І знову нас спіткала велика втрата... Відійшов несподівано за видноколо Микола Степанович МОТРЕНКО. Перестало битись серце талановитої, яскравої особистості - члена Національної спілки журналістів України, колишнього редактора Охтирської міськрайонної газети «Прапор перемоги»

Мені випала честь знати його і спілкуватись протягом майже сорока років. Пам'ятаю зміст кожної з них і шкодую, що вони були завжди короткими. По-іншому і бути не могло. Адже це відбувалось в кабінеті редактора, на вулиці, під час урочистостей, в Будинку культури, бібліотеці...

Згадую той час, коли тримав у руках перший пошуковий матеріал про нашого земляка Олексія Береста, розповіді про листування з його донькою. І вся ця робота дала вагомий результат. Документальна повість «Я прикрию» вже витримала два видання, повернула нам легендарну людину, героя штурму рейхстагу. Саме завдяки цьому Олексій Берест став Героєм України, а автор одержав почесне звання «Людина року району» 2006 року. Довелось бути присутнім, коли приймалось це справедливе рішення.

Микола Степанович був чудовим публіцистом. Достатньо згадати матеріали, що публікувались у республіканській пресі, тодішніх центральних газетах і журналах.

Він завжди стояв на сторожі рідного слова і мови, відстоював його чистоту. Яке враження справляв на співрозмовника Микола Степанович? Причаровував увагою, врівноваженістю, виваженістю мови, чіткістю висловлення думки, спокоєм.

Сумуючи, тішу себе тим, що маю все його творче надбання з дарчими написами. Це збірка творів «Романова свіча», «Кононові криниці», повість в шістнадцяти новелах «Хто в мене батько». Той, хто любить свій край ще не раз їх буде перечитувати.

Та все ж найціннішими вважаю тепер ті пам'ятні півгодини нашого, як виявилось останнього спілкування, коли ми зустрілись і розмовляли повільно йдучи по вул.Батюка. Торкались різних питань, політики, минулого, славних земляків, сьогодення. А на завершення зустрічі я одержав дарунок - роман під назвою «Винна яблуня». Тоді ще не знав і не відчував, що Миколі Степановичу судилось бути з нами всього чотири дні.

Його цікавила моя думка про книгу, яка є значною для культури нашого краю і своєрідним підсумком життя і творчості автора.

З першої сторінки бере в полон своєю епохальністю, від неї відчуваєш все те рідне, що супроводжує нас у житті. До того ж висвітлюються події, учасниками яких були наші земляки. Тема їх перебування в окупації в силу зрозумілих причин не висвітлювалась. І тому треба віддати належне автору, його мужності. Він яскраво змальовує час воєнних та повоєнних років на селі, вміло передає душевний стан людей, які не з своєї волі опинились під владою чужинців.

Перед нами постають жахливі картини неймовірно тяжких умовах життя і боротьби краян на окупованій ворогом території. В ту пору химерно і часто трагічно переплітались людські долі і взаємовідносини. Автор робить акцент і на життєвих позиціях, поведінці тих радянських воїнів, що потрапили в полон, а потім їм довелось зайнятись підневільною працею у тилових частинах ворога.

Яскраво змальовано головного героя, час в який він жив, драматизм подій, мова твору вражає своєю соковитістю. Для творчості Миколи Степановича Мотренка характерне особливе ставлення до матусі, тата, земляків і рідної землі. Це відчуває кожна людина, а передати словами здатний тільки той, хто володіє досконало словом і таїною його впливу на читача.

Автор намагається заглянути в душу страждальця - емігранта, який утік за кордон, рятуючись від переслідування своїх. Через багато життєвих випробувань проходить він, щоб нарешті повернутися додому, і вмерти на рідній землі. Окрема тема для розмови - це рух Опору в боротьбі проти чужеземних загарбників.

До книги також увійшли «Сільські новели» - розповідь про давнє і сьогоднішнє у рідному авторові краї. В них - тривога про майбутнє села і країни.

Можна з упевненістю сказати, що обговорення роману ще попереду і подякувати автору за таку потрібну нам книгу, тираж якої мізерний, всього 100 примірників. А потреба в збільшенні її тиражу беззаперечна, ще зберігаються в обласному центрі її гранки і можливо знайдуться такі добродії як Володимир Іванович Зубко, директор приватного сільськогосподарського підприємства «Комишанське», щоб якомога більша кількість читачів прочитала роман, особливо.це буде цікаво, повчально і корисно молодому поколінню.

Пам'ять про добрі справи і книги Миколи Степановича Мотренка наповнені його безмежною любов'ю до людей, рідної землі, до життя. А поруч залишилась журба затим, що Він залишив рано своїх рідних і нас - шанувальників його яскравого таланту.

■ Олександр СКИБА, голова міського осередку «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка