Пройшов майже рік відтоді, як мене було обрано депутатом обласної ради. За цей час у моє життя міцно ввійшло бажання зробити для свого краю те, що принесе землякам упевненість у завтрашньому дні, відчуття захищеності. Останнім часом усе частіше мене турбували питання, які й спонукали мене до сьогоднішніх роздумів. Чому мої земляки від’їжджають за кордон або у великі міста в пошуках заробітку? Чому рівень захворюваності на Охтирщині залишається досить високим? Чому нафтовий край не може дозволити собі хоча б незначні комунальні пільги? Ці та багато інших «чому?» змусили мене поділитися своїми роздумами з вами, дорогі земляки.

За родом своєї діяльності я досить багато їжджу Україною і бачу, що існують міста й регіони, які процвітають на фоні загального економічного спаду. Іноді доводилися спостерігати таку картину: є два міста, між якими відстань близько кілометра, але в одному дороги, освітлення, соціальна інфраструктура в належному стані, в іншому все це відсутнє. Два міста, здавалося б, перебувають в однакових умовах, а результат різний. Чому так? Відповідь очевидна – надзвичайно багато залежить від керівника і його вміння знайти потрібні ресурси.

У цій статті я хочу викласти своє бачення, як перетворити нашу Охтирщину у квітучий край, які ресурси ми для цього маємо для втілення цієї мрії і які пріоритети допоможуть нам досягти бажаного результату.

За часів Радянського Союзу Охтирка була досить потужним регіоном зі своєю виробничою базою, яка забезпечувала роботу десяткам тисяч охтирчан. Наприклад, лише на відомому заводі «Промзв’язок» працювало близько 5 тис. людей. Своєю стабільністю в усіх сферах місто повинно завдячувати тим, кого без перебільшення можна назвати героями свого часу. Роман Костянтинович Рапій, Семен Петрович Гафанович, Ганна Фролівна Фролочкіна, Федір Спиридонович Муратов, Іван Павлович Огреб, Іван Іванович Троценко … Імена… Імена… Імена…

Як не прикро про це говорити, за 20 років економіка регіону деградувала. Соціологічні опитування демонструють, що близько половини жителів Охтирки в першу чергу цікавить стан промисловості, а отже, працевлаштування.

Як зайняти людей? Де їх працевлаштувати? Ні для кого не є секретом, що заводи порізали на металолом і вони фактично припинили своє існування (прикладом цього є «Сільгоспмаш» та Чупахівський цукровий ). По суті, необхідно відбудувати цілі сектори економіки і створювати принципово нові. Це потребує розуміння того, що буде користуватися попитом на українському та міжнародному ринках, де віднайти кошти, кадри, які здійснять модернізацію.

Складність ситуації в нашому регіоні полягає в тому, що багато проблем важко вирішити тільки його ресурсами. Бюджет Охтирщини є дотаційним із державного та обласного бюджетів. Тоді логічно постає питання – за рахунок чого можна здійснити ривок у розвитку?

Як відомо, багато проблем вирішується , коли на них починаєш дивитися здалеку.

Ресурси з’являються, коли починаємо дивитися на Охтирку як на центр великого регіону, який розташований на стику трьох областей. Вважаю, що наша задача на найближчі п’ять років перетворити в неформальний, діловий, промисловий, культурний центр субрегіону. Фактично постає завдання створити ще одну опорну точку, яка допоможе стабілізувати ситуацію на північному сході України.

На території субрегіону дуже схожі проблеми: погані дороги, недофінансування медицини, освіти, нестача робочих місць тощо. У той же час є ресурси, за рахунок концентрації і правильного користування яких можна досягти покращення. Але потрібен ініціатор, локомотив, той, хто буде вирішувати проблеми міжрегіонального співробітництва, вирішувати проблеми на рівні Києва. На мою думку, ця роль під силу Охтирці. Це логічно та історично обумовлено. Ще в 18-на початку 19 століття Охтирка успішно конкурувала з Харковом за право бути ключовим містом регіону. Сьогодні Охтирка – це найбільше місто на півдні Сумщини. Окрім того, наше місто розташоване на перетині транзитних шляхів і практично рівновіддалена від Полтави, Сум, Харкова. Тому я вважаю своєю задачею ініціювати ряд програм, направлених на розвиток субрегіону, об’єднати заради цієї ідеї місцеву владу, політичні сили, бізнес та громадськість. Кожен повинен бачити свій інтерес.

Хочу зупинитися на ключових ресурсах, які дозволять здійснити модернізацію регіону.

Чотири економічних пріоритети

• По-перше, це добуток нафти та її переробка.
• По-друге, сільське господарство.
• По-третє, транзитна інфраструктура.
• По-четверте, туризм.

Нафтогазовий сектор. У порівнянні із радянським періодом ситуація в нашому місті значно змінилася. Нафтогазовий сектор залишається важливим, але майже весь прибуток іде в Київ, і лише незначна частина через Суми повертається в Охтирку. Якщо раніше з Охтирки велося управління добування нафти в регіоні, то сьогодні її статус понизився до рівня одного з цехів нафтодобування.

Уряд поставив задачу різко знизити енергозалежність від зовнішніх джерел. Переконаний, що наш регіон може вирішити цю проблему, оскільки 50% нафти України видобувається в нас, але рівень видобутку поступово знижається. Для його збільшення необхідно залучити капітал і технології, у тому числі й зарубіжні. Для цього необхідно розробити відповідну національну програму, яка здатна забезпечити технологічне оновлення галузі, що дасть змогу забезпечити обсяг видобутку нафти та газу, а отже, збільшить надходження до державного бюджету.

Вважаю, що для нас це матиме сенс у тому випадку, якщо наш регіон буде одержувати адекватну компенсацію за використання наших надр, вилучення з обігу сільгоспугідь, погіршення водного балансу тощо (наприклад, у вигляді визначеного відсотку від рентної плати за видобуток нафти та газу, що залишатиметься в місцевих бюджетах).

Прикро, що майже всі надходження цієї галузі направляються до Києва, а в місцевому бюджеті практично нічого не залишається. Тому Охтирка на «голодному пайку». Отже, необхідно ініціювати прийняття закону, який би залишав більше податків у регіоні. Це дасть необхідний ресурс для подальшого розвитку.

Вирішуючи це питання, думаю, необхідно буде скооперуватися з іншими регіонами, які мають такий же інтерес (Полтава, Харків, Івано-Франківськ). Адже питання передачі сплати податків за місцем діяльності – одне з ключових сьогодні в країні. Тому моя ініціатива неодмінно приведе до покращення добробуту жителів Охтирщини та інших регіонів.

Крім того, оскільки у нас видобувається газ, то, на мою думку. Комунальні послуги повинні бути скореговані. Це збільшить привабливість нашого регіону. Дозволить залучити компетентні кадри.

Сільське господарство. В усьому світі спостерігається небувалий зріст попиту на продовольчі товари. Експерти зазначають, що Україна – ключова держава у вирішенні продовольчої програми. Сьогодні ми виробляємо продуктів для 100 млн. людей, а здатні нагодувати не менше 200 млн. Сьогодні Україна перебуває в полі зору арабів, китайців, західних держав, бо вони знають, що без нашого чорнозему планету не нагодувати. Економісти підрахували, що за рахунок продовольства Україна здатна збільшити надходження з 6 млрд. до 25-30 млрд. доларів на рік. Наш регіон може розраховувати на свою долю від експорту продовольства. Але для цього треба вирішити низку проблем на рівні Верховної Ради, уряду та Президента. Окрім того, необхідно пам’ятати , що тільки сільське господарство працювало стабільно в період кризи 2008 року.

По-перше, необхідно спростити адміністрування аграрного бізнесу. Не можна допускати монополізації ринку. Необхідно зняти всі перешкоди для розвитку тваринництва, яке сьогодні перебуває в жахливому стані. Вважаю, що тут також не обійтися без прийняття відповідних законів.

По-друге, є необхідність створення Аграрного банку, який надаватиме аграрному сектору відповідні кредити під незначні відсотки.

По-третє, необхідно вирішити проблему ремонту доріг і доставки сільгосппродукції на ринок. Мені відомо, що до деяких сіл просто неможливо дістатися. Думаю, що зі мною погодяться жителі с.с. Вязове, Шаболтаєве, Стара Іванівка та багатьох інших. Прийняття програми «Сільські дороги» дозволить вирішити проблему комунікації міста й села. Самостійно цю проблему на рівні нашого міста й області вирішити неможливо, а під егідою державної програми цілком.

По-четверте, вважаю за необхідне на державному рівні запустити програму створення мережі сховищ. Держава повинна сприяти побудові елеваторів, сховищ, які сприятимуть збереженню урожаю, бо, як відомо, сьогодні від третини до половини урожаю втрачається через відсутність умов зберігання. Зараз у Недригайлівському районі вже будується овочесховище потужністю 10 тис. тонн. Це перша ластівка в цьому напрямку.

Звертаю вашу увагу на те, що четвертий та третій пункт взаємопов’язані. Це підтвердження того, що вони є загальнодержавною проблемою, а це збільшує шанси на реалізацію таких програм. Вважаю необхідним у наступні п’ять років значні кошти направити на розвиток сільської глибинки, яка, ніби коренева система, є основою стабільності держави. До речі , хотів би нагадати , що на вибори до обласної ради я йшов саме під девізом: «Заможне село. Заможний район. Заможна держава».

Транзитна інфраструктура. Охтирка розташована на перетині комунікацій, що робить її ключовим транзитним центром регіону. Один з факторів, які стримують розвиток регіону, - це стан інфраструктури. У першу чергу доріг. Відбудеться Євро-2012, до турніру відремонтують головні траси, але вони пройдуть повз наш регіон . Тому я планую вже зараз порушувати питання в Сумах, у Києві щодо необхідності виділення коштів на ремонт доріг у нашому регіоні після чемпіонату. Саме в регіоні, оскільки Охтирка – це лише районний центр. Щоб наша позиція знайшла порозуміння, необхідно налагодити діалог на регіональному рівні і надавати пропозиції не тільки від Охтирки, а від 6-7 районів, пов’язаних однією логістичною схемою. Ми маємо свої «транспортні коридори» регіонального значення. І якщо ми приведемо їх до ладу, то від цього виграють усі. Необхідно провести реконструкцію київського, полтавського та харківського напрямків. Це не тільки призведе до росту вантажопотоків, а й дозволить якісно розвивати ще один напрямок – туристичний.

Туризм. Сьогодні в Охтирці ця галузь практично відсутня і багатьом здається, що тут немає ніяких перспектив. Але вони є.

Якщо перетворити наше місто і район в базу для «маршрутів вихідного дня», які користуються все більшим попитом в автомобілістів, у молоді. Наше місто й регіон від цього лише виграють. Наприклад, харків’яни поїдуть в Шаровку, Пархомівку,заночують в Охтирці, щоб на наступний день відвідати Більське городище, центр гончарства в Опішні і повернутися додому. Вважаю, що ми маємо відповідний потенціал для розвитку водного, екологічного, культурного, «зеленого» та інших видів туризму.

Я підтримав змагання з мотокросу. Зацікавленість була навіть за межами Охтирки, тому цьому напрямку я й надалі буду приділяти особливу увагу. Якщо за рік наше місто відвідає 50 тис. туристів, кожен з яких залишать у нас хоча б 100-200 грн, це становитиме 5-10% міського бюджету. Це також дасть нове життя сфері послуг, якому не вистачає людських потоків для підтримки більш високого рівня бізнесу. Переконаний: цих показників можна досягти за 3-5 років.

Ще одна проблема, яка потребує вирішення, хоча, на перший погляд, не є економічною, але тісно з нею пов’язана, - Ворскла.

Ворскла – життєва вісь нашого регіону.

Я переконаний, що на людину значною мірою впливає навколишнє середовище. З цієї точки зору для нас Ворскла – це життєва вісь, навколо якої обертається практично все. Це наші дитячі спогади, наша історія, рекреаційні можливості. Важливе джерело для сільського господарства.

Я пам’ятаю, якою була річка 15-20 років тому, наскільки вона була повноводною, скільки в ній було риби. З болем у серці дивлюся на те, у що вона перетворилася зараз. Що ми залишимо дітям? Чому так сталося? Хтось звинувачує меліорацію та розробку сільгоспугідь, хтось стверджує, що вся справа в знищенні лісів. Комусь здається , що основну шкоду завдають плотини та ставки, які існують у багатьох населених пунктах. Не обійшлося й без звинувачень на адресу нафтовиків. Ця проблема стосується Бєлгродщини, Сумщини та Полтавщини. Невже від перлини Слобожанщини залишиться тільки назва? Невже ми будемо розповідати своїм дітям і внукам, якою була річка, котру ми занедбали? Може, варто спробувати щось змінити? Зрозуміло, що одноосібно й за один день цієї проблеми не вирішити. Але треба з чогось починати. Дорогу подолає той, хто йде. Необхідно об’єднувати зусилля. І це ще один напрямок, в якому Охтирка повинна виступити ініціатором. Хочу навести приклад. 20 років тому річка Рейн – головна артерія Західної Європи – через інтенсивність пароплавства, відходів промпідприємств і системи ГЕС, перетворилася в стічну канаву. Внаслідок серії місцевих ініціатив кілька країн об’єдналися і розробили спільну програму екологічного порятунку. Сьогодні Рейн – чиста річка, в якій водиться лосось, який зник ще в 50-ті роки минулого століття. Крім того, туризм та рекреація біля води стали чи не головним джерелом надходжень прибережних земель.

Що робити? Перші кроки.

Як бачимо, у цьому світі все взаємопов’язане. Як тільки ми починаємо вирішувати одну проблему, відразу наближаємося до вирішення інших. Для початку практичного вирішення цих питань пропоную дві конкретних речі, які досить легко реалізувати.

Перше. Організувати і провести в Охтирці форум ділових еліт і місцевої влади субрегіону, щоб обговорити загальні проблеми і визначити шляхи їх вирішення. Це дасть змогу сформулювати єдину позицію, виділити пріоритети, які в подальшому будемо разом відстоювати. Низку питань можна буде вирішити на місцевому рівні, адже частина проблем виникає просто від того, що відсутня нормальна комунікація. Таким чином, на практиці буде реалізована ідея децентралізації, підвищення значимості регіонів. Домовившись на рівні регіону, ми зможемо чітко висунути свої вимоги в Києві і почати вирішення проблем жителів субрегіону на національному рівні .

Друге. Провести в Охтирці міжрегіональну конференцію вчених з проблем річки Ворскла. Запросити на неї колег з Росії. Зібравши в одному місці спеціалістів, ми зможемо оцінити ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день, і розпочати розробку комплексних заходів. Я вже зустрівся зі спеціалістами Національної академії наук України, Харківського національного університету ім. В. Каразина, колегами з Бєлгорода, щоб вивчити можливість проведення спільної наукової експедиції по Ворсклі. Це дозволить створити серйозне підґрунтя, на базі якого буде розроблена науково доведена, реалістична програма по врятуванню річки. А вже на її основі будуть прийматися державні рішення.

Таким чином, місія Охтирки має цілком реалістичні й зрозумілі контури – взяти на себе ініціативу у вирішенні загальних проблем. Переконаний, що місту під силу ця задача, бо від цього залежить наше майбутнє. Позиція «моя хата скраю» у період кризи не для нас. Ми повинні бути свідомі того, що ресурси підуть тільки туди, де будуть створені умови, де будуть чіткі плани і воля для їх втілення в життя. Звичайно, неможливо в одній статті охопити ввесь спектр проблем регіону, але я переконаний, що тільки завдяки комплексному підходу можна забезпечити добробут охтирчан, а наш край зробити квітучим.

Олександр Єрмак