Колекція творчих трофеїв співака Мар'яна Пуляка по­повнилась новим надбанням. Це дип­лом лауреата першої премії 5-го Всеук­раїнського фестива­лю-конкурсу мис­тецтв «Червона кали­на - 2012» за підпи­сом метра ук­раїнської естради Дмитра Гнатюка.

На Тернопільщині,звідки родом Мар'ян Васильович Пуляк, дуже поетична природа. Тому не дивно, що ця земля дарує світу не тільки натхнен­ня, а й талановитих людей.

Довгий шлях пройшов Мар'ян Васильович, перш ніж опинився в Охтирці. Навчався в музичному училищі, служив у збройних силах. Займався Пуляк і підприємницькою діяльністю.Але найбільше йо­го вабила пісня. З нею він ніколи не розлучався, про що свідчать численні грамоти та дипломи.

Ми попросили Мар'яна Пу­ляка поділитися враженнями про перебіг цьогорічного ювілейного фестивалю-кон­курсу мистецтв «Червона ка­лина - 2012», у якому він став переможцем в номінації «Автор-виконавець «.

- Фестиваль «Червона кали­на - 2012» зібрав учасників з різних областей України: Київської,Сумської, Рівненсь­кої, Хмельницької, Вінницької, Івано-Франківської. Ясна річ,чимало конкурсантів було з Тернопільщини. Загалом, близько 300 учасників звідусіль.

Люди творчі - це,без­сумнівно, люди цікаві, непе­ресічні особистості. Спілкуван­ня з ними надихає, спонукає до нових пошуків.

- Але конкурс є конкурс. Ви ж розуміли, що інші учасники - це ваші конкуренти...

- Я про це не думав, бо був зосереджений винятково на своєму виступі, щоб не осоро­митися перед глядачами. Пер­ше місце лише одне, а претен­дентів на нього - достойних,талановитих - багато. Саме то­му, як на мене, дуже важко су­дити творчі конкурси. Бо потрібно не лише слухати та споглядати, а й аналізувати,порівнювати один виступ з іншим і, врешті-решт, комусь одному віддавати першість. То­му артист, на мою думку, не ду­має про конкуренцію.

- Навіть під час власного ви­ступу?

- Під час свого виступу, зізнаюсь, я спостерігав за ре­акцією голови журі Дмитра Гнатюка. Йому 87років, але виглядає він молодше. Дмитро Михайлович - енергійна, цікава людина.У нього багато ре­галій, він народний артист Ук­раїни, лауреат Шевченківської премії, але, насамперед, Май­стер.

Мені було дуже приємно, що Дмитро Михайлович заціка­вився моїм виступом. Це було помітно по його реакції. І це для мене було найвищим сту­пенем визнання. Навіть якби я не був відзначений дипломом, все одно б вважав, що поїздка до Тернополя виявилася на­прочуд вдалою.

- Але ж з першою премією повертатися до Охтирки приємніше...

- Так, звісно.Особливо, як­що нагороду вручає та тисне руку сам Дмитро Гнатюк. Це як доторкнулися до історії. Я дуже вдячний всім, хто допоміг мені взяти участь у фестивалі «Чер­вона калина - 2012». Тим, хто повірив у мене і підтримував на цьому шляху.

- До речі,багатьом охтирчанам цікаво було б почути про ваш творчий дует з Григорієм Комісаровим...

- Спочатку я почув про творчість Григорія Комісарова, хоч особисто з ним знайомий не був. Тоді він ще працював головним архітектором райо­ну. Якось я прийшов до нього познайомитися. Згодом з'яви­лася наша перша спільна пісня "Роси" -про природу, про лю­бов... Нам легко вдавалося знаходити порозуміння. У ньо­го дуже багато віршів. Але, на жаль, зараз щось трошки за­важає. То йому, то мені.Але, сподіваюсь, що невдовзі ми відновимо співпрацю.

- Вже є якісь плани?

- Готуємося до100-річчя на­шого пивзаводу. Музичний по­дарунок стане невід'ємною ча­стиною святкування.

- Відкрийте секрет, як наро­джується ПІСНЯ?

- Важко сказати.Інколи пер­шими народжуються слова, бу­ває й навпаки. Трапляється, що натхнення приходить, коли їду за кермом. Тоді зупиняюсь, записую...

Дуже рідко награю мелодію на музичному інструменті. Та й то для того, щоб перевірити, чи правильно записав ноти. Хоча ще ніколи не помилявся, інко­ли все ж перевіряю себе.

- Чи легко знайти акомпане­мент?

- Чесно кажучи,важкувато. Але це тільки маківка айсбер­гу. На шляху до успішного вис­тупу стинаєшся з багатьма проблемами. Наприклад, потрібна якісна фонограма. На щастя, у цьому мені дуже допо­магають працівники РБК. Всіляко сприяє моїм творчим починанням добре відома охтирчанам підприємець і гро­мадський діяч Інна Сопітько. Дуже велика подяка районно­му відділу культури в особі йо­го начальника Ніни Ми­хайлівни Шаталової, керівнику «Кнєжі» Катерині Андріївні Макаренко.

Також хочу подякувати В.О. Іванцову, який посприяв, щоб моя поїздка до Тернополя відбулася, а ще - Н.В. Солошенко - людині дуже енергійній, яка вміє не тільки ставити цілі, а й досягати їх.

- У вашому репертуарі є ди­тячі пісні?

- Так. Одну пісню охтирчани вже чули. Називається вона «Я маленька українка». Можливо, невдовзі з'являться й інші.

Записав Андрій Міхєєв