Історія Скельського монастиря |
Автор Газета "Город А" | |
05.12.2011 г. | |
Скелька вперше згадується в середині XVII ст. в описі єпископа Філарета. Тут колись проходив кордон між Росією і Польщею. Село, як і сусідню Українку (пізніше перейменовану на Слобідку), заснували вільні козаки Гадяцького полку. Назву поселення,швидше за все, одержало від Скельської гори, під якою і розташувалося, збігаючи вниз від швидкоплинної Ворскли. Скельський монастир стояв над скелястим спуском до річки, між Грунню і Куземином. У свій час він вважався одним з найбільших землевласників цього краю. Ліси, серед яких він знаходився і якими володів, простяглися вверх і вниз за течією Ворскли. Під монастирською горою був водяний млин, винниця, шинок в хуторі Скелька, а кругом - ліс. За річкою, на краю лугу, під дубняком, на пісках було побудоване іноками велике поселення Слобідка. Монастирські поля і степи врізались в дачі слободи Котельви і Охтирського полку. У храмове свято,в день Преображення Господнього, поблизу монастиря збирався багатолюдний ярмарок. Був також розкішний сад, в якому між багатьма рідкісними сортами фруктових дерев росли горіхи і розводився виноград. Володіння скельського монастиря лежали по обидва береги Ворскли. Ті, що лежали на лівому березі з землями Котельви, знаходилися у віданні Охтирського полку і несли всі назначені ним повинності, тоді як сам монастир лежав у межах Гетьманщини і завжди був "над рейментом гетманским". На початку XVIIIстоліття Скелька вже входила до Зіньківського козацького полку. Цей полк у повному складі підтримав Івана Мазепу, коли той, уклавши військовий союз із шведським королем, вирішив визволити Україну від московського гніту.Розплатився з ними за це Петро І, не лише постинавши голови, а й наказавши стерти з лиця землі їх села - разом з жінками, дітьми, старими, всякою живністю. Жителі Скельки довго переховувалися у надворсклянських лісах, доки цар угамував свій гнів.Коли ж повернулися до зруйнованих осель, дізналися, що їхні землі віддано Куземинській Покрові - чотирьохпрестольному монастиреві, де господарювали ченці. Навколишні жителі перетворились у кріпаків. У 1709 році,після Полтавської битви, до Охтирки втекло кілька десятків соратників гетьмана, їхнім притулком став Благовіщенський монастир (пізніше Свято-Троїцький). Вчорашні козацькі старшини постриглися в монахи і на чолі з обраним ними ж ігуменом хотіли підняти повстання проти російського самодержавства. Та скельські монахи-росіяни їх видали. 40 чоловік на чолі з ігуменом було схоплено і за наказом Петра I страчено в Лебедині. Охтирський монастир було закрито на декілька десятиріч, зняті навіть монастирські дзвони.Скельський монастир нажив недоброї слави. Ці події налаштовували жителів Скельки проти монастиря. Почалися конфлікти. Селяни вбили ланового монастиря - Сергія. У відповідь ігумен і його помічник - отець Павліній - обкладають скельчан ще більшим податком. Одночасно насміхаються зі звичаїв місцевого люду, їхньої мови, намагаються русифікувати край. Деякі монахи виявилися розбійницької вдачі. З покоління в покоління передавалися перекази про те, що вони грабували подорожніх, відбирали одяг, харчі.Найчастіше розбійники чатували подорожніх полтавського тракту, що пролягав через Хухру, Котельву. Все це призвело до логічного кінця. Вибухнуло повстання, яке очолив місцевий козак Данило Чорний. "Цей оплот русифікації і покріпачення, - пише відомий український вчений Леонід Череватенко,- було розтрощено і спалено до тла". Село, як і навколишні населені пункти, скупив поміщик поляк Райковий. Преображенську церкву в 1790 р. перенесли в Зіньків (названа Покровською). На місці Скельського монастиря люди на згадку звели каплицю, яка проіснувала до 20-х років нашого століття. А так, як монастир був чотирьох-престольний, то і в каплиці встановили відповідні ікони. Володіння Скельського монастиря на лівому березі Ворскли з легкої руки бригадира Осипова скорочувались рік за роком. Ліси монастиря на правому березі Ворскли в кількості декількох тисяч десятин при його закритті були взяті в казну. Куди поділась будівля монастиря - невідомо. Хоча в пам'яті старожилів збереглися розповіді про те, що коли до війни люди їздили міняти в сусідній Зіньків борошно, то на північному боці млина, складеного з колод від монастирських стін, виднівся напис "Скельки". Церковне начиння, релігійні книги і убрання розійшлись по навколишніх приходах. Деякий час дещо з цього знаходилось у Михайлівській церкві села Буд, дякуючи увазі отця Петра Цареградського. Дарія Калініченко, учениця 9 класу В'язівського НВК |