Певний час по освяченню, Покровський собор не мав капітально збудованої дзвіниці. До її спорудження в 1774 році приступив харківський губернський архітектор П.А. Ярославський.

Петро Антонович народився 1750 року у м. Охтирка. Ярославський починав свою освіту як живописець у класах академіка І.С. Саблукова. У 1773 році, вже навчений архітектурі, студент Харківського колегіуму направляється до Москви для поглиблення знань у всесвітньо відомого архітектора 18 ст. В.І. Батенова. Повернувшись через 2 роки до Харкова, Ярославський викладає архітектуру, займається адміністративною і викладацькою роботою, поєднуючи її з проектуванням та будівництвом.

Петро Ярославський був автором і керівником будівництва майже усіх найважливіших споруд 18 ст. у Харкові, його повітах, а також деяких громадських будинків у Курській та інших губерніях. В Охтирці Петро Антонович лишив нам серед інших найвидатніших своїх робіт - Введенську церкву.

Церква отримала назву на честь християнського свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, яке щорічно святкусться 4 грудня. Будівництво церкви тривало 10 років (1774-1784). На початку 1786 року дзвіниця з внутрішньою церквою була освячена.

Це була не просто трьохярусна дзвіниця, яка на плані є рівнобічним хрестом (кругла). Введенська церква пропорційно зменшується в діаметрі, що надає споруді пірамідальну форму і стійкість.

Планування споруди відносять до типу ротонди, який знайшов розповсюдження у 18 ст. Кожний ярус фасаду має свій стиль: 1- доричний, 2 - іонічний, 3 - коринфський.

Перший ярус - порівняно невелике приміщення з круглим залом діаметром 8 метрів, який перекритий напівсферичним склепінням. Тут й досі зберігся розпис куполу рослинним орнаментом. На другому ярусі був встановлений дзвін вагою 4,6 т. Третій ярус займали куранти із дзвонами. Циферблати знаходились з двох сторін.

Завершується дзвіниця куполом з барабаном, увінчаним не типовою для православного храму скульптурою апостола Андрія Первозванного з хрестом у руках. Так вирішила козацька старшина, адже цей апостол був покровителем охтирського слобідського козацького полку. Скульптура, що встановлена на Введенській церкві, виготовлена з дерева, позолочена, має висоту 4 метри. Після жовтневої революції її скинули додолу, але скульптура не розбилася. Довгі роки її переховували віруючі. І лише після того, як церкву віддали парафіянам, скульптура зайняла своє місце на куполі дзвіниці.

При будівництві Введенської церкви використано оригінальну цегляну кладку, конструкції каркасів і балкони зроблені з кованого заліза. Архітектор Ярославський П.Я. вдало знайшов пропорції споруди і вміло використав 48 різноманітних колон у сполученні з прорізами і нішами. Надзвичайно майстерно використано гру світлотіней, що надає будівлі легкість, витонченість, вона не здається перевантаженою.

Під час реставрації церкви майстри сміливо розправились на свій розсуд з численними деталями „архітектурних надмірностей" - вже немає додаткового входу до церкви.

Якщо піднятись на верх дзвіниці крутими вузькими залізними східцями, можна доторкнутись до "рідного" дзвону, правда, тріснутого, який повернув краєзнавчий музей, та чотирьох нових вагою 100, 52, 32, 25 кг. Виготовлені вони кооперативом „Віра" м. Бєлгорода. Потрібні ще два дзвони вагою 200 кг і 1 тонна. Відомо, що восени 1928 чи 1929 року, коли скидали дзвони, прийшлося пробивати у стіні третього ярусу церкви велику діру, щоб скинути найбільший дзвін. До 16 вересня 1990 року дзвонили у половинки 2 розрізаних газових балонів. На сходах видно наварені залізні скоби — колись намагалися із дзвіниці зробити пожежну каланчу.

У 1963 році Постановою Ради Міністрів Введенську церкву взято під охорону держави. 28 березня 1990 року Введенська церква освячена настоятелем кафедрального собору отцем Володимиром, але служби тут проходили лічені рази. Після часткової реставрації собору та його освячення Введенська церква була закрита, її реставрація ще попереду.