Охтирчанам не потрібно особ­ливо представляти Юрія Меєровича. Дійсно, він - відомий у недалекому минулому спортсмен, старший тренер-викладач відділення дзюдо міської дитячо-юнацької спортивної школи, де­путат обласної ради, нарешті просто шанована в місті людина. І цілком закономірно, що нашу розмову з Юрієм Михайловичем ми почали саме із спортивних питань.

- Як би Ви оцінили рівень розвитку в Ох­тирці фізкультури та масового спорту?

- Він вкрай низький, можна сказати, кри­тичний. І причини цього мають, у тому числі,організаційний характер.

- Про що саме йдеться?

- Свого часу на загальнодержавному рівні було створене об'єднане міністерство освіти, молоді і спорту. Але експеримент цей виявився невдалим. Освітяни не змогли як слід керувати спортом та й фінансувався він за залишковим принципом. В результаті міністерство розділили на два окремих - освіти та молоді і спорту. Відповідно два ок­ремих відділи тепер є й на обласному рівні. А от у нас в Охтирці молодь і спорт як були, так поки що і залишаються під управлінням відділу освіти. На мою думку, їх таки варто розділити, а в ідеалі має бути окремий відділ спорту.

- Наскільки сприяє розвитку спорту міська влада?

- У вкрай недостатній мірі! Цьому розвит­ку сприяє скоріше те ж НГВУ "Охтирканафтогаз",проводячи футбольні кубки пам'яті Ро­мана Рапія та інші змагання. Хотілося б,аби й наше міське керівництво долучалося до подібних ініціатив. Втім, чесно кажучи, й нафтовики могли б робити більші кроки на­зустріч спортсменам та фізкультурникам. Наприклад, всім відомо, що стадіон "Нафто­вик"задіяний по суті якихось два тижні на рік (домашні футбольні матчі, День нафтови­ка та випускний вечір). Між тим, нашим юним легкоатлетам не завжди буває легко туди потрапити для тренувань: стадіон - бо відомчий! Часто хлопці та дівчата тренують­ся просто в лісі. І тим не менше вони їздять на змагання та ще й перемагати примудря­ються.

- До речі, що скажете про фінансове та матеріально-технічне забезпечення фізкультурно-спортивної сфери?

- Ви ж самі все бачите. Наш зал для дзюдо маленький і тісний, мати-татамі старі, їх ми намагаємося зайвий раз не чіпати. Що ж до інших видів спорту, то ситуація як мінімум не краща. Ну а фінансування... Зарплати в на­ших тренерів просто мізерні. Працюють во­ни, як то кажуть, на голому ентузіазмі, а ще за рахунок підробіток у вільний від основної роботи час. А ще нашим дітям-учасникам змагань повинні компенсувати плату за проїзд на ці змагання. Кошти ці традиційно затримують. Але якщо колись термін за­тримки становив 1-2 місяці, то зараз нам заборгували вже... з квітня минулого року.

- А що у нас із спортом для дорослих?

- Тут все,мабуть, ще гірше, ніж у дітей. Не секрет, що деякі школи міста донедавна на­давали власні спортзали для волейбольних секцій та матчів. Але потім за наказом згори на цьому вирішили заробляти і "заломили" такі суми за орендну плату,тепло й світло, що для людей (які, між іншим, нерідко туди й з дітьми приходили) це стало фактично "чер­воним світлом". То що ж їм тепер -йти пити горілку та пиво?! Так у нас цього "добра" й без того вистачає. І насамкінець я б з вашо­го дозволу хотів дещо сказати про політичну ситуацію в країні та місті.

- Будь ласка!

- По-перше й на жаль, політична не­стабільність шкодить і спорту: наприклад, були скасовані деякі важливі змагання з дзюдо у Києві та Донецьку. Далі, я проти будь-якої війни та за дружбу з усіма нашими сусідами. Вважаю, не потрібно допускати перегибів у мовній політиці. Також зазначу, що я, як і раніше, залишаюся в Партії регіонів, а на майбутніх виборах міського голови голосуватиму за людину,яка робити­ме щось конкретне для нашого міста.

Що ж, проти такої позиції важко щось за­перечити.

Віктор Гаман