Жорстко критикувати медиків у нашій країні (а особливо в Охтирці) вже давно стало справою звичною, якщо не сказати прави­лом хорошого юну. Чи є для подібної критики підста­ви? Мабуть, так: адже, як то кажуть, диму без вогню не буває.

Але спробуємо по­глянути на ситу­ацію з іншого боку: очима самих "людей у білих халатах". І для прикладу по­дивимося на філію відділен­ня загальної практики сімейної медицини Охтирської центральної районної лікарні. Розташована вона в кінці вулиці Києвської, не так далеко від виїзду з міста. Не будемо стверджувати, що у філії є щось надто вже особливе. Навпаки, це скоріше типовий медичний заклад, що власне і є найбільш повчальним мо­ментом.

За словами лікарів, філія на сьогодні обслуговує близько 2400 дітей та 8000 дорослих і охоплює не лише мікрорайон Дачний, а й практично повністю вулиці Київську та Червоноармійську і прилеглі до них вулиці та провулки. І скільки ж медиків там працює? Як нам повідомили, загалом 13 чоловік, включаючи лікаря-терапевта Вікторію Матосову та її колег-педіатрів Світлану Більченко і Наталію Пантазієву.Не надто багато для такої кількості по­тенційних пацієнтів, чи не так? Тож не дивно, що бай­дики медикам бити точно ніколи.

У першій половині робочо­го дня (з 8-ї до 12-ї години) вони ведуть прийом хворих, обслуговуючи за цей час що­денно щонайменше 50 чо­ловік. А потім починається"найцікавіше" - робота на дільниці. Причому викликів протягом дня може бути від 2-3 до 9-11, і ходити на них лікарям доводиться на "своїх двох": транспорт за філією не закріплений.

"Обслуговуємо ми, - гово­рять медики, - всіх - від но­вонароджених немовлят до людей похилого віку". А ще підкреслюють, що хоча чисто теоретично сімейна медици­на є,так би мовити, первин­ною ланкою і в більш склад­них випадках потрібно звертатися до фахівців з поліклініки, практично лікарі з Дачного своєю кваліфікацією в жодній мірі не поступаються колегам з інших відділень. Тут здатні навіть надати пацієнтам невідкладну допомогу, приміром, знизити жар або "збити" тиск.

Яким є рівень матеріаль­но-технічного забезпечення філії? Мабуть, приблизно та­ким, як і у всієї нашої меди­цини, тобто, скромним. Що ж до соціально-економічно­го статусу медиків, то одна з лікарів з тривогою в голосі запитала: "Кажуть, що нам підвищать пенсійний вік? Як же я буду в 55 чи 60 бігати на виклики по багатопо­верхівках?!"

Для нас це питання теж залишається відкритим. Як і те, коли зарплати медиків та інших бюджетників піднімуться нарешті до "людського" рівня. Адже, по­годьтеся,ті, хто відповідає за наше здоров'я, не по­винні злидарювати.

Віктор Гаман