Народився в Охтирці, навчався в Харкові, працював у Криму, полишив по собі славу людини, відданої справі

Народився Микола Олексійович Ширяев 1868 року в Охтирці. Після шкільних років навчався на медичному факультеті Харківського університету. Брав участь у революційних гуртках. Випали на його долю і арешти, і тюрми. Тільки через роки у іншому університеті в Дерті йому вдалося одержати диплом лікаря.

1905 рік застає Ширяева в місті Острогожську Воронезької губернії, де він нелегально керує Союзом земських робітників. За зв'язок з залізничним страйковим комітетом був заарештований і втретє кинутий в тюрму, а потім висланий в Наримський край (Тюменська губернія).

Після Жовтневих подій 1917 року почав здійснювати свої мрії, цілком віддавшись організації єдиної тоді радянської системи охорони здоров'я, працюючи санітарно-епідеміологічним лікарем.

Через сімейні обставини в 1919 році переїхав в Алушту, а вже за рік за розпорядженням Головного Уповноваженого РНК РРФСР по курортах Криму Д.І.Ульянова (рідного брата В.І.Леніна, котрий особисто знав і високо цінував Ширяева) працює санітарним лікарем Ялтинського курортного управління.

Микола Олексійович виступав з лекціями, турбувався про голодних дітей, приймав громадян з різних справ, а головне - лікував їх. Постійно готовий до боротьби за життя людини, лікар ніколи не відмовляв у допомозі. Піклуючись про інших, найменше думав про себе, про своє хворе серце і тяжке каліцтво, одержане при виконанні лікарського обов'язку. Його заповітною мрією було позбавити населення від закоренілих хвороб - тяжких наслідків минулого.

Лікарем Ширяевим за життя опубліковано близько 30-ти наукових робіт. Однак, найбільше вабили його практична діяльність. Він переходить завідувати медичною дільницею Ялтинського повіту з лікарнею.

У 1933 році на відзнаку 35-річчя лікарської і громадської діяльності Миколі Олексійовичу Ширяеву присвоєно почесне звання Герой Праці. Грамоту тоді підписав М.І.Калінін. На той час це було дуже престижно.

Лікар загинув, як боєць, на посту зимової ночі, рятуючи життя породіллі.

■ Олександр ГАЛКІН