. З подружкою вирішили на канікулах спланувати свої майбутні екскурсії по Варшаві й Польщі взагалі.

Яким бачиш своє майбутнє?

З одного боку, мені ще хочеться бути вдома, а з другого - побачити світ. Розумію, що вдома мене завжди ждуть і це моя затишна фортеця, куди я можу повернутись коли завгодно. Тому буду рухатись вперед, як почала – то продовжуй!

Які відчуття повернення додому?

О, ледве діждались. Останні дні семестру рахували кожну хвилину, так хотілось додому. Виїхали на 2 дні раніше, це були 2 золоті дні. Коли доїхали на автобусі до кордону і побачила знак «UKRAINЕ», аж мурашки по тілу. В мене на телефоні співав «Океан Ельзи», а потім ще додався гімн України, то справжнє відчуття дому. А потім – Львів, а там мене зустрічав мій хлопець, а потім Харків – зустріч з друзями, тепер харківськими студентами, а потім – нарешті знак «Охтирка», а потім золота кожна хвилина повернення додому, і мене зустрічають мої рідні! Сльози радості…

Отаке воно хвилююче повернення до рідного дому. Інна Лисенко буде розкошувати в рідній Охтирці до 9 січня, а потім знову поїде підкорювати Європу. Успіху тобі, дівчинко – майбутній директор!

                                                                          Спілкувалася Валерія Бакуліна.