Викладач фізичного ви­ховання в загально­освітній школі № 1, май­стер спорту міжнародного класу, президент громадської організації «Охтирська асоціація карате» - і все це наш земляк В'ячеслав Копил.

А з чого ж усе починалося? Ось що нам розповів про це сам спортсмен:

- Спочатку, ще в дошкільному віці, я почав займатися дзюдо. Але потім через травму пропустив багато тре­нувань і відстав від інших хлопців. Тож, коли мені виповнилося 10 років,вирішив зайнятися карате (до речі, з японської назва цього бойо­вого мистецтва перекладається як "порожня рука"). Займалися ми тоді у приміщенні палацу культури заво­ду "Нафтопроммаш", а моїм першим тренером став Олександр Пантюх. Згадую, дисципліна в нас була дуже жорстка. Наприклад, за порушення стойки можна було "схлопотати" сто віджимань від підлоги.Але я вдяч­ний тренеру саме за те, що він на­вчив мене викладатися і працювати до кінця. Потім я працював з педагогами Олександром Тітєнковим та В'ячеславом Нестеренком, яким теж ду­же вдячний.

- А коли прийшли перші спортивні успіхи?

- Ще у шкільні роки я не раз ставав переможцем та призером обласних зма­гань, а в 16 років став чемпіоном України. Потім прийшов час вступати до вищого навчального закла­ду.

- І, звичайно ж,на фа­культет фізичного вихован­ня?

- Як це не дивно,ні. Спочатку я вступив до Харківського національ­ного університету радіоелектроніки. Закінчив його за фахом "інженер автоматизованих систем з керуван­ня виробництвом", а вже потім на­вчався у магістратурі державної академії фізичної культури. В університетські роки я й надалі активно займався спортом. Зок­рема очолював команду з кара­те, яка регулярно вигравала різноманітні спартакіади. Саме в студентські роки я став спочат­ку кандидатом у майстри, а потім і майстром спорту, а вже згодом, 2011 року, майстром спорту міжнародного класу. У Харкові розпочав і свою тренерську діяльність, яку потім продовжив в Охтирці. З 2010 року веду спортивну секцію карате при школі № 1.

- Якому стилю карате на­вчаєте?

- Шотокан. Саме цей стиль вважається найбільш масовим та поширеним у сучасному світі. Створив його свого часу леген­дарний каратека Гітін Фунакосі. Шотокану притаманні низькі стійки, елементи боротьби, поєдинки переважно на дальній дистанції.

- Як проходять ваші тренування?

- Спочатку ми шикуємося. Далі відбувається доволі тривала роз­минка - біг, гімнастичні вправи, роз­тяжка. Потім проходить повторення вже вивчених прийомів та їх комбінацій і вивчення нових. Важ­ливо, що одні тренування присвячу­ються,насамперед, ката, а інші - куміте.

- А що це таке?

- Ката (в перекладі з японської "метод, спосіб, форма") - це свого роду демонстрація техніки в уявно­му поєдинку. Куміте ("союз рук") - спаринг,тобто, двобій. Йдеться про дві різні грані карате. З ката й куміте навіть змагання проводяться окремо, відповідно й підготовчі вправи до них теж дуже відрізня­ються.

- Бачу, Ви дуже любите цей вид спорту. А в змаганнях І досі берете участь?

- Карате для мене- улюблена справа і фактично спосіб життя. Що ж до змагань, то, наприклад, мину­лого року я їздив на першість світу в Токіо і посів там п'яте місце у ко­мандному куміте.

- Мабуть, Вашим учням теж є чим похвалитися?

- Наведу один лише приклад: на­прикінці березня 15 моїх вихо­ванців брали участь у відкритому чемпіонаті Харківщини і завоювали 17 нагород. З них перші місця здо­були  Федір Яковенко (наймолодший учасник), Владислава Якименко, Владислав Марченко, Дмитро Титаренко та Дмитро Кучер.

I все це при тому, що юні охтирчани займаються у доволі скромному спортзалі школи № 1. А якби для них були створені кращі умови?!

Віктор Гаман