Щодо унікальних історичних подій, що передували вступу на посаду Президента Ющенка повторюватися не варто. Відтепер ми маємо легітимного Президента, який вже приступив до виконання своїх посадових обов'язків. Йдеться про 23 січня, коли святкував Київ, святкували українські міста і села, раділи люди, а що відбувалося у нас, в Охтирці?..

23 січня Україну заполонило свято. Його серцем, душею і рушійною силою став помаранчевий Київ. Саме туди, на бурхливий київський Майдан прагнули потрапити люди, щоб долучитися до атмосфери нової української доби, відчути реальність і незворотність очікуваних перетворень. Українці вже обрали свого Президента і вручали йому державницькі клейноди на офіційне і повноправне управління країною.

В приміщенні МЦКіД "Кнєжа" з ініціативи виборчого штабу В.Ющенка відбувся святковий мітинг, який проводив голова міської організації Української Народної партії, виступали активісти виборчого процесу. В залі зібралося близько 600 жителів міста, які прийшли розділити радість перемоги з людьми, котрі під час довгих президентських перегонів перебували в епіцентрі тих складних, серйозних подій, що вже встигли стати історією.
А де ж була в цей час наша влада? Певно, хто де, але жодного її представника на мітингу очевидцям помітити не вдалося. Як не доклали вони аніяких зусиль до організації та проведення цього заходу. З боку владних структур Охтирка отримала мертвецьку тишу, абсолютний штиль і бездіяльність. Чому? Адже ми святкували не перемогу певного кандидата в президенти, не завершення виборчого процесу як такого, не виявлення особистих симпатій до певної політичної сили, а офіційний вступ на посаду новообраного Президента України. Тобто мали місце загальнодержавні заходи, в яких були задіяні Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Збройні Сили України, до Києва приїхали 60 представницьких іноземних делегацій, перші особи європейських країн. 

Виявилося, що Київ жив загальнодержавним життям, в той час як Охтирка - своїм власним, містечковим. Точніше, люди прагнули бути разом зі столицею, а влада - чи то не хотіла, чи то, розгубившись, не розуміла, що їй робити. Органи місцевого самоврядування напевно чекали відповідних вказівок згори, а їх чомусь не надійшло. Яке ж це тоді самоврядування, якщо без настанов з області, дзвінків з високих кабінетів чи владних циркулярів воно не здатне ступити й кроку. Ба, більше того, може легко відцуратися громади, скориставшись відмовкою: немає коштів.

Ну що ж, вважаймо, що люди повірили у відсутність будь-яких коштів на проведення святкових заходів та взяли до уваги, що відсторонена поведінка представників місцевої міської і районної влади по відношенню до дій держави - то не зла воля, а проста розгубленість, нерозторопність апарату, його нездатність оперативно відгукнутися на людські настрої і потреби.

І все таки, інаугурація Президента Ющенка - це, звичайно, не остання подія для активістів його виборчого штабу, але ж і влада мусила бодай щось зробити. Куди ж поділася її дотеперішня активність? Припустимо (теоретично), що у президентське крісло потрапив інший кандидат? Отут можна, не боячись похибки, уявити, що у дзвінках, і відповідних циркулярах нестачі б не було. І закрутилася би владна машина на повну її потужність. Знайшлося б усе: і кошти, і засоби, і все інше, чого так бракувало в Охтирці пам'ятного 23 січня. То може й не слід ображатися посадовцям на появу в ефірному просторі новітнього слова "люстрація" з широким, несподіваним змістом?

Керівники, посадовці, що за певних обставин заплямували себе нечесною, непорядною поведінкою (про що стало відомо громаді), жваво виконували незаконні вимоги вищого керівництва, йшли на компроміс з совістю, принижували людей та завдавали їм всіляких утисків мусили б самі піти, не чекаючи, доки їх попросять. Але це за умов наявності суспільства, що досягло високих критеріїв розвитку. Схоже, за власною ініціативою в умовах охтирського суспільства ніхто з публічних посад йти не збирається. Отже перед помаранчевими постала потреба достойно продовжити розпочату справу, не заплямувавши ідею та не втративши довіру людей. Бо ж навряд посадові особи, що звикли функціонувати у межах певних правил зможуть адекватно реагувати на заявлені новим керівництвом держави зміни. Треба не тільки працювати по-новому, але й мислити зовсім по-іншому: відкрито, вільно, не заангажовано, врешті решт, просто якось дивитися людям у вічі. Тим, кому вчора погрожував, кого спонукав стати на шлях злочину, на кого без міри тиснув, маючи в руках адміністративні важелі.

Проте конструктивні дії ініціативних груп щодо зміни місцевого керівного складу були б більш зрозумілими і переконливими аби не один нюанс, що викликає здивування і сумніви. З дня інаугурації на теренах Охтирщини значно додалося "помаранчевих полум'яних революціонерів", що заходилися розчищати цілину для побудови нового життя. Безстрашні, принципові, кришталево чисті вони завзято навішають ярлики невідповідності посадовцям та між іншим звинувачують у нерішучості й боягузтві тих, хто ще задовго до листопада 2004-го послідовно відстоював право на правду. А де було це шановане панство, коли ситуація мала зовсім інше забарвлення і ніхто не міг достеменно сказати, чия візьме? Хист до зміни кольору та вміння пристосовуватися - дуже цінні природні якості, але чи варто користуватися ними так відчайдушно.

Жити за принципами моралі, а не штовхатися ліктями, вміти визнавати свої помилки, а не перетворюватися на флюгера, діяти тільки в межах закону, поважати людську гідність, щоб не впасти в те ж саме багно, звідки щойно вилізли, - саме така поведінка є безумовно кращою і єдино прийнятною сьогодні. Від запізнілого революційного запалу користі крихта, в ціні розважливість, об'єктивність, мудрість.

А.Більченко

{mos_sb_discuss:15}