Красный тупик
Автор Данкор Онлайн   
11.12.2004 г.
О поражении коммунистической идеи в Украине вообще и на Сумщине в частности.
Епізод перший

Виборча дільниця в сільському населеному пункті сумського району. 31 жовтня, 1 тур. Підрахунок голосів. З вісімсот виборців на дільниці проголосувало за кандидата від КПУ Петра Симоненка вісім.
Микола Петрович простий пенсіонер, місцевий комуніст, що протягом виборчої кампанії декілька разів обходив село, агітуючи за Симоненка, розклеюючи його агітки на даний час є спостерігачем від компартії. Він шокований. Не обдурюючи себе великими шансами власного кандидата він досі не вірить в один відсоток Симоненка відданий його односельцями. Поруч сидить соціаліст.

«...Петрович слухай ну для чого тобі така партія, немає ж у неї вже ніякого майбутнього...»
Петрович важко встає достає партквиток, рве його викидає в смітник і йде – з виборчої дільниці.

Епізод другий

Морозний день 24 листопада. Суми, площа Незалежності. Холодний вітер. Десятка два людей ввечері охороняють сцену на який проходять мітинги. Мимо них проходить місцевий довголітній активіст компартії, викладач. До нього звертаються: «Відкрийте офіс горкому, там у соціалістів десятка чотири людей гріються ( приміщення соціалістів і комуністів знаходяться поруч в 100 метрах від площі). Вони ж не помішаються. А у вас приміщення пустує. Ваша партія ж з народом?». Відповідь просто і лаконічна: «Немає вже в нас партії».

Колись Степан Бандера написав такі слова: «Комунізм цілком противний духу української нації».
Навряд чи сучасні українські націоналісти причетні до такого низького результату Симоненка на президентських виборах. Подейкують, що самі комуністи в першому турі голосування в Донецькій області, «злили» вісімсот тисяч голосів своїх прихильників. Але геніальне пророцтво націоналістичного вождя збулося.

Більшість політологів неодноразово висловлювало думку що події осінньо-зимові події 2004 року спричинили народження сучасної української нації, без регіонального та мовного поділу. От певно, ця новоутворена нація і показала своє ставлення до комуністичних ідеалів і цінностей. Навколо Ющенка, а швидше проти Януковича об’єдналася, як російськомовний бізнес так і українськомовна інтелігенція. Дивно але факт — за «бандерівця» Ющенка в Херсонській області, до речі оплоту комуністичної партії на парламентських виборах 1998 та 2002 років, в зросійщених містах віддано більше голосів, ніж в українських селах.

Щирий і непідкупний комуністичний електорат відчув співзвучність передвиборчих гасел Симоненка з незатійливими ідеологемами, a-la «американський зять», політтехнологів Віктора Януковича. Реакція комуністичного виборця перевершила всі мої сподівання.

Передрікаючи крах комуністів на цих виборах, я навіть не уявляв яким він буде глобальним і невідворотнім. Перші сигнали вони отримали на парламентських виборах 2002 року, коли в 164 Роменському виборчому окрузі вони набрали лише 6,5 відсотків голосів виборців. Вже через півтора роки Симоненко набирає тут у першому турі виборів президента України 1,97%. Недалеко пішли й інші території Сумщини:

№160 м. Суми – 3,13%
№161 м. Білопілля – 3,3%
№162 м. Глухів – 7,34%
№ 163 м. Конотоп – 4,58%
№ 165 м. Охтирка – 3,98 %

Попри те, що штаби Віктора Ющенка не працювали цільово на розкрутку співпраці Януковича і Симоненка, виборці Сумщини розібралися в ситуації.

Народ не візьмеш на макуху
Він зоддаля розрізнить чин,
І хто є син його по духу
І хто по духу сучий син.

Краще ніж цей процес охарактеризував у Верховній Раді своїм віршем поет комуніст Борис Олійник, напевно не скаже ніхто.

Розвал партійної роботи в районах, ставка на старі кадри, шизоїдність і маргіналізм регіональних партійних функціонерів в межах області – головні передумови нищівної поразки комуністів. Одна справа розказувати про «ющенківських олігархів, які рвуться до влади» з трибуни Верховної ради. А інша — іти з такими гаслами від хати до хати, від села до села. Де будь які натяки на не достойність Ющенка стати президентом, сприймається як унісонна робота з райдержадміністраціями та штабами Януковича.

Комуністам в цій ситуації нічого було запропонувати своїм виборцям. До речі, у важкому стані були і ідеологічно близькі до них соціалісти, але завдяки жорсткій антивладній риториці і нейтральній позиції (до першого туру голосування) вони змогли зберегти власне обличчя. Після другого туру активно включившись в роботу структур Ющенка вони будуть претендувати, і мають на те право, на розподіл спадку екс-губернатора Володимира Щербаня.

В цілому вони зберігають непогані шанси на вибори 2006, хоча максимального результату можуть досягнути лише долучивши до себе регіональну фахову і бізнесову еліту.

Але повернемося до піддослідних. Як ви вже зрозуміли, особливо досліджувати тут вже нічого. Варто спроектувати ситуацію в області на всеукраїнській рівень. Адже на моє переконання доля місцевих комуністів в тому стані в, якому вони опинились цілковито залежить від поведінки фракції комуністів у Верховній Раді.

Ну а тут просто пєсня. Унісонне голосування з фракціями «Регіонів України» та СДПУ(О) по питанням відставки уряду, недовірі ЦВК, змін до Закону України «Про вибори Президента», що унеможливлюють фальсифікації – підтверджують твердження « Комуністи в Україні є доти, доки працює каса в «Донгорбанку».

Петро Симоненко категорично і істерично заперечує будь-які твердження про те, що комуністи отримують від олігархів гроші. Але комуністично–олігархічний союз, що виник у Верховній раді, важко буде пояснити порідівшим рядам прихильників загрозою «оранжевої чуми».

Не підтримавши Віктора Януковича публічно, навряд чи Компартія зробить це напередодні 26 грудня. Хоча б з тієї логіки, що все одно це нічого не змінить. Грач і комуністи Криму підтримали «проффесора» ще до 21 листопада, впливовий комуніст Гмиря і так тиняється по Донбасу з розповідями типу «наколотиє апельсіни».

Підтримати Януковича зараз значить підтримувати «Регіоналів» та есдеків в парламенті свідомо. От тоді розцінки і впадуть. Ідейним платять завжди менше ніж нанятим.

А парламентські вибори 2006 не загорами. З чим і за що просувати червоний бренд далі?
Мені здається, що просувати буде вже нікому і нічого. Принаймні на Сумщині.

Тому що... політичні трупи... партія розстріляних. 

Олег Медуниця, Центр досліджень регіональної політики, м.Суми