І ниви багаті, і смерть у хаті |
Автор Газета "Город А" | |
12.12.2011 г. | |
Сьогодні, коли виповнюється 80 років штучному голодомору, влаштованому злодієм Сталіном і його посіпаками, незалежна Україна схиляється у скорботі перед мільйонними його жертвами і перед тими, нині уже нечисленними страждальцями, котрим поталанило вижити в страшні 1932-1933 роки! Що ж спричинило цю небачену в світі трагедію? Упродовж 60-ти років комуно-більшовицька пропаганда втлумачувала нам, що її причиною були куркульські бунти, політичні диверсії "ворогів народу" та неурожай. Та як би не замасковувалися таємниці, час робить їх явними. З розпадом радянської імперії відкрився доступ до архівів, де зберігаються документи тих страшних років. Опрацювання їх дає можливість зробити безперечний висновок, що проти непокірного українського народу Сталіним і його сворою скоєно справжній геноцид. Головна ставка, як говорять документи, у здійснені цього злочину робилася на адміністративно-репресивні методи. Зупинимося лише на одному з аспектів загального наступу на українське село - на заготівельній кампанії 1932-1933 рр., взявши за приклад лише один (звичайно, в межах тодішнього адміністративно-територіального поділу) Охтирський район. Жодне засідання комуністичної фракції райвиконкому, бюро районного парткомітету, його пленуми не проходили без винесення на порядок денний питань однієї спрямованості: про стан хлібозаготівлі. А планки, що приймалися за вказівкою "зверху", без урахування реальних можливостей, без виваження і обговорення з керівниками господарств, були непосильними. На 1932 рік планка хлібозаготівель по району становила 25 тисяч тонн. Цю цифру було затверджено 3 січня на засіданні бюро Охтирського рай парткомітету (РКП), і визнано цілком реальною. Проте, як показали перші укоси і обмолоти в колективних господарствах, види на урожай виявилися нижчими передбачуваних. Так, голова Чупахівської сільради т. Пилипенко подав відомості, де зазначалося, що врожайність з одного гектара пшениці становить лише 5,5 ц замість 12-ти, встановлених планом, а жита - 6,5 ц замість 10-ти. Подібні повідомлення були й з інших сільрад. Отже, валовий збір зернових аж ніяк не випливав на 25 тисяч. Бюро Охтирського РКП, провівши термінове засідання, дало свою оцінку: голови сільрад навмисне зменшують види на урожай. Відразу ж були створені комісії, які мали встановити дійсну врожайність у господарствах. А життя тим часом ставало дедалі гіршим. 7 листопада 1932 року на засіданні Охтирського РПК було визнано, що "хід виконання планів хлібозаготівлі по району зовсім незадовільний". За рішенням облпарткому на цьому ж засіданні була доведена знижка плану колгоспам і радгоспам. Тепер він становив 12 тисяч 700 тонн, а також прийнята постанова: до 1 грудня 1932 року цей план забезпечити. Але й новий план не був виконаний. І знову посипалися постанови та рішення. Часом вони були схожі на повідомлення з поля битви. Окрім паперової навали, в села направлялись уповноважені РПК, "ударні" та "буксирні" бригади, організовувалися комсомольські та учнівські активи, а також створювалися транспортні бригади по вивезенню хліба безпосередньо з-під молотарок. Колгоспам не дозволялося створювати будь-яких фондів, навіть посівного. Старанно відшукувалися "злісні нездатчики" хліба. До них застосовувалися рішучі заходи: вилучення зерна, віддача до суду, продаж майна, виселення до Сибіру тощо. Так, на засіданні бюро РПК від 22 січня 1933 року, наприклад, затвердили список сіл, в яких належало провести продаж майна злісних нездатчиків-контрактантів: Охтирка - 35 господарств, Киріківка -15, Яблучне - 15, Розсоховате (нині - Розсохувате) -15, Олешня-1 - 20, Олешня -2 - 5, Чернеччина -10, Стара Рябина -15 і т.п. При заготівлі хліба в одноосібному секторі уповноважених розбили на п'ятірки, з котрих виділялися відповідальні за виконання контракційних зобов'язань. Окрім того, до 3-5 господарств прикріплявся активіст для систематичної роботи з ними по хлібозаготівлі. На довершення всього згаданого, на тому ж засіданні (21.01.1933 р.) приймається ще одне рішення, в якому говорилося: "Для усиления хлебозаготовок считать необходимым сегодня же организовать буксирные бригады...в количестве 300 человек, послав их в помощь отстающим сельским советам по единоличному сектору". Тут же додавався список сіл, в які мали вирушити буксирні бригади: Охтирка - 70 чоловік, Хухра – З0, Киріківка - 25, Яблучне - 25, Олешня-1 - 25, Олешня-2 - 20, Розсоховате – З0, Чернеччина - 20 і т.п. Органи ДПУ, прокуратура, РПК всю свою роботу повинні були переключити на виконання планів хлібозаготівлі. "Для немедленного выявления и изьятия контрреволюционных элементов и зачинщиков в деле срыва хлебозаготовок предложить нач. ГПУ Пандорину организовать 5 опергрупп, командировать их в следующие сельские советы: Алешня-1,2, Кириковка, Яблучное, Ст. Рябина, Ахтырка". І розпорядження прокуратурі:"Зобов'язати прокуратуру забезпечити своєчасний розгляд кримінальних справ (на місцях) на злісних нездатчиків хліба". Отже, як бачимо, провадилися справжні репресії щодо "саботажників". А такими, часом, вважалися цілі села. Вони заносилися на так звану "чорну дошку", що тягло за собою штрафи або вилучення з приватних господарств худоби. Окрім того, в такі села не постачалися промислові товари, а селянам заборонялося виїзджати з села. Скажімо, на "чорну дошку" потрапила Старорябинівська сільрада, оскільки план хлібозаготівлі по колгоспному сектору на 8 грудня 1932 року виконано лише на 47%, а по одноосібному - на 53%. Відразу ж на засіданні бюро Охтирського РПК приймається постанова: "Одноосібний сектор майже увесь хліб закопав у ями. По заявах колгоспного й одноосібного активу знайдено хліб у 116 ямах. Пропонувати прокуратурі забезпечити матеріал для сесії облсуду; суд провести в показовому порядку, в Ст.Рябині. Для зламу саботажу хлібозаготівель командирувати бригаду відповідальних робітників під керівництвом т. Денисенка". Незважаючи на все це, люди боролися за виживання, дбали про наступний врожай. Тож, зрозуміло, що за умов, коли все зерно забиралося, селяни пуд-другий приховували. Однак, безжалісна репресивна "хлібозаготівельна машина" своїми нелюдськими методами забирала все до зернини. Для цього зривали підлоги, перекопували подвір'я, з штрикачками ходили городами, перевівали полову, перемолочували солому, нишпорили по коморах та льохах. Винних віддавали до суду. Щомісячне невиконання планів хлібозаготівлі змушувало партійне керівництво району розглядати причини провалу. В умовах панування горезвісної теорії Сталіна про загострення класової боротьби в процесі будівництва соціалізму по всіх сільрадах йшов наступ на "ворожий елемент". Звинувачувалися навіть судослідчі та прокурорські нагляди. Так само, як і голови колгоспів, секретарі сільрад, інші керівники в "опортуністичному ставленні" до справи, в невмінні "організовувати маси". До суду притягувалися і окремі селяни, "злісні нездатчики хліба". Так, мешканку 5-ї сотні м. Охтирки Параску Маслову, у котрої виявлено закопану бочку з зерном, засуджено на 8 років позбавлення волі. В ході хлібозаготівель бригади, що направлялися в села, при обшуках вдавалися до "барахольства" - забирали безпідставно сало, масло, гроші та ін. Траплялися випадки, коли шукачі хліба чинили самосуд. Уповноважений РПК Єлісєєв, наприклад, застрелив селянина з Хухри Давиденка, що ухилявся від виконання "обов'язків" - здати останній хліб. В той же час особам, котрі викривали приховане, надавалися премії в розмірі 25% від вартості знайденого. Чому б декотрим блюдолизам не старатися? Але так діяли не всі. Про це яскраво свідчать рішення РПК: "Уповноваженого РПК тов. Вишневецького, що перебував у с. Олешня-1 протягом 12-ти місяців і не забезпечив виконання плану хлібозаготівлі як на одноосібному, так і по колгоспівському секторах, відкликати як такого, що не виправдав довір'я партії". "Секретаря Олешнянського п-о т. Саєнка за бездіяльність та опортуністичне ставлення до хлібозаготівлі, з роботи зняти". "Голова Олешнянської сільради т. Крощенко не організував мас на виконання плану хлібозаготівлі, потурав розтранжирюванню хліба по колгоспах, тлумачив серед мас про нереальність завдань хлібозаготівлі, внаслідок чого по одноосібному сектору план (на 25.12.32 р.) виконано лише на 3%. Дезертирував з села, а тому т. Крощенка з лав партії виключити та притягти до судової відповідальності". "Тов. Макаренка, що був уповноваженим по хлібозаготіві в с.Бакирівці, не лише не виконав покладених завдань, а своїм перебуванням, як опортуніст, розмагнічував сільські організації і утворював настрої проти виконання хлібозаготівлі - з партії виключити і з роботи, як директора індустріального технікуму зняти". Траплялись випадки, коли "труднощі в роботі" трагічно вирішували долю окремих керівників. Так, в с. Киріківці голова колгоспу "Червоний серпень" позбавив себе життя. Такі умови життя доводилося терпіти. Крім того, колгоспам, радгоспам та одноосібникам за помол зерна в млинах певну кількість борошна треба було здати в рахунок доведеного плану по хлібоздачі. А щоб змолоти зерно, селяни повинні були мати на те дозвіл, який надавався лише тоді, коли був виконаний план хлібозаготівлі. За цим був установений жорсткий контроль, для чого бюро РПК примусило закрити вітряні млини, "маючи на увазі те, що наявність механічних та водяних млинів забезпечить потребу перемолу збіжжя". Тодішня система податків, плани хлібозаготівель, різні побори виснажували село. В умовах, коли голод забирав життя сотень і сотень людей, Харківським облвиконкомом для Охтирського району встановлюється ще й план м'ясоздачі в кількості 544 тонни на третій квартал 1932 року і на 1933 рік. "За невиконання завдань щодо поставки м'яса державі в зазначений термін накладається перший штраф в розмірі риночної вартості худоби, а худоба, яку не було здано конфіскується в безспірному порядкові" - так зазначалося в одному з документів районного керівництва. "На випадок відсутності худоби та птиці,, поруч зі стягненням грошового штрафу, невиконання зобов'язання вважається за недоїмку й здатникові призначається новий термін завдання в межах цього ж кварталу, і в разі невиконання, він притягається до судової відповідальності". Чітко і ясно - хочеш сьогодні вмирай, хочеш - завтра. Ось такі страшні, зловіщі документи того часу. Олександр Галкін Закінчення у наступному номері |