З ведучою по­пулярних програм Ук­раїнського радіо, За­служеною артисткою України Ларисою Миколаївною Недін ми зустрілися в Охтирці на цьогорічних «Грунських усмішках». Наша розмова відбу­лася за півгодини до початку гала-концер­ту.

- Пані Ларисо, що Вас пов'язує з Охтирщиною? Мож­ливо, у Вас тут є друзі?

- Як не дивно, з Охтирщиною мене пов'язує фестиваль імені Остапа Вишні. Він у вас поетап­но розвивався - спочатку рай­онний, потім обласний. І мені доля подарувала можливість кілька разів бути на цих фести­валях. Мушу сказати, що і тоді організація фестивальних за­ходів була надзвичайно про­фесійною, розкішною, а гос­тинність- щирою, непоказною. І я в черговий раз не розчару­валася у вашій гостинності.Знаєте, Сумщина завжди вирізнялася з-поміж інших регіонів своєю розкриленістю,а люди - гостинністю, бажан­ням ділитися всім, що мають.

- Цьогоріч «ГрунськІ усмішки» вийшли на всеукраїнський рівень...

- Пам'ятаю, років п'ять, а мо­же й сім тому, виношувалася ця мрія; Бо вже тоді фестиваль за своїм потенціалом заслугову­вав, аби вийти на всеук­раїнський рівень. І цей рік по­дарував нам таку можливість, коли творча спілка "Асоціація діячів естрадного мистецтва України" і влада Охтирського району спромоглися... Причому кажу це не зі знаком мінус, а лише з позитивними емоціями, бо це колосальна робота -зор­ганізувати учасників з усієї Ук­раїни, підключити пресу, Національну радіокомпанію, телекомпанію...

- 13 вересня фестивальні заходи відбували­ся на батьківщині Остапа Вишні - у селі Грунь. Які вра­ження залишив по собі перший фестивальний день?

- Враження щонайкращі. Ме­не здивувало, наскільки тепло та щиро був організований захід відкриття фестивалю. Прийшли школярі, місцеве на­селення. Хай їх було не так ба­гато,тому що село саме неве­лике, але люди прийшли урочи­сто одягнені, настрій у всіх був святковий. Місцевий самодіяльний колектив показав чудову програму.Мені сподо­балася зорганізована прес-конференція, у якій взяли участь ваші,місцеві засоби ма­сової інформації, з нашого боку - невеличкий київський десант, а також ті, хто популяризує творчість Остапа Вишні, зокре­ма,автор-виконавець із Сум Григорій Єлишевич. Все це було настільки продумано! І я мушу сказати, що деяким київським заходам варто запозичити оцю організаторську роботу, яка бу­ла проведена.

- Ларисо Миколаївно, кон­курсні прослуховування, жва­ве обговорення виступів та су­перечки з членами журі вже позаду. За півгодини розпоч­неться церемонія нагороджен­ня та гала-концерт, стануть відомі імена переможців...

- Мене переповнюють хви­лювання, тому що члени журі були дуже неоднозначні в своїх оцінках, виникало багато супе­речок... Деякі учасники, скажімо, не зрозуміли, що це фестиваль гумору і сатири, фольклору. Вони прекрасно показалися, але з сучасними естрадними піснями. До чого вони тут? Є море різних за­ходів, де можна показувати цей жанр. А унікальність фести­валю «Грунські усмішки» - в чис­тоті його жанру. Цьогоріч теж були досить різного рівня учас­ники. Але однозначно,безпо­милково і одностайно у членів журі сходилися думки, коли мо­ва йшла про справді про­фесійне виконання творів чи Остапа Вишні, чи когось із кла­сиків або сучасників, які пра­цювали і працюють в жанрі гу­мору і сатири.

Ще вчора у мене склалося чітке переконання, що цьому фестивалю бути, що він стане дуже і дуже популярним саме завдяки збереженню розмов­ного жанру. Бо якщо тільки доз­волити сюди вливатися іншим жанрам, фестиваль втратить свій сенс... А оскільки в жанрі гумору і сатири працювати ду­же важко, його буде меншати, меншати, меншати...Але цьо­горіч організатори зробили все для того, щоб відібрати найкраще. Очевидно,була проведена попередня робота. У мене ве­ликий досвід участі в різних фе­стивалях і конкурсах, і я бачи­ла, що деякі номери обкатані, випробувані на аудиторії.Мені було приємно спостерігати, як виконавець, виконавиця, гурт чи дует спілкуються із залом, яка в них контактна взаємодія, яке надзавдання вони над со­бою ставили, їдучи на цей фес­тиваль. Хоча, скажімо, були й інші. Було видно, що викладач "натаскував" на певні якісь манки, фарби...Хотілося б, звичайно, більше бачити осо­бистість виконавця. Я розумію, що є дуже маленькі дітки, а то­му від викладача багато що за­лежить. Але в того ж Остапа Вишні чи в Павла Глазового є твори, які можна пристосувати для дитячої вікової категорії. Викладачам варто це врахову­вати.

- Пані Ларисо, Ви погод­жуєтесь з думкою, що са­модіяльність - це якось низько­пробно, махрово?

- Ні! Скажімо,вчора поза конкурсом колектив бібліоте­карів села Грунь показав нам прекрасну програму, яка нази­валася "Українські вечорниці". Скільки там було різного ма­теріалу! Кожна сценка, кожна мініатюра - продумана. На базі цього колективу можна зор­ганізувати самодіяльний театр імені Остапа Вишні.

- Чи можуть переможці та ла­уреати фестивалю розрахову­вати на підтримку з боку Ук­раїнського радіо?

- Будь-ласка,наші програми чекають. Ми готові співпрацю­вати, але для цього нам потрібні професійні записи, аби їх можна було видавати в ефір. З історії української естради, театру ми знаємо, що всі, хто потім ставали зірками, почина­ли в самодіяльних гуртках, в аматорських, зразкових чи на­родних колективах, а вже потім приходили на професійну сце­ну. Нічого не змінилося. Коли мова йде про мистецтво, про творчість, ніхто не сказав, що так не може бути. Далеко не в усіх здійснюється мрія вступити до університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого чи до естрадно-цирко­вої академії. Щороку скоро­чується кількість державних місць, не всі спроможні сплачу­вати за навчання... Але існує й інший шлях на професійну сце­ну. І мені здається, що і село Грунь, і Охтирка мають оцей по­тенціал. Тут дуже багато справді цікавих виконавців.

- Ларисо Миколаївно, хто з учасників цьогорічних «Грунсь­ких усмішок» сподобався Вам найбільше?

- Зразковий фольклорний ансамбль "Маківки" (керівник Наталія Барченко). Для мене це справді було відкриття. Потім, скажімо, ансамбль тан­цю «Жарт» (керівник Ярослава Кривцун). Навіть в хорео­графічному жанрі вони зберег­ли гумористичну рисочку і пре­красно показалися. Це, до речі, камінець в город тих колек­тивів,які виступали поза жан­рово, думаючи, що гарні костю­ми або чистий вокал тут спрацюють. У будь-якому піджанрі можна знаходити щось гумори­стичне, комедійне.І цих за­лежів дуже багато. Я вже не ка­жу про фольклор. Мене дуже вразив фольклорний ансамбль "Надвечір'я" (Комишанський СБК, керівник Антоніна Колісник). Жінки поважного віку, але які вони красиві, зі старовинними інструментами, своєю неповторною вико­навською манерою. Це справжній театр пісні. І показу­вали вони саме те, що нам потрібно. А скільки ж є забутих жартівливих пісень! Фестиваль чекає на них. Так, можна і су­часну естраду, але,знову ж та­ки, пісні жартівливого характе­ру. Тоді цей фестиваль матиме свій сенс і в цьому буде його неповторність.

- Пані Ларисо, у Вас є улюб­лений анекдот, який Ви роз­повідаєте в колі друзів?

- Я дуже багато чого знаю і пам'ятаю, але в мене немає хи­сту розказувати це на побуто­вому рівні. Тому я з задоволен­ням слухаю, як це робить хтось. Я завжди найбільше сміюся, щось відбираю для своїх пере­дач, бо в ефірі це звучить в іншій манері,це постановочно, ми розігруємо. І тому для мене завжди дорогі оці родзиночки. Я тому і їжджу часто на фести­валі в якості члена журі, щоб відбирати якийсь репертуар для програм "Від суботи до суб­оти", "А ми до вас в ранковий час".

- І наостанок -Ваші побажан­ня читачам газети "Город А".

- Всім бажаю радості. Акуму­лювати в собі почуття гумору, тому що наше життя, самі бачи­те яке: сьогодні чорна смуга, завтра - біла... І мені здається, що без почуття гумору було б нам дуже важко.

Слава фестивалю імені Оста­па Вишні! Хай він живе, процвітає! І я вірю, я впевнена, що в нього прекрасне май­бутнє!

Ігор Івахненко