Лише 17 років пройшло після закінчення Великої Вітчизняної війни, як виникла Карибська криза та знадо­билася така грандіозна воєнно-стра­тегічна операція як"Анадир" (1962-1963 роки). Її учасники, знаходячись в надзвичайно складних умовах, фак­тично на лінії фронту, завжди зверталися до досвіду попередньої війни, в тому числі, при розміщенні військ та їх матеріального забезпечення. Серед цих героїчних людей були і наші земляки.

Один з них - Дубовий Іван Михайлович. Народився він 10 червня 1922 року в Оренбурзькій області.

На початку 1944 року за наказом Головнокомандуючого разом зі своїми товаришами відбув у діючу армію -до 109-г штурмового авіаційного Володимир-Волинського полку. В складі полку було 17 екіпажів, оснащених літаками Іл-2 (штурмовиками). До складу екіпажів входили льотчик, стрілець та механік літака. Іван Михайлович здійснив більше 40бойових вильотів. Визволяв Західну Україну, Прибалтику, Поль­щу, Німеччину,Чехословаччину, Австрію, Угорщину. В липні 1948 року полк повернувся на Україну, в м. Миргород.

У 1956 Іван Михайлович закінчив Казанське технічне училище за спеціальністю"Експлуатація літаків". Після училища був направлений в школу молодших спеціалістів - інструкторів. У жовтні 1960 року для про­довження служби в Радянській армії направлений до ракетного полку, який базувався в м.Охтирка, на посаду начальника майстерні. Взяв участь у секретній операції"Анадир" у 1962 році. Під час неї очолював майстерню по технічному обслуговуванню полку.

Охтирський ракетний полк увійшов до складу 51 ракетної дивізії під ко­мандуванням генерал-майора І.Д.Стаценка. Коли почалася передис­локація дивізії, місце призначення залишалося абсолютною таємницею для більшості військовослужбовців.Про складність та відповідальність поставлених завдань говорить той факт, що необхідно було переправити величезну кількість вантажу та матеріальних засобів залізницею та морським транспортом. Тільки для перебазування одного ракетного пол­ку та ремонтно-технічної бази до порту відправки необхідно було залучи­ти 17-18залізничних ешелонів залежно від типу ракетного комплексу, яким він був озброєний. Для доставки особистого складу та техніки від місць дислокації до портів Миколаїв, Севастополь, Балтійськ знадобило­ся 111 ешелонів (7171 вагон).Для доставки морським шляхом - 35 судів.

У вересні 1962 року Охтирський полк залізницею дістався до порту в м. Миколаїв, де відбулася погрузка на кораблі. Найважчим стало заван­таження ракет на судна. У зв'язку з секретністю ракети розміщали в трю­мах, але розміри люків не дозволяли подавати їх в горизонтальному ви­гляді, тому вони подавалися під кутом, що вимагало особливої обереж­ності. В трюмах ракети розміщалися на спеціальних візках та щільно прикріплялися. Верхню палубу загружали сільсгосптехнікою та іншим"мирним" обладнанням, але були ракети, які доводилося маскувати сіткою або під контейнери у зв'язку з великими габаритами. Наприклад, на верхній палубі сухогрузу "Металург Аносов" розмістили комбайни,трактори, машини, а ракети в трюмі та зверху під брезентом. У Миколаєві перед відходом кораблів всі змінили військову форму на цивільний одяг.

Через Чорне море,протоки Босфор та Дарданелли та Середземне мо­ре корабель потрапив в Атлантичний океан. Старшим на судні був капітан. Йому доручали пакет, який необхідно було відкрити в присутності начальників ешелону та особливого відділу КДБ у певному місці, аби дізнатися маршрут руху. В іншому пакеті був пункт призначення на Кубі, опис, фізико-географічна характеристика острова. Під час подорожі осо­бистий склад перебував в трюмі на нарах. Підлеглими Івана Михайлови­ча були високопрофесійні шофери - кранівники, шофери-токарі, слюсарі,ремонтники, маляри, зварники тощо. Вихід на палуби був обмежений. Тривала подорож 20 днів. Багатьох мучила морська хвороба. Умови подо­рожі були важкі.Іноді температура в приміщенні сягала 45-50 градусів, їжа давалася двічі на добу в нічний час. Дещо згладжував важку подорож показ найкращих радянських фільмів.

Для вивантаження ракет були затверджені порти - Маріель та Касильда. Про прибуття ракет знали тільки перші особи Куби. Сухогруз "Ме­талург Амосов" прибув до порту Марієль, а всього на Кубу було доставле­но 42 ракети. їх вивантаження здійснювалася тільки вночі. Зовнішні підступи до портів охоронялися.Транспортування в заздалегідь вибрані райони здійснювалося теж тільки вночі. 1-й дивізіон Охтирського полку розташувався в місцевості поблизу Санта-Круз, 2-й дивізіон- у Кандаларії.

Інженерні роботи в польових районах у цей період велися цілодо­бово. Застосовували природне маскування - дислокація в дере­вах, маскувальна сітка. 25 жовтня Охтирський ракетний полк був повністю укомплектований та розміщений, приведений у бойову го­товність. Перебування на Кубі ускладнювали тропічний клімат, життя в наметах при постійних дощах, твердий грунт, який неможливо було копа­ти. Іван Михайлович згадує, що найважчими днями на Кубі були 14 - 27 жовтня - дні перемовин між США та СРСР - починати чи не починати війну. Нарешті 28 жовтня надійшла директива - президент США Кеннеді підписав угоду про вивід ракет з Греції та Туреччини, Хрущов - з Куби. 29 жовтня розпочали демонтаж ракет та стартових позицій, а вже 31 жовт­ня - його закінчили.

1 листопада 1962 року командир ракетної дивізії І.Д.Стаценко отримав наказ - в першу чергу погрузити на наявні кораблі всі ракети та не пізніше 10 листопада відправити їх в Радянський Союз. Цим наказом пе­редбачалося завантаження ракет безпосередньо на палуби, що супере­чило правилам перевозу вантажу. Однак висока технічна грамотність воїнів-ракетчиків, майстерність капітанів кораблів та гарні погодні умови надали можливість завершити операцію в установлені строки. Охтирсь­кий полк вийшов з операції "Анадир" без втрат. Разом зі своїми товари­шами Іван Михайлович повернувся додому на сухогрузі "Челюскін" в порт Калінінград, звідти залізницею в Охтирку.

Результатами операції можна вважати те, що 2 найбільші ядерні дер­жави, опинившись у ситуації "рівної небезпеки", побачили, що великий ядерний потенціал країни не в змозі захистити її людей від небезпеки. Також вдалося не допустити нападу на Кубу, подолано світову кризу, яка загрожувала термоядерною війною. В грудні 1992 року Дубовий Іван Ми­хайлович звільнений з частини у зв'язку з розформуванням. Він віддав авіації 19 років, 32 роки - ракетним військам. За свої бойові заслуги пол­ковник Іван Михайлович Дубовий нагороджений Орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, Богдана Хмельницького, Сталіна та більш, ніж 20 медалями, в тому числі, від уряду Куби. Він секретар пер­винної організації "кубинців" при організації ветеранів Великої Вітчизня­ної війни та військової служби "Честь маю", знана та заслужена людина не тільки в нашому місті, а в усій Україні та Росії. Неодноразово брав участь у Всеукраїнських та Всесоюзних конференціях, форумах присвяче­них подіям Карибської кризи. Він приклад та взірець для наслідування для нас, молодих українців, які чули про події того часу тільки по телеба­ченню та читали про них в підручниках.

Дубінін Віталій, учень7 класу ЗОШ № 2, член Сумського територіального відділення МАН України, секція «історичне краєзнавство»