Про пожежників без жартів |
Автор Газета "Город А" | |
13.01.2014 г. | |
На превеликий жаль, серед пожежників не було істориків. Траплялися знані музиканти, веселі жартівники, добрі майстри з різних робітничих справ, а ось з істориками якось не поталанило. Тому ми не знаємо імені першого охтирського пожежника, але впевнені, що з'явився він майже тоді, коли заснували наше місто. Закінчення. Початок. Також на нашій землі розпочав свій трудовий шлях одразу після випуску з університету колишній начальник Управління Держтехногенбезпеки у Сумській області Олександр Миколайович Данілін, який тепер викладає на кафедрі наглядово-профілактичної діяльності Національного університету цивільного захисту (м. Харків). Непересічною особистістю був керівник інспекції Б.Д.Білецький. Борис Дмитрович - єдиний охтирський пожежник, який був членом спілки журналістів УРСР. З ним завжди траплялись якісь веселі, часом неймовірні випадки. Початок кар'єри на гіосаді начальника караулу був у нього не надто успішним, натомість він став корифеєм профілактики. Вже на пенсії Білецький ще двічі влаштовувався у"пожежку". Борис Дмитрович був фахівцем високого рівня, міг використати нестандартні методи. І цим нагадував Володимира Даниловича Карпенка, керівника охтирських пожежників, на долю якого в 1994 році припало проведення повної воєнізації Охтирського гарнізону ПО. Та все ж запам'ятали Білецького як знаного гумориста. У нього народжувалися влучні лаконічні вірші, які він, подібно до Остапа Вишні, називав усмішками. Строчив він їх, наче з кулемета. Писав він лише українською мовою,проте є один виняток. Російською написаний "Марш пожежників". А його колега - інспектор пожежної профілактики Анатолій Миколайович Литовченко - римував лише по-російськи.Утім і це правило мало винятки. Ним став Гімн Охтирки. На роботі ці два поети любили обмінятися жартами. І в творчих конкурсах брали участь разом. Однак спочатку Литовченко запропонував російськомовний варіант гімну. І журі схилилося до твору Білецького. Щоправда після конкурсу гімном ця пісня на музику Ванфуліна все одно не стала. Лише у 2011 році напередодні 370-річного ювілею наше місто отримало свій гімн. За рішенням виконкому Охтирської міської ради від 16.02.2011 № 32 був знову проведений конкурсу на написання проекту гімну. Цього разу Анатолій Миколайович написав вірш українською (музика Володимира Петрика), і депутати міськради підтвердили рішення журі своїм голосуванням. Литовченка та Білецького об'єднала також робота над збіркою віршів охтирських пожежників про свою справу "Вогняним рядком". Це перше літературне видання, що підготували охтирські вогнеборці. Творчий тандем працював і над лекціями до конкурсів з протипожежної тематики, які проводив незмінний голова добровільного пожежного товариства Олександр Іванович Кудрін. Це теж відома особистість.Під час авралів (зазвичай, уся весняно-літня пора була такою) він мріяв про улюблене заняття - риболовлю. І коли минало літо, і з вільним часу у Кудріна ставало не так сутужно, він міг присвятити себе хобі. -А пожежники, як відомо, знані рибалки та мисливці. Тож не дивно, що стіни пожежної частини чули безліч "правдивих" історій про витягнутого ляща чи впольованого кабана. Існує так звана "усна книга гумору" охтирських пожежників. Де переказуються всі веселі оповідки з претензією на достовірність. Шаржі,епіграми, карикатури, колажі кочували з бойових листків у стінгазети. Дещо збереглося, але більшість розібрали на цитати і передається молодим. А ви знали, що справжнім пожежником вважається той, хто проспить 25 годин за добу. Гадаєте,це жарт? Аж ніяк! Коли годинник переводять на зимовий час, у добі з'являється"неврахована" година. На таку зміну можна попасти і в перший рік служби, а можна й через 10 літ. Ось тільки навряд чи "справжньому пожежникові" вдасться ці 25 годин проспати. Бо Служба 101 недарма замислювалася цілодобовою - вогонь не знає ані свят, ані відбою. У давнину пожежники служили і жили при частині, вже потім ввели змінне чергування.Тривалий час вогнеборці заступали на третю добу. Лише у 90-х ввели четвертий караул. З часом стало вільніше, І ряди пожежників-каменярів, мулярів,штукатурів суттєво поповнились. Не тільки житловий сектор Охтирки, але й свою4-поверхову частину та окремий пост в Климентово вибудовували ті, хто пройшли"вогонь, воду й мідні труби". Багатьох працівників пожежної охорони, дійсно, пам'ятають, як майстрів з "золотими руками", однак заслуговують на те, щоб в першу чергу вони залишилися в пам'яті охтирчан як відважні вогнеборці. Деякі пожежі доводилось приборкувати не одну добу поспіль. Інколи доводилося залучати резервну техніку, додаткові сили, в тому числі з сусідніх районів. Траплялось і таке, коли в Охтирці водночас виникало дві, а той більше пожеж. Ліси, крупні підприємства, ниви -все це, якщо запустити пожежу, швидко перетворюється на порох. Інколи рядове загоряння взагалі може призвести до екологічної катастрофи. Нове покоління охтирчан не розуміє небезпеки охтирських нафто-газопромислів,нафту сприймають лише як чорне золото. І тільки пожежники знають, як горять не тільки бензовози, а й цілі родовища. Під Охтиркою "червоний півень"відвідував свердловини № 35 і № 65. За гасіння нафтородовищ ліквідаторам аварії з числа пожежних були вручені навіть державні нагороди. Старші люди пам'ятають, як місто вкрив дим від нафтового факелу. Але мало хто знає,скільки зусиль вогнеборців було покладено на те, щоб приборкати вогняну стихію,і щоб Охтирка зажила знову повноцінним життям. Ми не згадали ветеранів, в тому числі й ВВв. Нині живий лише один вогнеборець, який визволяв Охтирську землю від фашистських загарбників - Гаврило Артемович Босенко, колишній оперативний черговий пожежного загону. Але фронтовиків серед пожежників було немало. Хтось проривав блокаду Ленінграда, хтось визволяв Західну Україну. Слід згадати і тих, хто виконував свій інтернаціональний обов'язок в Демократичній республіці Афганістан - за часи СРСР їх опалила вогнем ця чужа війна. Це Олег Білозуб та Вячеслав Дульський. Також в Охтирській пожчастині до 2013 року служив на посаді старшого водія Сергій Михайлович Парфілов, який був активним ліквідатором аварії на Чорнобильській атомній станції. Він - один з тих, хто супроводжував наукову групу і під'їздив до самісінького епіцентру аварії, за що був нагороджений Грамотою Уряду країни. Про людей героїчної професії розповісти ще можна чимало. Веселе і сумне, буденне і непересічне - усе сплелося у міцному вузлі під назвою пожежне братство. Лише той, хто сам потребував допомоги, знає, що між жартами про пожежників І справжніми вогнеборцями, які, ризикуючи життям, кидаються у полум'я заради порятунку інших, немає майже нічого спільного. І як не називай людину цієї професії - МНСівець, вогнеборець, рятувальник чи інакше - беззаперечним є одне: той, хто обрав своїм фахом ризик, вже якоюсь мірою герой. Андрій Міхєєв |