Село Високе - центр територіальної сільської громади, розташоване за 12 кілометрів від районного центру. Землі Височанської територіальної громади простяглись берегами річки Охтирки, це населені пункти: Вербове, Кудряве, Веселий Гай.

Дворів у селі Високому - 138, населення - 436 жителів. Площа села - 85,8 га. У Вербовому - 57 дворів. Веселому Гаї -164, Кудрявому - 144, у Веселому Гаї мешкають 426 осіб, Вербовому - 140, Кудрявому -296. У Височанській громаді проживають 1298 людей, а кількість дворів становить 503.

Село Високе засноване в першій половині XVIII століття. Але й до цього берегами річки Охтирки, яка є притокою Ворскли, селилися наші предки. Їх манило привілля цих місць, багаті рибні ловлі, дрімучі ліси, багатство степових трав.

На пам'ять про себе вони залишили численні городища і поховання, це Рядові, Турські, Кобанцеві, Була-хові, Рашевські і Нудні могили. Розкопки Рашевських могил, що були проведені 1901 року археологом Г. Мельником, виявили скіфський інвентар. Інші могили до цього часу не обстежені, а їхні розкопки могли б дати багато для пізнання далекого минулого цих місць. Коли, в силу яких обставин зникли перші поселенці цих місць - невідомо. Скоріш за все це відбувалося під час великого переселення народів із глибин Азії в Європу та під час набігів монголо-татарських орд Чингісхана, Тамерлана і Батия.

Зацікавлений у швидкому заселенні і освоєнні земель на Ворсклі, Пслі та Сулі, а також в укріпленні їх обороноздатності, московський уряд охоче приймав на ці землі, що одержали назву Слобідської України, і українців, що втепли з магнатської Польщі. Так, 1854 року з-за Дніпра, з берегів Бугу в Охтирку прибуло більше семиста переселенців. У верхів'ї річки Охтирки стали з'являтися хутори: над Охтиркою (а нині Вербове), Високе, Великий, Кудрявий.

В описі Охтирського повіту Харківського намісництва, складеному між 1780 - 1799 роками, хутір Високий значився за Більчанським сотником Мануїлом Тимофійовичем Нахімовим - прадідом героя оборони Севастополя адмірала Л.Х. Нахімова. У хуторі було три двори, вісім чоловіків і сім жінок, 236 десятин ораної землі і 200 десятин сінокісних угідь. Крім того, до хутора було приписано 10 десятин пустиря на річці Гусинці і ще 7 пустирів на річках Охтирка і Хухра.

1903 року у Високому почав працювати винокурний спиртзавод охтирського купця Григорія Хоменка. Хоменко завів у Високому великий сад. а сировину для заводу повинні були постачати селяни, яких він примушував вирощувати необхідні культури. 1905 -1907 рр. Хоменко створив кінний завод і став продавати породистих коней не тільки є Росії, а й за кордоном. Його коні неодноразово вигравали на змаганнях, також Хоменко створив ферму племінних корів.

Великими землевласниками були М.Курило, Більченко, Ю.Ткаченко, батьки й сини Линники, брати Ставицькі. Наділи простих селян з усіх боків були оточені землями заводчиків, купців, поміщиків. Названих осіб приваблювало те, що село знаходилося близько до міста, залізниці, тут малася дешева робоча сили, адже більшість височан та кудрявців не мали землі, були бідними.

1903 року в селі було відкрито трикласну церковно-лриходську школу, яка за рішенням земської управи 1911 року була реорганізована в земську. Під час Столипінської аграрної реформи деяким жителям Охтирки вдалося збільшити свої земельні наділи в 3 - 4 рази завдяки збільшенню кількості хуторів поблизу повітового міста. Такими господарями були хуторяни М.Чернець і К.Бондаренко.

Не оминула нашого села революція. На той час, о березні 1917 року, великі землевласники Хоменко, Курило, Ставицькі, Ткаченки активно виступали на підтримку Української Центральної Ради. Яскравим представником революції у Високому був хуторянин Мирон Чернець.

Радянська влада була встановлена в селі у грудні 1917 року. З виконанням Декрету про землю почалась конфіскація земель у поміщиків, яку проводила земельна комісія, до якої ввійшли Ілларіон Северин, Павло Бірюк, Сергій Усенко. Земля наділялась не на сім'ю, а на кількість членів сім'ї.

За часів Гетьманщини Павла Скоропадського в село прийшли гайдамаки й німці, які повертали поміщикам землі, інвентар, худобу. В цей період було вбито одного з активістів селян - Трохима Яковича Олійника. З приходом до влади більшовиків у 1919 році в селі утворився комітет незалежних селян, до якого ввійшли Т. Усенко, Герасименко та інші. Комітет наділяв землею бідних селян.

У цей період виникає хутір Веселий Гай. Кількість населення в ньому збільшується за рахунок переселенців з міста. У 1924 році о селі Високому створено відділення комуни "Червона зірка", центральна садиба якої розташована в селі Сосонка Іванівської сільської ради. У комуні столв один із перших на Охтирщині радіоприймач. У школі, у вільний від роботи час. комунари навчалися агротехніці. Ці знання забезпечували отримання стійких високих врожаїв сільськогосподарських культур та підвищення продуктивності тваринництва. Комунари мали триразове харчування в їдальні, їх забезпечували одягом. Для дітей комунарів були відкриті ясла-садок. Жителі Високого Яків Боцман, Василь Попов, Михайло Троценко і Мороз були одними із перших трактористів Охтирщини. В роки колективізації комуна отримала першого трактора "Фордзон". Мали велику кількїсть реманенту та худоби.

Не обминув село Високе голод 1932 - 1933 років. Село в ті роки було невелике, складалося лише з однієї довгої вулиці, яку називали Гончарівна. Але не було на вулиці жодної хати, де б не постраждали від голоду. В спогадах людей, що пережили голод, зазначається, що урожай був непоганий, можна було б жити. Але здали один податок, потім другий, і в хатах стало пусто. Лісів поблизу не було, тож взимку на полях збирали залишки мерзлої картоплі, буряків. Взимку 32 - 33 рр. поїли всю худобу, яка ще не померла з голоду, навіть собак, ставили пастки на ховрахів, мишей. Дехто їздив у Харків на заробітки, щоб якось підтримати родину. У Високому померло людей небагато, бо з 1903 року працював спиртзавод, і залишки переробленої пшениці І ячменю (барда) викидали в спеціальні бардяні ями, за 0,5 км від села. Раніше цією бардою годували худобу, а під час голоду нею врятувалися люди. Люди до цих ям ішли не тільки з Високого, а и з інших сусідніх сіл: Кириківки, Пологів та інших. Барда неприємно пахла, була гидкою, але люди їли. Ця трагедія залишила глибокий слід у пам'яті людей.

1936 року Височанську комуну було реорганізовано в сільськогосподарську артіль імені Йосипа Сталіна.

У роки Великої Вітчизняної війни з села пішли на фронт 430 чоловік, загинули -125, нагороджені бойовими медалями і орденами -189, поховані у Братській могилі - 309 чоловік.

1954 року було розпочато будівництво пам'ятника воїнам, що загинули, визволяючи село Високе від фашистських загарбників. 9 травня 1955 року відбулось його відкриття.

1967 року за кошти колгоспу ім. Горького було збудовано (голова колгоспу Бєдін Григорій Лаврентійович) сільський будинок культури та пам'ятник В.І. Леніну, і 7 листопада до 50 -річниці Великого Жовтня відбулось його відкриття. В наступні два роки біля сільського будинку культури було відкрито пам'ятник М. Горькому, ім'я якого носив місцевий колгосп.

Колгоспом ім. Горького керували в післявоєнний час з 1945 по 1963 рр. Амбросимов П.О., з 1963 -1978 рр. - Бєдін Григорій Лаврентійович а 1978 -1986 рр. - Колот Анатолій Леонідович, з 1986 -1992 рр. - Ніколаєв Микола Олексійович, з 1992 -1997 рр. - Мотузко Олександр Миколайович, з 1997 -2000 рр. - Олефіренко Володимир Якович. За час існування колгосп досяг значних успіхів у вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, тваринництві. Олефіренко О.Я. приділяв велику увагу соціальному розвитку села. За роки правління Бєдіна Г.Л. було розпочато будівництво нової споруди Височанської ЗОШ.

Велика заслуга в розвитку сільського господарства належить Колоту Анатолію Леонідовичу. За роки його головування всі вулиці села були повністю асфальтовані, підведено газ до села і газифіковано школу. Велику увагу голоза колгоспу приділяв будівництву житла на селі. Будувалися двоповерхові будинки для працівників колгоспу та вулиця 40 років Перемоги. Все село було газифіковано і збудовано водогін. Маючи гарні організаційні здібності, він вивів колгосп в лідери нашого району.

З 2000 року землі колгоспу були приєднані до ЗАТ "Сад" - керівник Сугак В.В. Сьогодні товариство "Сад" є одним із кращих підприємств району, області. Тут займаються садівництвом, вирощуванням сільськогосподарських нультур, тваринництвом.

Трудівники сільського господарства за свою працю були нагороджені орденами і медалями. Відомі селу орденоносці: трактористи Сазан Григорій Васильович, нагороджений Орденом Пошани ІІІ ступеня, Бова Іван Васильович - Орденом Червоного Прапору. Орденом "Знак Пошани" нагороджені свинарка Ткачук Олександра Прокопівна і Приходько Юлія Трохимівна, доярка Мучарова Олександра Миколаївна. Комбайнер Микола Антонович Каплун нагороджений Орденом Пошани ІІ і III ступеня.

Має Височанська земля славні родини. Одна з таких - сім'я Заікіних Тихона Федоровича та Надії Петрівни. Тихін Федорович - ветеран Великої Вітчизняної війни. 1943 року був зарахований у 150 запасний полк 27 армії. Брав участь у визволенні Переяслава-Хмельницького, Обухова, Білої Церкви від німецько-фашистських загарбників. Був двічі поранений. Воював у Австрії, Угорщині, Празі. Був нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеня та Орденом Вітчизняної війни II ступеня. Надія Петрівна все життя віддала освітянській роботі. З 1952 року працювала у Височанській школі вчителем української мови. Сім'я виховала трьох дітей.

З вдячністю і шаною згадують колишні учні свои вчительку, її цікаві уроки, легку вдачу. Не забувають, пишугь листи, приїздять і гості. Загін волонтерів, якиї діє у школі, допомагає по господарству.

Сьогодні в селі розташовані: сільська рада, загальноосвітня школа І - III ступенів, сільський будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт бібліотека, дитячий садої "Оленка", друга обласна психіатрична лікарня на 920 ліжок, працюють магазини. В загальноосвітній школі с.Високе навчаються 148 учнів. Середня наповнюваність класів -13 учнів. Школа має комп'ютерний клас, майстерню, їдальню. Навчально-виховний процес у закладі забезпечують 23 вчителі. З них вищу освіту мають 19 вчителів, середню спеціальну - 4 вчителі, які навчаються заочно у вищих навчальних закладах м. Сум та м. Харкова. У школі працюють гуртки за інтересами, діє загін юних волонтерів "Турбота". У сільському будинку культури працюють гуртки та жіночий вокальний ансамбль "Веселка", якому восени 2007 року виповнюється двадцять років. Вокальному ансамблю присвоєно звання "Народний".

Високе має свої проблеми і перспективи. Серед них - капітальний ремонг доріг, газифікація села Кудряве (вулиці Охтирська та Першотравнева). Життя триває, вписуючи нові сторінки в історію села.