Катерина Квітчаста
Автор Редактор   
15.01.2005 г.

КВІТИ БІЛЯ ЧИСТОЇ ВОРСКЛИ

Чужеземці завжди полюбляли наші неповторні краї. Захоплюючи їх, вони часто давали їм свої назви, прагнучи привласнити наші багатства. Так з'явилася на карті “Охтирка” - від назви річки Охтирка, що тюрською мовою означає “лінива річка” або “річка, що тече повільно ” чи “річка, яка нікуди не тече”. Назва “Ворскла” означає “біла річка”: ця річка бере початок з крейдяних гір.

“Я читаю життя, прихилившись до шепоту річки. В тихім русі води зберігається берег і вічність.”

І перші поселення понад Ворсклою називалися білими. Але душа Сумщини, як і всієї України, залишається нашою. Перше, що впадає в око, коли знайомишся з Квітчастою, це різнобічність обдарування. Дві музи - мелодія і слово - злилися в душі цієї людини. А згодом повністю розквітнув її поетичний та піснетворний талант: вона має більше 20-ти авторських пісень, співає. Багато хто за визнанням їздить до великих міст, а то й до столиці. Мовляв, у провінції не той кругозір. Квітчасту можна назвати охтирською поетесою за місцем проживання. Але в Катерини Іванівни “На охтирських полотнах - українські узори, як весняні мережки – перебори підків: на козацьких вітрах у дзвінкій непокорі, вони мчать крізь віки до наступних віків...”.

Квітчаста багато пише про Охтирський край, але при цьому розповідає про життя і час, як і повинен робити справжній український поет. Ось як вона написала про річку Охтирку: “Я читаю життя, прихилившись до шепоту річки. В тихім русі води зберігається берег і вічність.”

Скільки гарних поетів  було і є в Харкові, а путньої пісні, яка увійшла б у душі харків'ян, немає. А Охтирка дзвенить “Охтирським вальсом” К.Квітчастої та іншими її піснями. Творче життя Квітчастої складається не просто: вистачає і негараздів і опонентів... Вона віддає багато часу і здоров'я улюбленій літературній праці, відкладає по гривні аби видати чергову книжечку бодай у сто-двісті екземплярів. Охоче бере участь у літературно-мистецьких заходах: місцевих, харківських, сумських, київських... авторка 12-ти збірок своїх поетичних творінь. Найновіша - “Квітом-шепотом, квітом-трепетом” Суми, “Собор 2002 р.”: поезії про Катерину Білокур. Дехто не розуміє такої безкорисної активності, дехто заздрить. Коли мова зайшла про Спілку письменників, один чиновник невдоволено заявив: “Для чого Вам членство в Спілці, Ви і так уже видали більше десяти книжок”. Розхвилювалася поетеса від тих недоброзичливих і не дуже розумних слів, ... і взяла участь в літературному конкурсі Світової Федерації Українських жіночих організацій в Канаді – і стала однією з лауретаток України (єдиною в Сумській області) 1997 р.
Вона лауреат премії ім. Ореста Джулинського, Канада і володарка відзнаки ім. княгині Ольги-Австралія, Союзу Українок 2001 р.

Але Квітчаста дбає не лише про свої творчі надбання – ще більше вона прагне виховувати поетичну зміну: вже чимало років веде поетичну студію “Октава” при дитячо-юнацькому центрі м. Охтирки. Розповідає дітям про поетичну мову, композицію, віршознавство. Видала колективну збірку віршів своїх вихованців (40 авторів), започаткувавши охтирський альманах. Твори її учнів друкуються в “Журавлику” (Харків), “Хата”, “Наша віра” (Київ), в місцевій пресі...Все це турботи Квітчастої.

Буквально днями в Сумському видавництві “Собор” побачила світ перша поетична збірочка онуки Квітчастої Наталі Барвінок – видана коштом США  Фундації ім. І. Багряного. Готуються видавати свої збірки віршів учениці Квітчастої: Т.Ткаченко, Т. Канівець, С. Гуцева й інші – все це турботи керівника охтирської поетичної студії. Коли сказати коротко про  що книжечка Н. Барвінок – то про любов до рідного краю, вона так і називається “Мій єдиний краю”, і відкривається  віршем з такою ж назвою “Україно-рідний краю, де поля зернисті, де луги блакитно жовті, днів моїх колиско! Хоч де буду долю мати: в тузі чи у раю – я про тебе не забуду. Мій єдиний краю!”.

Від цих рядків віє свіжістю, як від квітів, що так щедро цвітуть на Сумщині. Вірші Наталі написані доладно. Не порушується ритмічний малюнок в тих віршах, де дівчинка не користується римою:
Вийшла я на берег річки -
тихо води шепотіли
і вербиченька над ними
у прикрасах золотих.
“Тихо води шепотіли...” (ст.9)
Ця строфа з вірша вилилась так плавно, що можна й не помітити відсутності рими. А ось присутність вербиченьки над тихою водою – це мелодія рідного краю...

Тамара Земляна,
філолог
м. Харків